Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/4342/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4342/25 пров. № А/857/49110/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтей Р.В. Нос С.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №500/4342/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїЮзьків М.І. дата складання повного тексту рішення22.10.2025 ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просив ухвалити рішення, яким: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 12.06.2025 № 192650013707; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу періоди з 22.02.2001 по 16.02.2002, з 18.07.1983 по 02.01.2001 та з 01.12.2003 по 31.12.2003, що зазначені в трудовій книжці; - зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплачувати пенсію за віком згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 14 червня 2025 року. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 500/4342/25 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.06.2025 № 192650013707 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди з 22.02.2001 по 16.02.2002, з 18.07.1983 по 02.01.2001 та з 01.12.2003 по 31.12.2003 згідно з трудовою книжкою. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 484,48 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що не зарахував позивачу спірний стаж роботи до страхового стажу, оскільки у трудовій книжці є недоліки, через які неможливо встановити період трудового стажу позивача. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги відповідачі та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не повинен нести негативні наслідки у вигляді позбавлення права на належний розмір пенсії через недоліки трудової книжки, які заповнює роботодавець. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03 червня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж. За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для розгляду заяви позивача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. 12.06.2025 Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення № 192650013707, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 років. Відповідно до вказаного рішення вік заявника 59 років 11 місяців, страховий стаж 14 років 07 місяців 17 днів із необхідних 32 років. Причиною відмови у призначені пенсії є те, що за результатами розгляду доданих документів, до страхового стажу не зараховано: - період отримання допомоги по безробіттю 22.02.2001 по 16.02.2002, оскільки запис про припинення отримання допомоги по безробіттю не засвідчено печаткою та у довідці № 1714-16.2/25-25 від 16.04.2025, оскільки ім`я " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 "; - періоди роботи з 18.07.1983 по 02.01.2001 та з 01.12.2003 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про перебування у трудових відносинах та нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5. Крім того період роботи з 18.07.1983 по 02.01.2001 згідно з довідкою № К-48.49/06.07 від 15.04.2025, виданою державним архівом Івано-Франківської області, оскільки ім`я " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 ". Позивач, не погодившись із цим рішенням звернувся до суду з позовом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). За правилами статті 26 Закону № 1058-IV, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV). У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню. Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637). Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Апеляційний суд встановив, що позивач у період з 18.07.1983 по 02.01.2001 працював на різних посадах в Прикарпатському мебльовому комбінаті, а з 01.12.2003 по 31.12.2003 охоронником в ТОВ "Карпатрембудсервіс". Відповідач не зарахував позивачу цей стаж роботи, оскільки, відсутня інформація про сплату страхових внесків за цей період. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Законодавством не передбачена відповідальність застрахованої особи - найманого працівника за невиконання страхувальником - роботодавцем обов`язку сплати страхових внесків. При цьому, найманий працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві. Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Суд звертає увагу, що у випадку невиконання страхувальником обов`язку щодо сплати єдиного внеску, в тому числі порушення строків його сплати, законодавство передбачає відповідальність страхувальника шляхом сплати недоїмки, штрафу та пені на вимогу органу доходів і зборів, встановлюючи можливість виконання такої вимоги як виконавчого документа державною виконавчою службою та наділяючи орган доходів і зборів правом звернення до суду з позовом про стягнення такої недоїмки. Зважаючи на встановлені вище обставини, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тому, що позивач не має нести негативні наслідки за несплату Прикарпатським мебльовим комбінатом страхових внесків за позивача. Тому, апеляційний суд вважає, що відповідач зобов`язаний врахувати стаж роботи позивача у Прикарпатському мебльовому комбінаті з 18.07.1983 по 02.01.2001, а з 01.12.2003 по 31.12.2003 охоронником в ТОВ "Карпатрембудсервіс" до страхового стажу. Що стосується довідки № К-48.49/06.07 від 15.04.2025, виданої державним архівом Івано-Франківської області за період роботи з 18.07.1983 по 02.01.2001, де неправильно зазначено ім`я позивача, то вона не має самостійне значення для обчислення стажу, оскільки у трудовій книжці є записи про цей період роботи позивача. Також, на підставі записів у трудовій книжці апеляційний суд встановив, що позивач у період з 22.02.2001 по 16.02.2002 перебував на обліку у центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. Відповідач не зарахував позивачу вказаний період роботи та страхового стажу, оскільки запис у трудовій книжці про припинення отримання допомоги по безробіттю не засвідчений печаткою та у довідці № 1714-16.2/25-25 від 16.04.2025 ім`я " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 ". Апеляційний суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії. Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція). Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу. Відповідно до пункту 1.4 Інструкції питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією. В подальшому діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58). Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 1.5. Інструкції № 58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" (далі - Постанова № 301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, недотримання правил ведення трудової книжки/інших документів може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17. Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи (навчання), а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи документів про прийняття на роботу та звільнення. Апеляційний суд також зазначає, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали саму суть записів. Тому, на думку апеляційного суду, відсутні достатні підстави для неврахування періоду перебування позивача на обліку у центрі зайнятості період з 22.02.2001 по 16.02.2002 при визначенні страхового стажу позивача. Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком від 12.06.2025 № 192650013707 є протиправним і його необхідно скасувати. Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі предметом судового контролю було рішення відповідача, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства. Разом з тим, в процесі розгляду справи суд не здійснював перевірку виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому пенсії за віком. Тому, в контексті розгляду справи суд зробив висновок, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком, із урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу спірні у цій справі спірні періоди згідно з трудовою книжкою. На думку апеляційного суду обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним та достатнім для поновлення порушеного права, протилежного сторони не довели. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині задоволення позову, та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення, в частині задоволення позову, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 500/4342/25, в частині задоволення позову, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос