Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/2982/25

Дата документу 04.03.2026 Справа № 335/2982/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/2982/25 Головуючий у 1 інстанції Стеценко А.В. Провадження № 22-ц/807/426/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Смакотіної В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані на суму простроченого грошового зобов`язання зі сплати заборгованості, розмір якої визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-150/2011 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року. Позов ТОВ «Кей-Колект» обґрунтований, що між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» були укладені: договір про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2007 на суму 102 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 515 100 гривень; договір про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 на суму 27 000 доларів США, що складало 130 950,00 гривень. В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вищезазначеними кредитними договорами 11.10.2007 та 28.05.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договори поруки № 11232909000/П та 11352431000/П відповідно. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США, витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги за Кредитними договорами № 11232909000 від 11.10.2011, № 11352431000 від 28.05.2008 та договорами поруки № 11232909000/П від 11.10.2011, № 11352431000/П від 28.05.2008. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитними договорами з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект». Відповідачами рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 по справі № 2-150/2011 не виконується, стягнення за виконавчими листами не проводилось. Просили суд стягнути з відповідачів 3% річних в розмірі 166992,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 551028,05 грн., нараховані на суму простроченого грошового зобов`язання зі сплати заборгованості, розмір якої визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-150/2011 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» три проценти річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання зі сплати заборгованості, розмір якої визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-150/2011 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, в розмірі 166992 (сто шістдесят шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 10 коп. В інші частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1001 (одна тисяча одна) гривня 95 копійок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1001 (одна тисяча одна) гривня 95 копійок. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «Кей-Коллект» подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно інфляційних втрат в розмірі 551 028,05 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю позовну вимогу задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, судом першої інстанцій не надано належної оцінки рішенню Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10, яким змінено валюту зобов`язання за кредитним договором з доларів США на гривню та стягнуто з відповідачів на користь кредитора, заборгованість в розмірі 1 136 318,38 грн. Враховуючи, що відповідачами порушено грошове зобов`язання яке виникло з рішення суду та виражено у гривні, висновок суду першої інстанцій про те, що у позивача не виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти є помилковими. Окрім цього, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в оскаржуваній частині. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо не застосування строків позовної давності, вважають, що 3 % річних може бути стягнуто в межах 3 років що передували поданню позову, тобто з 30.03.2022 року по 30.03.2025 року. Зазначають, що ТОВ «Кей-Колект» відмовлено у поновленні строків для пред`явлення виконавчих листів до виконання. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з огляду на наступне. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції керуючись ст. ст. 10-13, 60, 76-81, 89, 263-265, 268 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання зі сплати заборгованості, розмір якої визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-150/2011 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, в розмірі 166992 (сто шістдесят шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 10 коп. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не має права нараховувати та вимагати стягнення інфляційних втрат внаслідок неналежного виконання боржниками своїх зобов`язань, стягнутих за рішенням суду в національній валюті з визначенням еквіваленту в іноземній, тому позовні вимоги у цій частині не можуть бути задоволені. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» були укладені: договір про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2007 на суму 102 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 515 100 гривень; договір про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 на суму 27 000 доларів США, що складало 130 950,00 гривень. В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вищезазначеними кредитними договорами 11.10.2007 та 28.05.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договори поруки № 11232909000/П та 11352431000/П відповідно. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США, витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги за Кредитними договорами № 11232909000 від 11.10.2011, № 11352431000 від 28.05.2008. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитними договорами з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект». Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 та ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 не оскаржувалися. Виконавчі листи ПАТ «УкрСиббанк» до виконання не пред`являлися, що встановлено Ленінським районним судом м. Запоріжжя під час розгляду заяви ТОВ «Кей-Колект» про заміну сторони виконавчого провадження, видачу виконавчих документів та поновлення строку на їх пред`явлення у справі № 2-150/11, провадження № 6/334/61/18. Рішення суду відповідачі не виконали. Зазначені вище обставини відповідачами не оспорюються. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Як передбачено ч.1,2 ст.14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США, витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло за кредитним договором № 11232909000 від 11.10.2007 на суму 102 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 515 100 гривень, та № 11352431000 від 28.05.2008 на суму 27 000 доларів США, що складало 130 950,00 гривень, що, як вказувалось вище, підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США. Таким чином, суд дійшов правомірного висновку, що зазначеним судовим рішенням від 27.10.2011 у справі № 2-150/10, підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком у розмірі 1 136 318,38 грн, та його порушення, яке виникло на підставі кредитних договорів. Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять. А відтак, не потребують доказування обставини, встановлені у рішенні суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок міститься у пункті 4.2 постанови Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц). Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц). А відтак, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення три проценти річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 щодо пропущення строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення 3 % річних за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки, як зазначено судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення, підставою для стягнення 3 % річних за такий період є п.18-19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо звільнення в період воєнного стану від відповідальності передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України та продовження строків позовної давності. Правильним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача взагалі будь-якого розміру інфляційних втрат, з огляду на таке. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні. Судом першої інстнції встановлено, що виконання грошового зобов`язання, визначеного договором, було визначено у кредитному договорі сторін - в іноземній валюті (у доларах США). Окрім цього, судом першої інстанції також встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» за вищезазначеним кредитним договором була стягнута не в іноземній валюті (доларах США), а виражена в гривнях України, як еквівалента іноземної валюти, у розмірі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США (станом на час ухвалення останнього). Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. А відтак, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц, від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що у цій справі інфляційні втрати не підлягають стягненню на користь банку з відповідача. Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, які зазначені у скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеним у постановах, на які посилається заявник. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 , що ТОВ «Кей-Колект» відмовлено у поновленні строків для пред`явлення виконавчих листів до виконання, оскільки зазначене не стосується вирішення на спірних правовідносин в межах розгляду цієї справи. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційних скаргах на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Таким чином, належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2025 року без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 12 березня 2026 року. Головуючий Судді: