Постанова 4854 № 420/12874/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12874/25 Перша інстанція суддя Єфіменко К.С. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Яковлєва О.В., суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 29 грудня 2023 року індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 4 061,87 грн у місяць за період з 01 березня 2018 року по 29 грудня 2023 року у загальному розмірі 235 588,46 грн відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації різниці) грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 грудня 2023 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 грудня 2023 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року №159. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 грудня 2023 року включно, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці), відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 4061,87 грн в місяць, за період з 01 березня 2018 року по 29 грудня 2023 року включно, у загальному розмірі 235 588,46 грн, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про зобов`язання апелянта здійснити нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як судом не враховано вимог спеціального законодавства, що регулювало спірні правовідносини. Крім того, відповідач вказує, що судом невірно здійснено розрахунок розміру підвищення грошового забезпечення та, як наслідок, індексації-різниці, оскільки не враховано положення наказу МОУ № 260 від 07 червня 2016 року, відповідно до якого грошове забезпечення військовослужбовців виплачується в поточному місяці за минулий. Також, на думку апелянта, позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з січня 2007 року по грудень 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . При цьому, з 01 березня 2018 року Військова частина НОМЕР_2 не нараховувала та не виплачувала ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, зокрема не виплачувала індексацію-різницю. Вважаючи дії відповідача щодо неналежного обрахунку індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, оскільки позивач має право на отримання більшого розміру індексації грошового забезпечення у відповідному періоді, з чим частково погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення). Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Згідно п.5 Порядку (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року, який застосовується з 01 грудня 2015 року), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, за період з 01 березня 2018 року по 29 грудня 2023 року, в повному обсязі відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Так, із системного аналізу пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що відповідною нормою врегульовано виплату індексації-різниці, право на яку виникає у особи в тому випадку, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. При цьому, нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Тому, враховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів вважає, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними. Між тим, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. В свою чергу, у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, суб`єкту владних повноважень належало вирішити питання наявності у позивача права на отримання суми індексації-різниці. При цьому, сторонами у справі не заперечується, що суб`єктом владних повноважень не нараховувався та не виплачувався позивачу відповідний вид індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року. Тому, колегія суддів вважає, що позивач у спірному періоді має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення його доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання нарахувати позивачу індексацію-різницю, починаючи з 01 березня 2018 року. З іншого боку, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині помилкового здійснення судом першої інстанції розрахунку розміру підвищення грошового забезпечення позивача та, як наслідок невірного обрахунку індексації-різниці, з огляду на наступне. Так, за змістом абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 суду належить з`ясувати таке: розмір підвищення доходу позивача (військовослужбовця) в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. Розраховуючи розмір підвищення доходу позивача, судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року складало 8 189,60 грн, у березні 2018 року (тобто після набрання чинності Постановою № 704) складало 8 590,88 грн Отже, у березні 2018 року, з набранням чинності Постановою № 704, згідно розрахунків суду, грошовий дохід позивача збільшився на 401,28 грн (8 590,88 грн - 8 189,60 грн). Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитися з таким розрахунком, з огляду на те, що суд першої інстанції не врахував, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий. Тобто, суд першої інстанції помилково порівняв грошове забезпечення позивача за січень 2018 року та за лютий 2018 року, відомості про які військова частина відобразила у Довідці про доходи як за лютий 2018 року і березень 2018 року. Вказані висновки відповідають правовим позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04 квітня 2024 року по справі №160/4155/22. Колегією суддів встановлено, що відповідно до картки грошового забезпечення позивача, розмір його грошового забезпечення за лютий 2018 року (виплачено в березні 2018 року) становив 8590,88 грн, а в березні 2018 року (виплачено в квітні 2018 року) 9019, 77 грн. Таким чином, підвищення грошового доходу позивача склало 419,89 грн. Тобто сума належної Позивачу індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу та у даному випадку складає: 4 463,15 грн 419,89 грн = 4043,26 грн. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (Відомості Верховної Ради України, 2003 року, № 15, ст. 111 із наступними змінами). Отже індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року. Отже, підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період відсутні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь індексації грошового забезпечення за період 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року, в розмірі 234 509,08 грн (58 місяців *4043,26 грн). Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. При цьому, згідно ч. 1 ст. 233 КАС України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Згідно ч. 2 ст. 233 КАС України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно ч. 1 ст. 233 КАС України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно ч. 2 ст. 233 КАС України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Між тим, згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Так, з аналізу вищевикладених норм права та хронології їхньої зміни вбачається, що станом на час існування спірних правовідносин, право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким процесуальним строком. В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, обмежено право на звернення до суду для вирішення трудового спору тримісячним строком. Між тим, з огляду на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції ЗУ № 2352-IX від 01 липня 2022 року, можливе тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Тобто, у спорах щодо виплати заробітної плати, право на отримання якої виникло до 19 липня 2022 року, строк звернення з позовом до суду про стягнення такої заробітної плати не обмежується будь-яким строком. Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року, яку залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, у справі № 260/3564/22. Тобто до правовідносин, які виникла в період з 01 березня 2018 року по 19 липня 2022 року, строк звернення з позовом до суду про стягнення такої заробітної плати не обмежувався будь-яким строком. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. В даному випадку, наказом Військової частини НОМЕР_1 № 370 від 29 грудня 2023 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, а тому застосування до поданого позову тримісячного строку звернення до суду є неможливим, оскільки позивача не було звільнено з військової служби. Таким чином, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги у відповідній частині. Враховуючи викладене, судом першої інстанції при прийнятті рішення допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, в частині обрахованої судом суми індексації грошового забезпечення. Керуючись ст.ст. 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року, виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини рішення суду у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року індексації грошового забезпечення (індексації-різниці), відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 по 31 грудня 2022 року, розміром 234509,08 грн». В решті, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - залишити без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Яковлєв Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук