Ухвала КЦС ВС № 138/1673/25

Ухвала 09 березня 2026 року м. Київ справа № 138/1673/25 провадження № 61-2930ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн. Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 14 листопада 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув із Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. В решті позову відмовив. Вінницький апеляційний суд постановою від 05 лютого 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2025 року - без змін. 06 березня 2026 року Військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у цій справі. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), зокрема визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328,00 грн. Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн). Представник заявника в касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в аналогічній категорії справ, але і безпосередньо сприятиме вирішенню захисту інтересів суб`єктів владних повноважень від незаконного звернення недобросовісних осіб з аналогічними спорами та вирішення спірних в порядку досудового вирішення спорів (на підставі положень статті 18 ЦПК України), що в свою чергу дозволить зменшити навантаження на суди; надасть змогу в подальшому приймати законні рішення всім органам Державної прикордонної служби України, які здійснюю пропуск громадян України через державний кордон. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Проте представником заявника не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Більш того, посилання на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому таке посилання саме по собі не вказує на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики. Також, представник заявника посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес для Державної прикордонної служби України тому, що у зв`язку з дією в Україні правового режиму воєнного стану та ведення агресивної війни противником відповідно збільшилась кількість спроб перетину Державного кордону України особами, право на перетин яких прямо не вказано у відповідних пунктах Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, які, у випадку отримання рішень судів про скасування рішень про відмову в перетині державного кордону, зможуть їх використовувати як підставу для звернення до суду з позовами про стягнення моральної шкоди, що в свою чергу призводить до збільшення кількості виникнення подібних правових випадків з зазначеною категорією осіб. Крім того, вказує, що справа має виняткове значення саме для НОМЕР_2 прикордонного загону, оскільки у випадку задоволення безпідставних позовних вимог, це буде значити непередбачену заздалегідь необхідність проведення виплат особам, які навіть гіпотетично не могли отримати страждань внаслідок прийняття рішень посадовими особами підрозділів охорони державного корону, так як діяльність останніх чітко регламентована законодавством, як і порядок оскарження всіх рішень прийнятих ними, в свою чергу, рішення судів в цій справі можуть бути використані особами в подальшому з метою отримання безпідставного прибутку за рахунок органів охорони державного кордону, що створить значну проблематику та навантаження для всіх прикордонних загонів, на ділянках яких наявні працюючі пункти пропуску. Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України, тощо. Проте касаційна скарга не містить належного обґрунтування, яке б свідчило про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи і вказувало б на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства. Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття такого судового рішення.. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов