Постанова 4811 № 464/2055/25

Справа №464/2055/25 Головуючий у 1 інстанції:Чорна С.З. Провадження №22-ц/811/3094/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Чорної С.З. від 07 серпня 2025 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а : рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 07 серпня 2025 року позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії в розмірі 12257 грн. 15 коп., з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води в розмірі 1741 грн. 29 коп., а також пеню в сумі 424 грн 19 коп, 3% річних в сумі 86 грн. 38 коп., інфляційні втрати в сумі 401 грн. 14 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» сплачений судовий збір в сумі 1514 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» сплачений судовий збір в сумі 1514 грн. Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сихівського районного суду м.Львова від 07 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції повністю проігнорував клопотання відповідача про зобов`язання позивача надати відповіді на письмові запитання, поставлені у відзиві на позовну заяву, оскільки ці питання мали ключове значення для встановлення істини у справі, оскільки стосувались розшифровки та обґрунтування розрахунку заборгованості, який є основним доказом позивача. Вважає, що саме на позивача покладався обов`язок довести не лише факт наявності боргу, але й правильність та обґрунтованість його розрахунку. Звертає увагу, що позивач був зобов`язаний надати суду детальний розрахунок, заснований на первинних даних, таких як: показники загальнобудинкового лічильника, загальна площа будинку, затверджена методика та формула розподілу, та інші вихідні дані, що підтверджують кожну цифру в наданих таблицях, натомість позивач надав лише односторонньо складені таблиці з кінцевими сумами. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення не на підставі доведених та перевірених фактів, а на підставі тверджень позивача, оформлених у вигляді таблиці, достовірність викладеної та підрахунків якої неможливо встановити та перевірити. Звертають увагу, що відповідачі не є і ніколи не були споживачами послуг ЛМКП «Львівтеплоенерго», оскільки квартира відповідачів була офіційно відключена від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання 25 жовтня 2001 року, що підтверджується актом, а позивач та надавачем послуг у будинку лише з 01 липня 2014 року тобто через 13 років після відключення. Вважає, що відповідачі фізично не могли споживати послуги, які їм не надавалися, а отже, не могли й приєднатися до публічного договору шляхом їх споживання. Зазначає, що позивач в одній позовній заяві об`єднав дві самостійні вимоги: стягнення боргу за послуги з постачання теплової енергії та стягнення боргу за послуги з постачання гарячої води. Вважає, що ці вимоги не є пов`язаними між собою підставою виникнення або поданими доказами, оскільки ґрунтуються на двох різних публічних договорах. Звертає увагу, що постачання тепла відбувається через замкнений контур системи опалення, тоді як гаряча вода подається односпрямовано, облік ведеться за різними одиницями та різними типами лічильників. Зазначає, що оскільки послуги з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії, з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води мають характер щомісячних періодичних платежів, то позовна давність має застосовуватись до кожної щомісячної вимоги окремо, таким чином, строк позовної давності за вимогами, що виникли до 28 березня, сплив. Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, а також справи №464/7493/23 про видачу та скасування судового наказу у справі за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» про видачу судового наказу щодо стягнення із ОСОБА_3 , оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на неї, відповіді на відзив, апеляційної скарги, додаткових письмових пояснень позивача, додаткових письмових пояснень представниці відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 13 Конституції України, ст.ст. 256, 257, 261, 267, 322, 509, 625, 901, 903 ЦК України, п.5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короно вірусної хвороби COVID-19», ст.ст. 12, 81, 89, 141, 247, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 64, 156, 162 ЖК України, ст.ст. 5, 6, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, постанову Верховного Суду України від 25 квітня 2018 року у справі №344/10719/16-ц та задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 та є співвласником даної квартири, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї, виданої ЛМКП «Львівтеплоенерго» 21.03.2025 року за №1. ОСОБА_2 є співвласником квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2019. Квартира відповідачів за адресою АДРЕСА_1 від`єднана від системи теплопостачання. Договір про надання послуг із централізованого опалення між позивачем та відповідачами не укладався, однак правовідносини, які виникли, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинним на момент надання житлово-комунальних послуг, та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року №690 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року №85. