Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/5727/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/5727/24 пров. № А/857/18945/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в нарахуванні та виплаті грошової допомоги (суддя суду І інстанції: Панікар І.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14.04.2025р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 05.07.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Івано-Франківській обл. № 3463-1949/B-02/8-0900/24 від 29.03.2024р. щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, що передбачено п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. судові витрати (судовий збір) (а.с.1-5, 24). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.26 і на звороті). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл., викладене в листі № 3463-1949/B-02/8-0900/24 від 29.03.2024р., в частині незарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, як це передбачено п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи ОСОБА_1 з 01.03.2016р. по 31.12.2023р. в Комунальному некомерційному підприємстві /КНП/ Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 2»; у решті позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп. (а.с.35-39). Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл., який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.42-44). В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (30 років для жінок) роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії. Постановою КМ України № 1191 від 23.11.2011р. затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою КМ України № 1191 від 23.11.2011р., визначено, що одноразова допомога нараховується одночасно з призначенням пенсії та виплачується одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати. Звернення із окремою заявою про виплату грошової допомоги, безвідносно до заяви про призначення пенсії, чинним законодавством не передбачено. Згідно з матеріалами електронної пенсійної справи, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 19.08.1987р. у позивача наявний період роботи з 01.02.2003р. по 28.02.2016р. у ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», що підтверджено довідкою № 443 від 07.12.2023р., виданою ПРАТ «ММКИ». Вказане підприємство у період з 01.02.2003р. по 28.02.2016р. не відносилось до закладів комунальної чи державної форм власності. Водночас, згідно довідки ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» № 18-1/5 від 10.01.2024р. внаслідок вторгнення російської федерації /рф/ на територію України (24.02.2022р.) м.Маріуполь було окуповано, відповідно відсутній доступ до усіх документів (первинних, договірних, кадрових та архівних), а в інформаційних (автоматизованих) та інформаційно-комунікаційних системах підприємства відсутні записи щодо позивача. Згідно листа ГУ ПФ України в Донецькій обл. є відсутньою можливість проведення перевірки достовірності довідок, виданих ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 1» у зв`язку із відсутністю доступу до цього підприємства внаслідок окупації м.Маріуполь. Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити достовірність, зокрема, зазначеного у трудовій книжці періоду роботи позивача в спірні періоди з урахуванням висновків щодо: надання уточнюючої довідки про пільговий період роботи та довідки про відпустки без збереження заробітної плати; дослідження первинних документів. Без установлення зазначених вище обставин на підставі належних і допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, рішення суду не відповідатиме вимогам щодо законності та обґрунтованості. При цьому відповідач зазначив, що суди апеляційної інстанції наділені широкими повноваженнями щодо перевірки законності й обґрунтованості судових рішень, які не набрали законної сили, що дозволяє швидко усунути помилки, допущені судами першої інстанції. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як з`ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. та з 22.10.2023р. отримує пенсію за віком, яка призначена відповідно до Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. із заявою щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом № 3463-1949/В-02/8-0900/24 від 29.03.2024р. повідомив ОСОБА_1 , зокрема, про відсутність спеціального стажу, що дає право на при призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, як це передбачено п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (30 років) (а.с.19-21). Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо здійснення нарахування та виплати грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії. Матеріалами справи підтверджено, що позивач дійсно працювала на підприємстві Відкрите акціонерне товариство /ВАТ/ «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» в Лікувально-діагностичному центрі на посаді лікаря-невропатолога з 01.02.2003р. по 29.02.2016р. Водночас, вищевказаний період роботи на посаді лікаря-невропатолога ОСОБА_1 не зараховано до періоду стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки Лікувально-діагностичний центр ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» у період з 01.02.2003р. по 28.02.2016р. не відносився до закладів комунальної чи державної форм власності. Водночас, основними умовами для призначення оскаржуваної грошової допомоги є, зокрема, робота в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на час досягнення пенсійного віку. Отже, матеріалами справи не підтверджено, що Лікувально-діагностичний центр ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» у період з 01.02.2003р. по 28.02.2016р. відносився до закладу комунальної або державної форм власності, як це передбачено пунктом 2 Порядку № 1191. Отже, рішення пенсійного органу в частині незарахування до спеціального стажу вищевказаного періоду є правомірним. Разом з тим, період роботи позивача з 29.02.2016р. по 31.12.2023р. в КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 2» підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п.«е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відтак, рішення ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл., викладене в листі № 3463-1949/B-02/8-0900/24 від 29.03.2024р., у вказаній частині підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Спірним питанням у розглядуваному випадку є право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розглядувані відносини регулюються приписами Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-IV/ (в редакції, чинній на момент виникнення таких відносин). Відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень цього Закону особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються КМ України. Відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XIІ/ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. (Перелік № 909) визначені заклади і установи охорони здоров`я та посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Відповідно до Переліку № 909 до галузі охорони здоров`я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) в таких закладах та установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. Згідно примітки 2 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Відповідно до примітки 3 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.01.1992р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Згідно ст.3 Закону України № 2108-XII від 19.11.1992р. «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників; медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами та медичного обслуговування - діяльність закладів охорони здоров`я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров`я, що не обов`язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов`язана з її наданням. Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Таким чином, саме трудова книжка працівника є основним документом, який підтверджує його трудовий стаж. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків. Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 працювала: з 01.02.2003р. прийнята в Лікувально-профілактичному центрі ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» лікарем-невропатологом відповідно до наказу № 14-к від 31.01.2003р.; з 13.09.2006р. Лікувально-профілактичний центр ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» перейменовано в «Лікувально-діагностичний центр ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (наказу № 355 від 13.09.2006); з 29.02.2016р. звільнена з вказаної посади за переведення в КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 1»; з 01.03.2016р. прийнята за переведенням в КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 1» на посаду лікаря-невропатолога (наказ № 55/к від 01.03.2016р.). (а.с.12-15). Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що робота позивача на посаді лікаря-невропатолога в КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 1» за період з 01.03.2016р. по 31.12.2023р. підлягає зарахуванню до стажу, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За таких умов відмова ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл., яка викладена у листі № 3463-1949/В-02/8-0900/24 від 29.03.2024р., в частині незарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, як це передбачено п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періоду роботи ОСОБА_1 з 01.03.2016р. по 31.12.2023р. в КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 2», не ґрунтується на вимогах закону. Також апеляційний суд враховує, що постановою Пенсійного фонду № 23-1 від 24.11.2022р. доповнено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р., зареєстр. у Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 /Порядок № 22-1/ в частині визначення того, щодо заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказаною постановою з 24.11.2022р. уточнено спосіб подання відповідних документів, однак, правове регулювання порядку звернення за грошовою допомогою не змінено. Зокрема, внесення змін до Порядку № 22-1, підтверджує, що окрема заява про призначення грошової допомоги не подається. Отже, питання виплати грошової допомоги відповідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вирішується в процесі розгляду заяви про призначення пенсії. Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Звідси, судом першої інстанції правильно визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл., викладене в листі № 3463-1949/B-02/8-0900/24 від 29.03.2024р. в частині незарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, як це передбачено п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періоду роботи ОСОБА_1 з 01.03.2016р. по 31.12.2023р. в КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 2». Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ в Івано-Франківській обл. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025р. в адміністративній справі № 300/5727/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 17.03.2026р.