Постанова 4805 № 296/7545/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/7545/23 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С. Категорія 68 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Григорусь Н.Й., Коломієць О.С., за участю секретаря Антоневської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/7545/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С., ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом, в якому просила встановити факт її проживання разом із ОСОБА_3 однією сім`єю, в період з 1 березня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог, зазначила, що, починаючи з 2015 року вона та ОСОБА_3 вирішили проживати разом за адресою : АДРЕСА_1 . При цьому, зазначає, що вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Позивачка самостійно здійснила її поховання. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 вказує, що інформація про те, що за життя ОСОБА_3 був складений заповіт або укладений спадковий договір та договір довічного утримання, відсутня. Позивачка вважає, що вона є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 , яка відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом. 3 лютого 2023 року у встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю відповідної довідки про підтвердження осіб, які проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також у зв`язку з відсутністю документів для встановлення родинних відносин із спадкодавцем. ОСОБА_1 зазначає, що встановлення факту проживання разом з ОСОБА_3 необхідно для реалізації її права на спадщину. Тому за захистом своїх спадкових прав вона звернулася з даним позовом до суду. Враховуючи вищезазначене, просила задовольнити позовні вимоги. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Звертає увагу на те, що у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20 (провадження № 14-158цс20) Верховний Суд зазначив, що, належними та допустимими доказами проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20). Позивачка вважає помилковим висновок суду про те, що оскільки вона та ОСОБА_3 були зареєстровані за різними адресами, вказана обставина позбавляє можливості стверджувати про факт їхнього проживання однією сім`єю за визначеною ними адресою. Наголошує на тому, що в матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 січня 2024 року № 363720496, відповідно до якої вона не має у власності будь-якого нерухомого майна. Також зазначає, що суд залишив поза увагою статтю 29 ЦК України, якою передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Отже, чинне законодавство України не покладає на фізичну особу обов`язку проживання лише за зареєстрованим місцем свого проживання. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що судом не була врахована та обставина, що 30 листопада 2022 року ОСОБА_3 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., відповідно до якої уповноважено її сина - ОСОБА_4 , представляти інтереси ОСОБА_3 в будь-яких установах та організаціях з усіх питань пов`язаних з державною реєстрацією права власності належної їй квартири. Вказане, на думку позивачки, свідчить про значну довіру та близькі відносини, які склались між нею та ОСОБА_3 . Зазначає, що суд залишив поза увагою світлини, на яких зображена вона разом із ОСОБА_3 в різні періоди свого життя. Так, суд не уточнив та не поставив жодних запитань щодо походження цих фотокарток, чим позбавив її можливості надати пояснення щодо періоду, часу, місця, осіб та обставин зйомки. ОСОБА_1 вважає, що наявність складеного ОСОБА_3 23 жовтня 2014 року заповіту не має значення для вирішення даного спору, оскільки особа, на користь якої складено заповіт, не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, відомості стосовно неї відсутні, підтвердженням чого є копія спадкової справи. В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Козлов А.І., підтримали апеляційну скаргу. При цьому, позивачка пояснила, що навчалася разом із ОСОБА_3 у одному із навчальних закладів Республіки Білорусь та вони з юних років й до дня смерті останньої підтримували дружні стосунки. Оскільки ОСОБА_3 не мала сім`ї та дітей, вона допомагала їй. Стверджує, що з 2015 року вона та ОСОБА_3 постійно проживали у належній останній квартирі, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_5 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копію свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 10 серпня 2021 року. За даною адресою ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7). В судовому засіданні також встановлено, що за життя, 23 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким належну їй квартиру АДРЕСА_2 , заповідала ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р.І 23 жовтня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за №1415. 3 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Цього ж дня приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. заведено спадкову справу №39/2023 до майна померлої ОСОБА_3 . 1 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на належну ОСОБА_3 квартиру. Постановою від 1 серпня 2023 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що відсутня довідка відповідного органу про осіб, які постійно проживали разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини та у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для встановлення родинних відносин заявниці та спадкодавиці. Судом також встановлено, що зареєстроване місце постійного проживання ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_3 . (а.с.74 зворот). Відповідно до листа приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. на момент смерті ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 надала суду копію довіреності, виданої ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 30 листопада 2022 року, яким уповноважувала останнього представляти її інтереси у будь-яких установах та організаціях з усіх питань, пов`язаних з державною реєстрацією права власності на належну їй квартиру та вчинення інших дій, необхідних для реєстрації права власності. Окрім того, до позовної заяви долучено копію договору-замовлення №1-2972, укладеного 10 грудня 2022 року між КП «Спеціальний комбінат комунально-побутового обслуговування» та ОСОБА_4 , щодо організації та проведення поховання ОСОБА_3 . В матеріалах справи також міститься інформація про те, що 12 грудня 2022 року ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про виплату допомоги на поховання ОСОБА_3 (а.с.19). Окрім того, суду надано світлини, на яких, як стверджує позивачка, зображена вона та ОСОБА_3 . Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка є колишньою невісткою позивачки, зазначила, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_3 , коли остання хворіла, допомагала їй, купувала ліки та продукти харчування. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_3 однією сім`єю протягом періоду з 1 березня 2015 року до 9 грудня 2022 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком. Так, статтею 1228 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Отже, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надано належних, допустимих і достатніх доказів щодо її спільного із ОСОБА_3 побуту та наявності між ними взаємних прав й обов`язків, які притаманні членам сім`ї. Надані ОСОБА_1 світлини та копії документів, а також покази свідка не є доказами її спільного проживання разом зі спадкодавицею та ведення ними спільного господарства й наявності взаємних прав та обов`язків. Таким чином суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2025 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 13 березня 2026 року.