Постанова 4807 № 333/1629/24

Дата документу 04.03.2026 Справа № 333/1629/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/1629/24 Головуючий у 1-й інстанції: Піх Ю.Р. Провадження № 22-ц/807/475/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. при секретарі: Камаловій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Сивової Яни Віталіївни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в особі адвоката Дерев`янко І.О., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який в подальшому було уточнено. В обґрунтування позову зазначала, що 25.05.2023 за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 336/2946/23 було розірвано шлюб між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . За час шлюбу сторонами по справі, як подружжям, було придбано на праві спільної сумісної власності рухоме майно, а саме, транспортний засіб марки ГАЗ 2752, «Соболь», 2003 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем. Вартість спільного сумісного майна подружжя становить 83 820,00 грн. Вартість 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя - 41 910,00 грн. Позивач вважає доцільним розподілити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, набуте під час шлюбу, наступним чином, - стягнути з відповідача компенсацію вартості 1/2 частки майна подружжя, транспортного засобу марки ГАЗ 2752, «Соболь», 2003 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , у розмірі 41 910,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд: - розділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, набуте під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; - визнати в порядку поділу майна подружжя право на компенсацію 1/2 частини рухомого майна, транспортного засобу марки ГАЗ 2752, «Соболь», 2003 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 ; - стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу ГАЗ 2752, «Соболь», 2003 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , у розмірі 41 910 грн., - стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сивової Я.В., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, стягнути судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що факт придбання подружжям спірного транспортного засобу доведено матеріалами цивільної справи, зокрема: супровідним листом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 23.06.2017 № 20.1.0.0.0/7, яким підтверджується повне виконання зобов`язання по погашенню авто за договором лізінгу № ZPC0A@0000359200 від 17.06.2017 та надання ОСОБА_2 пакету документів щодо переоформлення автомобіля на його ім`я; наказом голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» № ZPC0A@0000359200 від 17.06.2017, за яким знято з обліку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» транспортний засіб ГАЗ 2752 VIN НОМЕР_2 з метою виконання проекту «Фінансовий лізинг»; довіреністю, виданою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на уповноваження Махінька М.М. представляти інтереси ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в Територіальних сервісних центрах МВС з метою зняття з обліку автомобіля, особисто отримувати документи, одержувачем яких є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та розписуватись під час одержання документів та керувати автомобілем марки ГАЗ 2752 VIN НОМЕР_2 , власником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно чинного законодавства України; актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 17.06.2017, яким сторони засвідчили, що всі зобов`язання відповідно до договору ZPC0A@0000359200 було належним чином виконано, претензій стосовно договору та зобов`язань за ним сторони не мають. Лізингоодержувач повністю сплатив лізингодавцю всі належні до сплати платежі за договором. Предмет лізингу - автомобіль ГАЗ 2752 разом з відповідними документами передано у власність лізингоодержувачу. Згідно документам, наданими банківською установою, договір лізингу було укладено з відповідачем; предмет лізингу - автомобіль ГАЗ 2752 разом з відповідними документами передано у власність лізингоодержувачу, тобто відповідачеві; довіреністю уповноважено саме відповідача як здійснювати реєстрацію права власності, так і керувати спірним транспортним засобом. Таким чином, у позивачки не було правових підстав а ні керувати автомобілем, а ні здійснювати державну реєстрацію транспортного засобу, а ні документального підтвердження права володіння та користування спірним автомобілем при звернені до поліції з відповідними заявами про вчинення кримінального правопорушення. Всі перелічені вище дії мав право вчиняти виключно відповідач. З огляду на вказане, вважає, що висновки суду першої інстанції є необ`єктивними та безпідставними щодо права позивачки здійснювати будь-які дії відносно спірного автомобілю, в тому числі і звертатись до правоохоронних органів. Позивач стверджувала, опираючись на надані суду першої інстанції вищевказані письмові докази, що автомобіль знаходиться в користуванні відповідача. Відповідачем не було надано жодного доказу, що автомобіль вибув з його володіння поза його волею. Твердження відповідача про відсутність у нього транспортного засобу є підстави розцінювати виключно як обрану позицію у справі з метою уникнення законного та справедливого поділу спільно набутого подружжям майна. Між тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки доведеності належними та допустимими доказами позиції відповідача щодо відсутності в його користуванні спірного автомобіля. Стосовно висновків суду першої інстанції щодо неможливості встановити дійсну вартість спірного транспортного засобу, а відтак здійснити його розподіл. Матеріали справи містить Довідку про середню ринкову вартість КТЗ № 103 від 04.11.2024 року, згідно якої середня ринкова вартість колісного транспортного засобу ГАЗ-2752 «Соболь», 2003 року випуску, з об`ємом двигуна 2300 см.куб. становить 83 820,00 грн. Відповідачем до відзиву на позов не надано інших доказів відмінної від вказаної вище вартості засобу. Клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи відповідачем не подавалось. Таким чином, позивачем було доведено належними та допустимими доказами ринкову вартість спірного майна на час розгляду справи, а відповідачем, в свою чергу, не надано доказів на її спростування. З огляду на обставини справи, фактичне приховування відповідачем місцезнаходження спільно набутого подружжям майна з метою уникнення його законного поділу, а також усталену практику Верховного Суду, скаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову в задоволенні позову. Інші учасники справи судове рішення не оскаржили. Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2023 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішення набрало законної сили 27.06.2023. 17.06.2017 наказом голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» № ZPC0A@0000359200 знято з обліку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» транспортний засіб ГАЗ 2752 VIN НОМЕР_2 з метою виконання проекту «Фінансовий лізинг». Згідно виданої ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» довіреності уповноважено ОСОБА_2 в тому числі керувати автомобілем марки ГАЗ 2752 VIN НОМЕР_2 , власником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно чинного законодавства України. Актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 17.06.2017 сторони засвідчили, що всі зобов`язання відповідно до договору ZPC0A@0000359200 було належним чином виконано, претензій стосовно договору та зобов`язань за ним сторони не мають. Лізингоодержувач повністю сплатив лізингодавцю всі належні до сплати платежі за договором. Предмет лізингу - автомобіль ГАЗ 2752 разом з відповідними документами передано у власність лізингоодержувачу. Згідно наданої регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях інформації, транспортний засіб ГАЗ 2752, VIN НОМЕР_2 , станом на 02.11.2024 зареєстрований за АТ КБ «ПРИВАТБАНК». У власності ОСОБА_2 зазначений транспортний засіб не перебував. Відповідно довідки № 103 про середню ринкову вартість КТЗ від 04.11.2024, виданої оцінювачем ОСОБА_3 , встановлено, що згідно даних періодичного довідника «Бюлетень авто товарознавця» № 137, середня ринкова вартість колісного транспортного засобу ГАЗ 2752 «Соболь», 2003 року випуску, з об`ємом двигуна 2300 см. куб., в робочому стані становить 83 820 грн. із зазначенням примітки: дійсна ринкова вартість автомобіля може бути визначена тільки після огляду КТЗ, з урахуванням фактичного стану, пробігу, дефектів, комплектації, укомплектованості. 13.12.2024 на запит суду отримана інформація від АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якій зазначено, що заборгованість по кредитному договору за номером ZPC0A@0000359200 від 19.07.2012 відсутня. Дата закриття кредитного договору 17.06.2017. Переоформлення транспортного засобу ГАЗ 2752 VIN НОМЕР_2 , який належав АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на ім`я ОСОБА_2 не в компетенції банка. Пакет документів для переоформлення банком було надано, подальше супроводження процедури банком не передбачено. Отже, як встановлено судом першої інстанції, в період шлюбу сторони мали в користуванні транспортний засіб ГАЗ 2752 на підставі договору фінансового лізингу, який оплачували за спільні кошти. Після виконання зобов`язання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав довіреність на ім`я ОСОБА_2 на право керування зазначеним транспортним засобом та дорученням зняти його з обліку в сервісному центрі МВС. Після чого було надано пакет документів для переоформлення автомобіля. Зазначене сторони не оспорювали. Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу ГАЗ 2752, «Соболь», 2003 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , який є предметом лізингу за договором фінансового лізингу, у розмірі 41 910 грн. Відповідно до ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27 листопада 2024 року в справі № 947/24794/19, провадження № 61-3788св24, від 03 грудня 2024 року в справі № 553/2879/21, провадження № 61-9985св24, від 19 грудня 2024 року в справі № 211/5222/23, провадження № 61-11946св24 та інших). Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. При поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо одним із подружжя укладений договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Отже, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України. У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. З вищевказаного вбачається, що для стягнення на користь одного із подружжя грошової компенсації необхідно ініціювати позов про поділ майна, яке перебуває у спільній сумісній власності. Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 року (в редакції, чинній станом на час укладення договору фінансового лізингу від 19.07.2012 року), фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу; за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше. Таким чином, на підставі договору фінансового лізингу до лізингодержувача переходить лише право користування на предмет лізингу від власника майна лізингодавця, а право власності на предмет лізингу переходить лише після повного виконання умов фінансового лізингу. Сам по собі договір лізингу є не підставою для набуття права власності на об`єкт лізингу, а передбачає виконання лізингоодержувачем ряду передумов, які створюють в майбутньому правову підставу для набуття права власності на об`єкт лізингу (як то виконання всіх умов договору лізингу, сплата всіх платежів за договором лізингу, укладення договору купівлі-продажу та передачу об`єкта лізингу за актом приймання передачі права власності тощо). Відповідно до доказів, які були зібрані у справі, вбачається, що договір лізингу виконаний, отже, наявні підстави для набуття права власності на автомобіль (об`єкт лізингу), разом із тим, відповідачем реєстрація за ним права власності на спірний автомобіль не здійснена. Як на час передачі автомобіля у лізинг, так і на час ухвалення оскаржуваного рішення право власності на спірний автомобіль зареєстровано за АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Спірний автомобіль чи отримання позивачем грошової компенсації половини його вартості може бути предметом поділу між сторонами після реєстрації за відповідачем права власності на спірний автомобіль. Відтак позивач не позбавлена права на звернення до суду з відповідним позовом після настання зазначених обставин. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час ухвалення оскарженого рішення спірний автомобіль не підлягав поділу як спільне майно подружжя, оскільки право власності на нього зареєстровано за АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, встановивши, що право власності на спірний автомобіль зареєстровано за АТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі адвоката Сивової Яни Віталіївни, залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 13 березня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко