Постанова 4857 № 380/672/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/672/26 пров. № А/857/6563/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Мосіна Андрія Володимировича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2026р. про повернення позовної заяви представника адвоката Мосіна Андрія Володимировича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Національної поліції у Львівській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати і доплатити матеріальну допомогу для оздоровлення, допомогу для вирішення соціально-побутових питань із урахуванням сум індексації грошового забезпечення (суддя суду І інстанції: Мартинюк В.Я.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 23.01.2026р., м.Львів),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2026р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України позовну заяву представника адвоката Мосіна А.В., діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ у Львівській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати і доплатити матеріальну допомогу для оздоровлення, допомогу для вирішення соціально-побутових питань із урахуванням сум індексації грошового забезпечення (а.с.33-36). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив представник адвокат Мосін А.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового повернення позовної заяви (а.с.38-42). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спірна ухвала винесена судом передчасно: до завершення 10-денного строку для усунення недоліків, визначеного ухвалою суду від 15.01.2026р. про залишення позовної заяви без руху. Предметом спору є матеріально-правова вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу під час проходження служби в поліції частини грошового забезпечення (заробітної плати), що не пов`язана з моментом звільнення. В цій ситуації підлягає застосуванню норма ч.1 ст.233 КЗпП України, яка згідно рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025р. у справі № 1-р/2025 визнана неконституційною. Крім того, за рапортом позивача у листопаді 2021 року та березні 2022 року відповідач нарахував та виплатив матеріальну допомогу для здоровлення та у листопаді 2022 року - матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення без урахування сум індексації грошового забезпечення. Тобто, право на отримання матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 і 2022 роки та право вимоги на вказані виплати виникли в позивача до набрання чинності Законом України № 2353-ІХ від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та встановлення обмеження передбаченого ст.233 КЗпП. Поряд з цим, спірні правовідносини щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік виникли у листопаді 2022 року, тобто після запровадження вказаних обмежень і до завершення дії карантину. Отже, виходячи з вимог чинного законодавства та усталеної судової практики, спірний період необхідно поділити на дві частини; подібна правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду від 20.11.2023р. в справі № 160/5468/23, від 28.09.2023р. в справі № 140/2168/23. Виходячи з наведеного, позивач не пропустив строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції з 07.11.2015р. по 03.07.2023р. Наказом ГУ НП у Львівській обл. № 19/48 о/с від 28.06.2023р. позивач ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 03.07.2023р. (а.с.9-12). 04.07.2025р. (№ 04/07-02) та 09.12.2025р. (№ 09/82-07) представник позивача звернувся до ГУ НП у Львівській обл. із адвокатськими запитами відповідно № 04/07-02 та № 09/82-07, на які отримав відповіді № 236652-2025 від 22.07.2025р. та № 396417-2025 від 11.12.2025р. (а.с.8, 9-12, 13-14). Згідно деталізованих інформаційних довідок (розрахункових листів) про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2020р. по 03.07.2023р. позивачу виплачено: в листопаді 2021 року матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 8671 грн.; у березні 2022 року - матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 15349 грн. 34 коп.; в листопаді 2022 року матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби в сумі 14442 грн. 33 коп. 14.01.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Мосін А.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача ГУ НП у Львівській обл. щодо включення до складу місячного розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , застосованого для визначення розміру матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 і 2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, сум індексації грошового забезпечення; зобов`язати відповідача ГУ НП у Львівській обл. перерахувати та доплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для оздоровлення за 2021 і 2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, визначивши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум індексації грошового забезпечення (а.с.1-6). Ухвалою суду від 15.01.2026р. залишено без руху позовну заяву представника позивача та надано останньому строк для усунення виявлених недоліків, зокрема, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з розглядуваним позовом та доказів поважності причин його пропуску (а.с.22-25). На виконання вказаної ухвали 17.01.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник позивача скерував до суду заяву про усунення недоліків, в якій просив визнати непропущеним строк звернення до суду, оскільки приписи ч.1 ст.233 КЗпП України, якими встановлено тримісячний строк звернення до суду, визнані неконституційними з 11.12.2025р. (а.с.27-29). Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір з приводу невиплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні. Позивача звільнено зі служби в поліції 03.07.2023р., а тому саме з цією датою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду. При цьому, звільнення відбулось в період дії ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а тому саме зазначена норма підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, з урахуванням правил дії закону у часі. Положення ч.2 ст.233 КЗпП України встановлюють тримісячний строк звернення до суду в спорах, які стосуються правовідносин при звільненні, зокрема, в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому контексті рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025р. не може бути застосовано в спірних правовідносин, оскільки таким рішенням визнано неконституційною положення ч.1 ст.233 КЗпП України у частині, яка стосується строку звернення працівника до суду з вимогами по виплату заробітної плати та інших належних йому виплат. Оскільки спірні правовідносини стосуються невиплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, тому саме тримісячний строк згідно приписів ч.2 ст.233 КЗпП України підлягає застосуванню у цьому випадку. У момент виплати усіх сум при звільненні, з урахуванням у тому числі положень ч.1 ст.116 КЗпП України, позивач міг та повинен був дізнатись про порушення своїх прав. Подальші звернення позивача чи його представника до відповідача, в тому числі через більше ніж двох років після звільнення, вказує лише на пасивну поведінку щодо захисту своїх прав. Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про те, що позивач, звернувшись до суду із розглядуваним позовом 14.01.2026р., пропустив тримісячний строк, поважних причин пропуску не навів. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову, виходячи з таких міркувань. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Питання повернення позову з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом. В статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2). Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. В розглядуваному випадку суд першої інстанції вжив заходи щодо надання можливості позивачу та його представнику звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку, що стверджується постановленою ухвалою від 15.01.2026р. про залишення позову без руху (а.с.22-25). У свою чергу, представник позивача відреагував на таку ухвалу і подав суду заяву про усунення недоліків (а.с.27-29). Аналізуючи порядок обчислення строку звернення до суду, висвітлений у заяві про усунення недоліків та ухвалі суду про повернення позовної заяви, колегія суддів звертає увагу на таке. Згідно усталеної судової практики поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19). У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновується тим, що заявлені позовні вимоги стосуються нарахування та виплати одноразових видів грошового забезпечення поліцейського матеріальної допомоги для оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2). Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3). Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5). Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013р. зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Отже, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин на період 01.01.2021р. по 19.07.2022р. не застосовувалися. Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022р. не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19.07.2022р. Разом з тим, апеляційний суд наголошує, що Законом України від 30.03.2020р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «

1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020р. (постанова Уряду № 211 від 11.03.2020р.) та закінчився 30.06.2023р. (постанова Уряду № 651 від 27.06.2023р.). У постанові від 21.03.2025р. у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022р., та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19.07.2022р., підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19.07.2022р. підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Підсумовуючи викладене, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01.07.2023р. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022р. по 31.12.2022р.) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. При цьому, покликання представника позивача на необхідність застосування приписів ч.1 ст.233 КЗпП України слід вважати помилковими, оскільки її норми стосуються вимог діючого працівника, а не звільненого. Тому в розглядуваній ситуації підлягає застосуванню саме норма ч.2 ст.233 КЗпП України. Повертаючись до обставин розглядуваної справи, колегія суддів враховує, що будь-яких доказів того, що інформація про порядок обчислення спірних допомог була отримана позивачем у момент його звільнення зі служби в поліції (тобто, 03.07.2023р.) матеріали справи не містять. Доказів вручення позивачу документів про виплачені суми за спірні періоди в матеріалах справи не має, таких не здобуто під час судового розгляду. За таких умов твердження представника позивача про те, що про виплачені суми за спірні періоди позивач дізнався лише із відповідей відповідача на адвокатські запити не спростовано під час судового розгляду. Водночас, із змісту відповіді ГУ НП у Львівській обл. № 236652-2025 від 22.07.2025р. і додатків до неї позивач та представник позивача вже могли дізнатися інформацію про виплачені суми спірних допомог в розрізі врахування сум індексації грошового забезпечення (а.с.8-14), а тому саме з моменту отримання такої відповіді розпочався тримісячний строк звернення до суду. Подальший адвокатський запит № 09/82-07 від 09.12.2025р. здійснений із тривалим зволіканням (біля п`яти місяців), будь-яких причин такого зволікання представник позивача не навів, а тому момент ознайомлення із відповіддю на такий (№ 396417-2025 від 11.12.2025р.) не може слугувати часом відліку строку звернення до суду. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що представником позивача пропущено строк звернення до суду в частині вимог, які стосуються перерахунку та виплати допомоги на соціально-побутові потреби в сумі 14442 грн. 33 коп., що виплачена в листопаді 2022 року. На вимогу суду представник позивача не навів поважних причин пропуску строку в частині цих вимог, не заявив клопотання про поновлення пропущеного строку, а тому в цій частині ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону. Стосовно доводів апелянта про передчасність винесення спірної ухвали (до закінчення 10-денного строку для усунення недоліків) колегія суддів зазначає, що такі дії суду не призвели до порушення прав позивача та його представника на усунення недоліків позовної заяви. Окрім констатації такої обставини, апеляційна скарга не містить будь-яких доводів та доказів про те, що після подачі 17.01.2026р. заяви про усунення недоліків позивач та його представник мали дійсний намір подавати додаткові заяви, клопотання, докази тощо. Натомість, в поданій заяві про усунення недоліків представник позивача висловив свою кінцеву позицію, не наголошуючи на намірах подальшої подачі ще якихось додаткових аргументів тощо. З урахуванням викладеного, в розрізі аналізу зазначених обставин колегія суддів не убачає вагомих і достатніх підстав враховувати зазначену обставину як окрему підставу для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції. Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010р. в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93). Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були відсутні достатні та належні підстави для повернення позовної заяви в частині вимог, які стосуються перерахунку та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 8671 грн. (виплачена в листопаді 2021 року), матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 15349 грн. 34 коп. (виплачена в березні 2022 року), на підставі ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду не відповідає вимогам закону в цій частині. Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З огляду на викладене, враховуючи приписи п.п.1, 4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду в частині вимог, які стосуються перерахунку та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 8671 грн. (виплачена в листопаді 2021 року), матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 15349 грн. 34 коп. (виплачена в березні 2022 року), підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позову (в частині вимог), із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Водночас, процесуальне рішення суду щодо повернення позову в частині вимог, які стосуються допомоги на соціально-побутові потреби в сумі 14442 грн. 33 коп., що виплачена в листопаді 2022 року, відповідає вимогам закону. Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.ст.139, 143 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Мосіна Андрія Володимировича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2026р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 380/672/26 скасувати в частині повернення позовних вимог, які стосуються перерахунку та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 8671 грн. (виплачена в листопаді 2021 року), матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 15349 грн. 34 коп. (виплачена в березні 2022 року). У цій частині справу направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 16.03.2026р.