Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/33695/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33695/25 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В. Дата і місце ухвалення: 19.12.2025 року, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №420/33695/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 16 липня 2020 року по 23 вересня 2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 16 липня 2020 року по 23 вересня 2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 16 липня 2020 року по 23 вересня 2020 року грошового забезпечення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 16 липня 2020 року по 23 вересня 2020 року грошового забезпечення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог, а саме щодо виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд відмовив. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 подали апеляційні скарги, в яких зазначають про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та неправильно застосував норми матеріального права, а також порушив норми процесуального права. Апелянт вказує, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до адміністративного суду. На думку скаржника, спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем військової служби, яка є різновидом публічної служби, а відтак до таких правовідносин підлягає застосуванню спеціальний місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України. При цьому позивач звернувся до суду лише у 2025 році, тобто після спливу значного періоду часу з моменту виникнення спірних правовідносин. Скаржник також зазначає, що позивач був обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення ще у 2020 році під час проходження служби та при звільненні, а тому повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав саме у цей період. Звернення позивача до суду через кілька років після отримання відповідних виплат, на думку апелянта, свідчить про безпідставність доводів щодо дотримання строку звернення до суду. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неправомірності застосування відповідачем розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року. На переконання скаржника, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до чинного на той час законодавства та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, зокрема постанови №704 у редакції, що діяла у спірний період. Військова частина НОМЕР_2 в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що у спірний період нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося Військовою частиною НОМЕР_1 , тоді як його виплата проводилась Військовою частиною НОМЕР_2 , яка діяла виключно на підставі розрахункових документів, наданих іншою військовою частиною. При цьому на даний час Військова частина НОМЕР_2 не є розпорядником коштів та не є правонаступником Військової частини НОМЕР_1 , що, на думку апелянта, виключає покладення на неї обов`язку щодо здійснення перерахунку. З урахуванням викладеного, апелянти просять суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходилась на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 . З матеріалів справи вбачається, що з 16.07.2020 року грошове забезпечення позивача, в тому числі грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань, премія нараховувались із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. У липні 2025 року представник позивача звернулась до Військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 16 липня 2020 року по 23 вересня 2020 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням у 2020 році шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум. Листом від 07.08.2025 року Військова частина надала позивачу довідку зі змісту якої вбачається, що при розрахунку грошового забезпечення позивача відповідачем використано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762грн. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з того, що нарахування грошового забезпечення позивачу у спірний період здійснювалось із застосуванням розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки з 29.01.2020 року підлягає застосуванню редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовим званням визначаються із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у зв`язку з чим суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язав Військову частину НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення позивача, відмовивши при цьому у задоволенні позовних вимог у частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб як передчасних. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців. Згідно ч.ч.1-4 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018р. (далі - Постанова №704). Постановою №704, яка набрала чинності 01.03.2018р., збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до пункту 4 Постанови №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13,

14. Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови №704). Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яка набрала чинності 24 лютого 2018 року (далі - Постанова №103), якою були внесені зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 був викладений в новій редакції. Установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103). Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Отже, з 29.01.2020р. дія пункту 4 Постанови №704 відновила свою попередню редакцію, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13,

14. Наведене спростовує доводи апелянтів про те, що в період, в який виникли спірні правовідносини в цій справі, діяв пункт 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103. Також, враховуючи, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017р.), обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, колегія суддів зазначає, що розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військове звання є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, колегія суддів дійшла висновку, що з 29.01.2020 року пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у первинній редакції. Варто зазначити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять. Відповідні зміни до п.4 постанови КМУ №704 внесені відповідно до постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, яка набрала чинності з 20.05.2023р. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виплачене позивачу за спірний період грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, премія розраховані відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України, а отже підлягають перерахунку. Оцінюючи доводи апелянтів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з неї встановлюється місячний строк. Разом з тим, спірні правовідносини у даній справі пов`язані з нарахуванням та виплатою грошового забезпечення, яке за своєю правовою природою є складовою оплати праці, а відтак до таких правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства, зокрема статті 233 Кодексу законів про працю України. У редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, частиною другою статті 233 КЗпП України було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком. Водночас, Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» зазначену норму було змінено, зокрема встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Однак колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у даній справі виникли у 2020 році, тобто в період дії редакції статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду у спорах щодо оплати праці, а тому положення Закону №2352-ІХ не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Посилання Військової частини НОМЕР_2 на те, що на даний час вона не є розпорядником коштів Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини не впливають на правильність визначення належного відповідача у даній справі. Як встановлено судом першої інстанції, у спірний період саме Військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування грошового забезпечення позивачу, тоді як його виплата здійснювалась Військовою частиною НОМЕР_2 , що підтверджується матеріалами справи. Отже, Військова частина НОМЕР_2 є учасником спірних правовідносин та належним суб`єктом виконання обов`язку щодо проведення перерахунку грошового забезпечення позивача, незалежно від зміни порядку фінансового забезпечення. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених обставин справи. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук