Постанова 4811 № 461/6426/25

Справа № 461/6426/25 Головуючий у 1 інстанції: Кротова О.Б. Провадження № 22-ц/811/3583/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р., Суддів: Савуляка Р.В.,Шандри М.М., Секретар Іванова О.О., З участю представника позивачки-адвоката Пилипів О.В., представника відповідача-Бешота Х.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 вересня 2025 року у справі №461/6426/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію та її стягнення в с т а н о в и в : 07 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Пилипів Ольга Василівна звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Просила визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на недоотриману пенсію померлого сина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на її користь недоотриману пенсію її померлого сина за період з 01.12.2020 по 01.05.2022 у розмірі 37400 грн, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги після смерті її сина ОСОБА_2 , якого визнано померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , перебував на обліку ГУ ПФУ у Львівській області як отримувач пенсії по втраті годувальника. 15 листопада 2020 року ОСОБА_2 вийшов з лікарні та не повернувся ні в лікарню, ні за місцем свого проживання. 27.11.2020 було заведено ОРС «Розшук» №3020043. Так як про ОСОБА_2 не було жодних відомостей більше трьох років, рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2024 року його визнано померлим. Після отримання свідоцтва про смерть свого сина, вона звернулася із заявою в Стрийську ДНК для оформлення спадщини (спадкова справа №225/2024). Так як з грудня 2020 року ОСОБА_2 не отримував пенсію, позивач в листопаді 2024 року звернулась в ПФУ у Львівській області, зокрема, у відділ обслуговування громадян №4 - сервісний центр м. Стрий, для отримання нарахованої та не виплаченої її сину пенсії за період з 01.12.2020 по 01.04.2024. Їй було надано відповідь, що так як протягом шести місяців після смерті сина вона не зверталася в ПФУ для отримання нарахованої та не виплаченої її сину пенсії, сума недоотриманої пенсії входить до складу спадщини, яку позивач зможе отримати на підставі свідоцтва про право на спадщину. В подальшому отримати виплату нарахованої пенсії її сину їй не вдалося. Станом на дату подачі позовної заяви відповідачем перераховано позивачу недоотриману спадкодавцем пенсію, вказану в свідоцтві про право на спадщину за законом від 06.06.2025, в розмірі 56 835,16 грн, тобто за період з 01.05.2022 по 01.04.2024. В той же час, відповідачем обмежено спадкові права позивача на отримання суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.12.2020 по 01.05.2022. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 23 вересня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Л\о про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію та її стягнення. Визнано за ОСОБА_1 право власності на пенсію в розмірі 37400 грн за період з 01.12.2020 по 01.05.2022 в порядку спадкування за законом, що належала її синові ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та не була йому виплачена за життя. Стягнуто з ГУ ПФУ у Л\о на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом 37400 грн пенсії, що належала її синові ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто із Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн судового збору та 4000 грн витрат на правничу допомогу. Рішення суду оскаржило ГУ ПФУ у Л/о. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що пенсія ОСОБА_2 з грудня 2020 року по травень 2021 року не виплачена. З 01 червня 2021 року виплата пенсії ОСОБА_2 була припинена на підставі п.4 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування". За життя ОСОБА_2 не звертався щодо поновлення виплати пенсії. Звертає увагу, що у разі не отримання пенсії померлим пенсіонером більше 3 років, неотримана пенсія у зв"язку зі смертю виплачується відповідно до ч.3 ст.52 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", а розмір недоотриманої пенсії розраховується відповідно до ч.1 ст.46 Закону. Грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягненню за судовим рішенням, не є власністю ГУ ПФУ у Л\о та не знаходяться на його рахунках. Виконання судового рішення у повному обсязі можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та може поставити під загрозу функціонування діяльність ГУ ПФУ у Л\о. Просить скасувати рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 вересня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 17 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Пилипів О.В. через підсистему "Електронний суд" подала до суду відзив на апеляційну скаргу. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 23 вересня 2025 року залишити без змін у зв"язку з безпідставністю доводів апеляційної скарги. Також просила стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати, пов"язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію та її стягнення, ОСОБА_1 при розрахунку розміру недоотриманої пенсії керувалась роз`ясненням ГУ ПФУ у Львівській області від 23 червня 2025 року №12662-13072/Р-54/8-1300/25, зокрема, що розмір пенсії ОСОБА_2 станом на 01 червня 2021 року становив 2200 грн, а станом на 01 квітня 2024 року 2725,00 грн. Було враховано відповідь ГУ ПФУ у Л/о від 27 травня 2025 року №1300-5402-8/71241, надана на запит нотаріуса Стрийської державної нотаріальної контори від 28 квітня 2025 року, зокрема, що станом на 27 травня 2025 сума пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилася неотриманою у зв`язку з його смертю, за період з травня 2022 року по квітень 2024 року складає 56 835,16 гривень. Визначаючи розмір недоотриманої пенсії, до розрахунку було взято період за 17 місяців, з грудня 2020 року та розмір пенсії 2200 грн, в зв"язку з чим предмет спору склав 37400 грн (2200 х17). Позивачка по справі ОСОБА_1 , як єдина спадкоємиця за законом після смерті сина ОСОБА_2 , має право на отримання всієї суми пенсії, належної спадкодавцю та не отриманої ним за життя, без обмеження будь- яким строком, а саме за період з 01 грудня 2020 року по 01 квітня 2024 року Відповідачем обмежено спадкові права позивача на отримання належної ОСОБА_2 пенсії за період з 01.12.2020 по травень 2022 року включно - в розмірі 39 154,84 грн. Витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, які очікує понести позивач у зв`язку з розглядом даної справи в апеляційній інстанції 7000 грн. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника позивачки ОСОБА_4 на спростування доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_2 син позивачки ОСОБА_1 . Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 18.11.1999 ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, призначено виплату пенсії. Згідно довідки серії ЛВА 193636 від 14.11.2003, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново. ОСОБА_2 за життя перебував на обліку в ГУ ПФУ у Л\о як одержувач пенсії по втраті годувальника. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2024 року у цивільній справі №456/6495/23, яке набрало законної сили 01 квітня 2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оголошено померлим. 17.04.2024 Стрийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_2 . Після смерті ОСОБА_2 у Стрийській державній нотаріальній конторі Львівської області відкрито спадкову справу №225/2024. Згідно відповіді Управління з питань виплат ГУ ПФУ у Л\о від 06.12.2024 №1300-5502-8/199010, наданої на запит Стрийської державної нотаріальної контори Львівської області, виплата пенсії ОСОБА_2 припинена з 01.06.2021 у зв`язку з довготривалою неоплатою, а спадкоємець до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 не звертався, у зв`язку з чим надати суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 немає можливості. Окрім цього, відповідно до відповіді Управління з питань виплат ГУ ПФУ у Л\о від 27.05.2025 №1300-5402-8/71241, станом на 27.05.2025 сума пенсії, що належала ОСОБА_2 та залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю складає 56 835,16 грн. з травня 2022 року по квітень 2024 року. 06.06.2025 державним нотаріусом Стрийської ДНК Львівської області Костур У.Т. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 його матері ОСОБА_1 на наступне майно: недоотриману пенсію в розмірі 56 835,16 грн, яка належала померлому на підставі довідки від 27.05.2025, виданим ГУ ПФУ у Л\о , зареєстроване в реєстрі за №1462. Позивачка ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину після померлого сина ОСОБА_2 . У поданому позові позивачка зазначає, що залишається невиплаченою ще пенсія ОСОБА_2 за період з 01.12.2020 по 01.05.2022 в розмірі 37 400,00 грн. Згідно відповіді Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №12662-13072/Р-54/8-1300/25 від 23.06.2025, відповідно до звіту АТ «Укрпошта» пенсію з грудня 2020 року по травень 2021 року ОСОБА_2 не виплачено. Розмір місячної пенсії станом на 01.06.2021 складав 2200 грн, а станом на 01.04.2024 2725 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих підстав, що оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги, яка у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_2 , який за життя недоотримав пенсію за період з 01.12.2020 по 01.05.2022 в розмірі 37400 грн, яка увійшла до складу спадщини, у зв"язку з чим прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав. Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Таким чином, спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Об`єктом спадкування можуть бути лише права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент його смерті. Право на спадщину переходить лише до спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому порядку. У разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом право на спадкування виникає у спадкоємців за законом почергово. Ці спадкоємці набувають право на спадщину в рівних частках. Відповідно до ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки. Відповідно ч.1, 3 ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у ч.2 ст.36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Зазначені суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати». Положення ч.ч. 2, 3 ст. 52 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб та їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплаті недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з до відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотримано пенсії набирає іншої правової якості переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, у постанові 30 січня 2024 року у справі № 420/8604/21. Згідно ч. 1 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонеру і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини. Згідно ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Відповідно пп. 2.26 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України, для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається Свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину. Таким чином, діючим законодавством, в залежності від моменту звернення, визначено два шляхи для отримання недоодержаної пенсії померлого пенсіонера, а саме: в межах шестимісячного строку з моменту смерті пенсіонера, у разі звернення членів сім`ї та зі спливом зазначеного строку спадкоємцями померлого пенсіонера. При оформленні прав на недоотриману пенсію після померлого пенсіонера, спадкоємцям з-поміж інших документів необхідно подати до органу, що призначає пенсію, свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину за законом є правовстановлюючим документом та з його отриманням позивач набув всіх прав і обов`язків спадкоємця, а отже право власності якого він набув є правом спадкоємця на успадковане майно та є відмінний, за характером від процедури отримання членами сім`ї померлого пенсіонера сум недоодержаної пенсії. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Нарахування пенсії ОСОБА_2 була припинена з 01 червня 2021 року на підставі п.4 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" через неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2024 року оголошено померлим (справа №456/6495/23). Визнаючи ОСОБА_2 померлим, судом було взято до уваги довідку виконавчого комітету Стрийської міської ради №96 від 05 грудня 2023 року, про те що ОСОБА_2 , 1981 р.н. народився в с.Вівня Стрийського району, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживав за даною адресою до 15.11.2020. Певний час ОСОБА_2 перебував на лікуванні у Стрийській ЦРЛ, 15.11.2020 вийшов з лікарні і до цього часу не повернувся, що підтверджували свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Таким чином, було встановлено, що останній раз живим ОСОБА_2 бачили 15 листопада 2020 року. Після 15 листопада 2020 року ОСОБА_2 ніхто не бачив та такий з 27 листопада 2020 року перебував у розшуку як безвісті зниклий (ОРС «Розшук» №3020043 від 27.11.2020). У період з грудня 2020 року по травень 2021 року включно, ОСОБА_2 не отримував пенсію, у зв"язку з чим з 01 червня 2021 року йому було припинено нарахування такої. Судом не встановлено та відповідачем не доведено, що ОСОБА_2 у період з грудня 2020 року по травень 2021 року включно пенсію не отримував з власної волі. Таке не отримання пенсії пов"язане з його зникненням та не поновленням виплати. Позивачка має право на отримання усієї суми недоотриманої за життя її сина пенсії. Заборгованість перед спадкодавцем виникла через неналежну діяльність відповідача, який несвоєчасно виконав свої зобов`язання та не вчиняв дій, спрямованих на своєчасну виплату позивачці пенсії. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Колегія суддів звертає увагу, що ГУ ПФ України у Л/о своїми діями перешкоджає реалізації права позивачки, як спадкоємця за законом, на отримання усього належного їй спадкового майна, а саме недоотриманої пенсії її сина в розмірі 37400 грн. Встановивши, що розмір пенсії ОСОБА_2 за спірний період становив 2200 грн в місяць, загальний розмір пенсій за період з 01 грудня 2020 року по 01 травня 2022 року, тобто за 17 повних місяців склав 37400 грн, право на отримання яких як спадкоємець за законом першої черги, яка у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_2 отримала його мати ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. В поданому представником ОСОБА_1 адвокатом Пилипів О.В. відзиві на апеляційну скаргу, подану Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 вересня 2025 року, просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін та стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати, пов"язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7000 грн. 09 березня 2026 року в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Пилипів О.В. зробила заяву про стягнення з ГУ ПФ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов"язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7000 грн. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 на підтвердження доказів надання ОСОБА_1 послуг та понесення нею витратна правничу допомогу долучено наступні докази: фотокопію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої допомоги №1416213 від 14.11.2025; додаткову угоду №1 від 14 листопада 2025 року до договору про надання правничої допомоги №27/25 від 05.08.2025; акт №2 наданих послуг від 14 листопада 2025 року; фотокопію квитанції до прибуткового касового ордера №36 від 14 листопада 2025 року на суму 7000 грн. Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Судом встановлено, що адвокат Пилипів О.В. в суді апеляційної інстанції представляє інтереси ОСОБА_1 на підставі договору №27/25 про надання правничої допомоги від 05 серпня 2025 року, додаткової угоди №1 від 14 листопада 2025 року до договору про надання правничої допомоги №27/25 від 05.08.2025 та ордеру про надання правничої допомоги №1416213 від 14 листопада 2025 року. Згідно умов додаткової угоди №1 від 14 листопада 2025 року, сторони домовились викласти п.4.2. договору про надання правничої допомоги №27/25 від 05.08.2025 в наступній редакції: "Клієнт та адвокат погодили, що у зв"язку з розглядом справи в апеляційній інстанції, гонорар адвоката за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції становить 7000 грн. Клієнт здійснює оплату готівкою. У разі додаткових витрат, у зв"язку з ускладненням процесу слухання даної справи, касаційного оскарження сторони зобов"язуються переглянути умови оплати договору шляхом укладення додаткової угоди". Згідно акту №2 наданих послуг від 14 листопада 2025 року, адвокатом Пилипів О.В. надано правничу допомогу ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції наступного характеру: відзив на апеляційну скаргу, витрачено 2 год. часу 4000 грн; представництво в суді (попередній розрахунок), 1 с/з 3000 грн. Загальна вартість за надані послуги становить 7000 грн. З матеріалів справи вбачається, що адвокат Пилипів О.В. підготувала та подала в інтересах ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу, а також брала участь в судовому засіданні в Львівському апеляційному суді під час розгляду даної справи 09 березня 2026 року. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин, яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позовні вимоги підлягають до задоволення, такі витрати заявника були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18. Колегія суддів вважає доведеним факт надання ОСОБА_1 послуг з сторони адвоката Пилипів О.В. та понесення витрат на правничу допомогу, в той же час колегія суддів не погоджується з вартість наданих послуг. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції враховує конкретні обставини даної справи, її складність, незмінність правової позиції сторін у справі, відсутність необхідності вивчення адвокатом додаткових джерел права, законодавства, що регулює спір у справі, обсяг наданих послуг з правничої допомоги, принцип співмірності судових витрат, обґрунтування заявником розміру цих витрат, критерій реальності адвокатських витрат, ту обставину, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний характер, вважає, що розмір правничої допомоги в сумі 2000 грн є розумним і достатнім для компенсації витрат, які потрібно стягнути з ГУ ПФ України у Л/о на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1 ; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 вересня 2025 року у справі № 461/6426/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію та її стягнення залишити без змін. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 2 000,00 (Дві тисячі гривень) за надання професійної правової допомоги. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 18 березня 2026 року. Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш Судді: Р.В. Савуляк М.М. Шандра