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Крім цього, відключення відповідачів від системи теплопостачання не звільняє їх від обов`язку здійснювати оплату послуг функціонування внутрішньо будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії та оплату за витрати на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування. На підставі наведено, вимоги про стягнення пені, 3% річних, інфляційних нарахувань також підлягають задоволенню. З розрахунків, наданих позивачем, вбачається, що заборгованість відповідачів за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії становить в розмірі 12257 грн. 15 коп., з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води становить в розмірі 1741 грн. 29 коп., а також пеню в сумі 424 грн. 19 коп., 3% річних в сумі 86 грн. 38 коп., інфляційні втрати в сумі 401 грн. 14 коп. Відповідачі не довели неправильності здійснених позивачем розрахунків, не спростували розміру заборгованості жодними доказами. Суд взяв до уваги наданий позивачем розрахунок, вважав належним та допустимим доказом. Згідно з розрахунками, наданими позивачем, заборгованість відповідачів за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії в розмірі 12257 грн 15 коп, з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води в розмірі 1741 грн 29 коп, а також пеню в сумі 424 грн 19 коп, 3% річних в сумі 86 грн 38 коп, інфляційні втрати в сумі 401 грн 14 коп. Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 висловив заперечення щодо позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 та покликався на сплив строку позовної давності. Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 по 31.01.2025. Зважаючи на вищевказане, позовну давність щодо вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 з урахуванням дії карантину та воєнного стану, позивачем не пропущено та відсутня необхідність поновлення такого. З огляду на викладене, оскільки відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 неналежно виконано зобов`язання з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії, з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води, відтак з відповідачів солідарно на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за вказані послуги. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду немає. У березні 2025 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (залучений як співвідповідач ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 30 травня 2025 року) про стягнення заборгованості, в якому просило (з врахуванням клопотання позивача про залучення співвідповідача): - стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» заборгованість за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії в розмірі 12257 грн. 15 коп., з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води в розмірі 1741 грн. 29 коп., а також пеню в сумі 424 грн. 19 коп., 3% річних в сумі 86 грн. 38 коп., інфляційні втрати в сумі 401 грн. 14 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що з 01.07.2014 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» є надавачем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання за адресою АДРЕСА_2 . Згідно довідки з місця проживання про склад сім?ї і реєстрації, зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . З 01.12.2021 між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та Споживачем (-чами) вважаються укладеними індивідуальні договори про надання послуги з постачання теплової енергії та про надання послуг з постачання гарячої води. Дані договори є публічними договорами приєднання, укладаються сторонами з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, мають на меті надання послуг з постачання теплової енергії Споживачу. Договори опубліковані на офіційному сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго». Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги (абзац частини 5 статті 13 ЗУ Про житлово-комунальні послуги). В загальному та безперешкодному доступі на офіційному веб-сайті Львівського комунального підприємства ЛМКП «Львівтеплоенерго», як виконавця послуг, було опубліковано текст типового договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання. Співвласники багатоквартирного будинку, у якому знаходиться, в тому числі і квартира відповідача (-ів), рішення про вибір моделі договірних відносин не прийняли. Протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті підприємства, від співвласників багатоквартирного будинку, у якому знаходиться квартира відповідача (-ів), рішення про вибір моделі договірних відносин до стягувача не надходило. 3 огляду на вищевказане, сторонами у належній формі, що встановлена Законом, було укладено типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання. Вілповідно до п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою КМУ від 21.08.2019 за № 830 фактом приєднання Споживача до умов договору є вчинення Споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги. Згідно з п.

5. Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії Виконавець зобов?язується надавати Споживачу відповідної якості послуги, а Споживач зобов?язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цими договорами. Споживачу нараховуються лише витрати на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та плата за абонентське обслуговування, оскільки він від?єднаний від системи теплопостачання. Згідно з п.

5. Індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води Виконавець зобов?язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов?язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу та відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) в строки і на умовах, що визначені цим договором. Відповідачам нараховуються витрати теплової енергії на функціонування системи гарячої води, плата за абонентське обслуговування (послуга з постачання гарячої води). Розділом IV затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, передбачеий порядок визначення та розподілу обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії загальнобудинкові потреби опалення, а саме: Обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальнихопалюваних площ/об`ємів житлових/нежитлових примішень. Відповідачці для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялись повідомлення на оплату таких послуг. Проте, у зв?язку з відсутністю оплат за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 у відповідачів утворилась заборгованість з оплати послуг функціонування внутрішньо будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії в розмірі 12257,15 грн., та заборгованість з оплати за витрати т/е на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води в розмірі 1741,29 грн. Частиною 3 статті 13 Конституції України передбачено, що власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Відповідно до ч. 1ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги (ч. 1ст. 68 ЖК України). Згідно із ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири). Відповідно до ч.2 ст.162 ЖК України плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року. Стаття 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року визначає перелік комунальних послуг. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування. Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другоюстатті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: 1) загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутностіза методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства; 2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства; 3) загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів. Частиною 6 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/10719/16-ц. Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, відповідачка ОСОБА_3 проживає та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 . Також, відповідач ОСОБА_2 є одноосібним власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2019. (а.с.46-47) Квартира відповідачів за адресою АДРЕСА_1 від`єднана від системи теплопостачання. Договір про надання послуг із централізованого опалення між позивачем та відповідачами не укладався, однак правовідносини, які виникли, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинним на момент надання житлово-комунальних послуг, та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року №690 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року №85. Однак, відключення відповідачів від системи теплопостачання не звільняє їх від обов`язку здійснювати оплату послуг функціонування внутрішньо будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії та оплату за витрати на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування, що правильно встановлено судом першої інстанції. Також, пунктом 10 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги»" передбачено, що споживач зобов`язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 скасовано заборону на нарахування пені у зв`язку із наявною заборгованістю за надання житлово-комунальних послуг. Відтак, вимоги про стягнення пені, 3% річних, інфляційних нарахувань також підлягали до задоволення, що правильно встановлено судом першої інстанції. Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на наведені законодавчі положення та фактичні обставини справи відповідачі не звільнені від оплати послуг функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та гарячого водопостачання, а також абонентського обслуговування, оскільки такі послуги належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною, а тому вони зобов`язані нести витрати утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку безвідносно до під`їзду. Законодавство не містить виключення із такого правила, що правильно встановлено судом першої інстанції. Що стосується доводів відповідача про те, що відповідачка ОСОБА_3 не є співвласницею даної квартири, то вказане дійсно підтверджено витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2019 (а.с.46-47), однак вказане не впливає на висновки суду першої інстанції, оскільки, як вказано вище, члени сім`ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним, зобов`язані брати участь у витратах по утриманню житлового приміщення. Окрім цього, відповідачкою ОСОБА_3 чи її представником рішення суду не оскаржувалося та не може в частині вимог заявлених до неї переглядатися за апеляційною скаргою іншого відповідача. З розрахунків, наданих позивачем, вбачається, що заборгованість відповідачів за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії становить в розмірі 12257 грн. 15 коп., з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води становить в розмірі 1741 грн. 29 коп., а також позивачем нараховано пеню в сумі 424 грн. 19 коп., 3% річних в сумі 86 грн. 38 коп., інфляційні втрати в сумі 401 грн. 14 коп. за період з 01.01.2024 по 30.11.2024. Відповідачі не довели неправильності здійснених позивачем розрахунків, не надали свого контррозрахунку, висновків спеціалістів, експертів про здійснення неправильного розрахунку позивачем, тобто не спростували розміру заборгованості жодними доказами. Що стосується заперечень сторони відповідача ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі щодо позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 покликаючись на сплив строку позовної давності, то колегія суддів зазначає таке. Згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України). Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, п. 12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року. Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позовну давність щодо вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 по 31.01.2025 з урахуванням дії карантину та воєнного стану, позивачем не пропущено та відсутня необхідність поновлення такого, враховуючи те, що позовну заяву подано 28.03.2025 року. Відтак, враховуючи вказане, а саме те, що відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 неналежно виконано зобов`язання з оплати послуг функціонування внутрішньої будинкової системи опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії, з оплати за витратами на функціонування системи гарячої води та абонентського обслуговування з постачання гарячої води, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за вказані послуги та коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 07 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року. Судді: Я.А. Левик Н.П. Крайник М.М. Шандра