Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/7937/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2026 р.Справа № 480/7937/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/7937/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у повторному взятті ОСОБА_1 на військовий облік та внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про взяття на військовий облік та про розшук; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 з військового обліку, поновити в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з підстав передбачених п. 6 ч. 5 ст. 37 «Про військовий обов`язок і військову службу»; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про розшук ОСОБА_1 . Представник позивача надав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо мобілізації ОСОБА_1 та направлення його для проходження військової служби по мобілізації в особливий період до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №480/7937/25. В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що необхідність забезпечення позову зумовлена діями військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 , які 16.01.2026 разом із озброєними працівниками поліції прибули до місця мешкання позивача та під загрозою застосування фізичної сили доставили останнього для проходження військово-лікарської комісії. При цьому жодним чином не реагували на пояснення про те, що він виключений з військового обліку. Стверджує, що у випадку призову позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відновлення статусу виключеного з військового обліку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Звертає увагу суду на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, відповідно до яких, процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Зважаючи на викладене, просить задовольнити заяву про забезпечення позову. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі №480/7937/25 відмовлено. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 480/7937/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, поставивши під сумнів намір відповідача провести мобілізацію ОСОБА_1 . Наводячи доводи, які дублюють зміст заяви про забезпечення позову, апелянт наполягає, що у випадку призову позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відновлення статусу виключеного з військового обліку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Наголошує, що необхідність забезпечення позову зумовлена діями військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 , які 16.01.2026 разом із озброєними працівниками поліції прибули до місця проживання позивача та під загрозою застосування фізичної сили доставили його для проходження військово-лікарської комісії. При цьому, за твердженням апелянта, зазначені особи не реагували на пояснення ОСОБА_1 про те, що він виключений з військового обліку. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін у судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності. Згідно з частинами 1 та 2 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у застосуванні заходу забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з її необґрунтованості, враховуючи, що заявником не доведено наявності обставин, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не надано належних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду. При цьому суд зазначив, що сам по собі факт направлення позивача для проходження військово-лікарської комісії не підтверджує наміру відповідача призвати його на військову службу та не свідчить про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Згідно із частиною 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Водночас підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, у постановах Верховного Суду від 09 січня 2025 року по справі № 600/1928/24-а, від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і перевірити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Спірні правовідносини у даній справі стосуються правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законодавством. Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи. Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженим постановою КМУ від 30.12.2022 року № 1487. Відповідно до пункту 79 Порядку районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: - організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; - здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; - проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; - організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; - організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; - забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів. Таким чином, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що його призов на військову службу може унеможливити виконання рішення суду у разі його прийняття на користь позивача, оскільки він набуде статусу військовослужбовця, хоча є особою, яка виключена з військового обліку. Втім, колегія суддів зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідача, зокрема щодо законності поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку, оскільки це стосується предмета адміністративного позову. Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій та порушення такими діями прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідні дії (рішення) явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірних дій (рішення) та порушення ними прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. У своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №480/7937/25. Однак, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом. Враховуючи предмет позову та вимоги заяви позивача про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що вимоги заяви про забезпечення позову виходять за межі правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо протиправності поновлення позивача на військовому обліку. Колегія суддів не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Посилання апелянта на те, що військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із працівниками поліції прибули до місця його проживання та доставили його для проходження військово-лікарської комісії, колегія суддів не приймає, оскільки наведені обставини не підтверджують існування реальної загрози мобілізації позивача та не доводять, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду. При цьому направлення особи для проходження військово-лікарської комісії є лише одним із етапів здійснення заходів військового обліку та не свідчить про прийняття рішення щодо призову на військову службу. Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, колегія суддів не приймає, оскільки вони сформульовані з урахуванням інших фактичних обставин справи та не спростовують висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі. Підсумовуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вище зазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, , колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на зазначені вище аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Враховуючи положення статті 316 КАС України колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст.294,308, 311, 312, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року по справі № 480/7937/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 17.03.2026 року