Постанова 4814 № 541/2035/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/2035/25 Номер провадження 22-ц/814/1849/26Головуючий у 1-й інстанції Шатілова Л. Г. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Дряниці Ю.В., суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В., секретаря Чемерис А.К., за участі відповідача ОСОБА_1 , адвоката Данильчука С.Г., адвоката Коюда М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у режимі відеоконференції в цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Данильчука Сергія Григоровича на заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,- в с т а н о в и в : У травні 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом. Вказувала, що 01 травня 2025 року за допомогою соціальної мережі «телеграм» їй зателефонувала невідома особа, представившись співробітником банку на ім`я ОСОБА_4 , повідомила, що є загроза несанкціонованого втручання у рахунок та з її банківської картки намагаються зняти грошові кошти. Як запевнила ОСОБА_4 , для того, щоб зберегти заощадження їй потрібно перевести свої гроші на рахунок вказаний ОСОБА_5 , які повернуться на її новостворений рахунок. Після чого, за допомогою соціальної мережа «телеграм» на її акаунт було отримано повідомлення від співробітника банку Юлії з вказаними банківськими реквізитами ПАТ «БАНК ВОСТОК» на ім`я ОСОБА_2 , та з вказівкою надіслати квитанцію після здійснення переказу. Вона 01 травня 2025 року виконавши вказівки співробітника банку Юлії, через касу банку АТ «ПУМБ» перерахувала належні їй грошові кошти у розмірі 88259 грн за банківськими реквізитами ПАТ «БАНК ВОСТОК» ОСОБА_2 , та надіслала фото квитанції. Станом на сьогоднішній день відповідач на зв`язок не виходить, грошові кошти у загальному розмірі 88259 грн.00 коп. їй не повернуто. Оскільки жодних договірних відносин між ними не існувало, будь-яких зобов`язань перед відповідачем вона також не має, отримані відповідачем грошові кошти, переведені нею на банківський рахунок відповідача за своєю правовою природою є безпідставним збагаченням, а отже повинні бути повернуті. Крім того зазначила, що їй було завдано моральну шкоду, яку оцінує у 80 000 грн. Заочним рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 серпня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 88 259 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання відшкодування понесених судових витрат. Заочне рішення, у визначеному законом процесуальному порядку, оскаржує відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_6 , який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідач не жодних коштів від позивача не отримувала, та не мала з нею будь-яких контактів. Рахунків у ПАТ «БАНК ВОСТОК» не має. Також відповідач звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом того, що невідома особа використала її персональні дані і шляхом обману заволоділа коштами ОСОБА_3 . Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з підстав, передбачених п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що 01 травня 2025 року ОСОБА_3 здійснила переказ власних коштів зі свого рахунку № НОМЕР_1 через касу банку АТ «ПУМБ» на рахунок НОМЕР_2 , який відкритий в ПАТ «БАНК ВОСТОК». Згідно платіжної інструкції № 49895937 отримувачем зазначено ОСОБА_2 . 06 грудня 2025 року у ЄРДР за заявою ОСОБА_2 за № 12025170550001302 внесено дані про кримінальне правопорушення, передбачено ч. 1 ст. 190 КК України за фактом того, що невідома особа використала персональні дані ОСОБА_2 і шахрайським шляхом заволоділа її грошовими коштами. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув та зберігає грошові кошти без передбаченої законом підстави. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду міськрайонного суду. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України. Таким чином, для кваліфікації правовідносин за ст. 1212 ЦК України, позивач зобов`язаний довести відсутність правової підстави для збагачення набувача майна за рахунок потерпілого. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, провадження № 14-400цс19). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апеляційний суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Так, на підтвердження відсутності підстав для переведення коштів, позивачем долучено до позовної заяви роздруківку чату у мобільному додатку із абонентом, підписаним «Юля». Зі змісту спілкування вбачається, що абонент «Юля» пропонує сплатити кошти на рахунок ПАТ «Банк Восток» НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , та відправити документ підтвердження операції для перевірки. Зміст вказаних фрагментів листування у мобільному додатку не містить будь-яких даних, які б підтверджували, що кошти були перераховані на вимогу, висунуту від імені співробітника банку, а також заявленої у позові мети для здійснення відповідного переказу коштів. Надаючи оцінку вказаному доказу, як єдиному, що був поданий позивачем на підтвердження безпідставності збагачення, апеляційний суд приходить до висновку, що він не є належним засобом доказування, оскільки не може бути перевірений на предмет його достовірності. Так, матеріали справи не місять жодних даних щодо електронного комунікаційного засобу, з якого вилучено листування, даних що ідентифікують користувачів мобільного додатку, належності ідентифікуючих даних саме учасникам справи. Крім того, вилучені фрагменти листування не містять даних щодо змісту та характер правовідносин між контактами чату, а також обставин, що спонукали в подальшому позивача переказати кошти на рахунок, вказаний співрозмовником. Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, пояснень сторін, колегія суддів вбачає, що позивачем не було доведено абсолютну безпідставність набуття коштів позивача, обставин перерахування цих коштів, а також фактичного отримання коштів саме відповідачем. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що судом при розгляді справи, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п.п. 3, 4, 381, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Данильчука Сергія Григоровича задовольнити. Заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 серпня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,- відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця Судді: Л. І. Пилипчук О. В. Чумак