Ухвала ККС ВС № 696/1175/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2026 року м. Київ справа № 696/1175/24 провадження № 51-442 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року в кримінальному провадженнівнесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250350000755, по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ревівка Кам`янського району Черкаської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановив: За вироком Кам`янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Вирішено питання щодо речових доказів. Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_5 з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, діючи умисно, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, статей 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-ІХ від 03 березня 2022 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» № 2264-ІХ від 22 травня 2022 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» № 2501-ІХ від 15 серпня 2022 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»» № 2739-ІX від 16 листопада 2022 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»» № 2916-IX від 07 лютого 2023 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»» № 3058-IX від 01 травня 2023 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»» № 3276-IX від 27 липня 2023 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»» № 3430-IX від 08 листопада 2023 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»» № 3565-IX від 06 лютого 2024 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» № 3685-ІХ від 08 травня 2024 року, будучи військовозобов`язаним і придатним до військової служби у військовий час, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, 27 червня 2024 року о 15:30 год, без поважних на це причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , тим самим вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період. Черкаський апеляційний суд ухвалою від 03 листопада 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року - без змін. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень та звільнення ОСОБА_5 від призначеного покарання з випробуванням. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що ОСОБА_5 вчинив не тяжке кримінальне правопорушення, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, відсутні обставини, що обтяжують покарання та наявна обставина, що пом`якшує покарання у виді активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Вказує, що призначаючи ОСОБА_5 покарання, суди не взяли до уваги досудову доповідь ДУ «Центр пробації» та фактично залишили без належного обґрунтування можливість застосування до останнього приписів ст. 75 КК України. Посилається на те, що ухвала суду апеляційної інстанції є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі. Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються. Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам її апеляційної скарги, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання. Водночас за змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Варто зауважити, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, який призначаючи ОСОБА_5 покарання врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не працевлаштований, має на утриманні неповнолітню дитину, а також відсутність обставин, які відповідно до статей 66, 67 КК України пом`якшують та обтяжують покарання. Так, активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. Як убачається із оскаржуваних судових рішень, дійсно суди не врахували у якості обставини, що пом`якшує покарання, активного сприяння розкриттю злочину, оскільки не встановили даних, які б вказували на те, що обвинувачений ОСОБА_5 своїми діями надавав допомогу органам слідства або суду в з`ясуванні обставин, що мають істотне значення для розкриття вчиненого ним злочину. У той же час, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що добросовісна поведінка винуватого під час досудового слідства та судового розгляду під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, яка вже встановлена компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю злочину. Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що судами не враховано досудову доповідь ДУ «Центр пробації», варто зауважити, що висновки, викладені у досудовій доповіді носять лише додатковий інформативний характер. Водночас, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, встановлених санкцією ст. 336 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. У той же час, враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов переконання про обґрунтованість висновку місцевого суду в частині неможливості застосування положень ст. 75 КК України до призначеного ОСОБА_5 покарання. Разом з тим, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, яке характеризується підвищеною суспільною небезпечністю, оскільки відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та, в умовах воєнного стану, є неприпустимою. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов слушного висновку про те, що встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, оскільки у такому разі буде досягнута мета злочину, якої прагне досягнути особа, що ухиляється від призову. Отже, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення. У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України. Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Тож, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_5 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3