Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/9264/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/9264/25 пров. № А/857/5238/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Костюкевич С.Ф., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати з 01.01.2025 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік; зобов`язати здійснити з 01.01.2025 нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік - 2 361,00 грн. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що він є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 та з 01.01.1983 по 28.10.1986, та з 03.12.1998 по 31.01.1997 був зареєстрований та проживав на території зони гарантованого добровільного відселення у с. Градиськ Камінь-Каширського району Волинської області та з 18.02.1997 по 19.12.2001 і з 26.04.2002 теперішній час зареєстрований і постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у селищі Маневичі, Камінь-Каширського району Волинської області. Крім того, вказує, що листом від 01.07.2025 відповідач повідомив, що станом на дату розгляду звернення необхідні відомості з Єдиного демографічного реєстру відомості про проживання відсутні, тому виплата доплати не передбачена. Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, яким визнано неконституційним положення закону, що скасовувало дію статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі-Закон №796-ХІІ) у редакції до 01.01.2015. Відтак, на переконання позивача, з моменту ухвалення цього рішення він має безперервне право на отримання доплати до пенсії, яке було підтверджено також рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 у справі №140/2492/24. При цьому з 01.01.2025 пенсійним органом було припинено нарахування відповідної доплати, чим, на думку позивача, порушено його права. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.02.2025 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 15.02.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік від 19.11.2024 №4059-IX, що дорівнює 2 361 (дві тисячі триста шістдесят одній) гривні 00 копійок, до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що по позивачу виконується сукупність умов продовження виплати доплати до пенсії в розмірі 2361 грн які випливають з вимог статті 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік №4059 та постанови Кабінету Міністрів України №1524 (реєстрація та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 року та у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 року, наявність відповідного посвідчення потерпілого, наявність витягу з реєстру територіальної громади з відомчої інформаційної системи ДМС, реєстрація та проживання у зоні гарантованого добровільного відселення на даний час), відтак вищевказану доплату до пенсії відповідач зобов`язаний проводити з врахуванням вищевказаних нормативно-правових актів. Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних дій в порядку статті 77 КАС України, а тому позов підлягає задоволенню шляхом визнання таких дій протиправними та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, відповідно до статті 45 Закону №4059-IX, у розмірі 2 361,00 грн, з 15.02.2025 в межах шестимісячного строку звернення до суду. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Вказує, що за результатами звірення відомостей в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості про місце проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.1986. Зауважує, що з 01.01.2025 підстави для встановлення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ Про Державний бюджет України на 2025 рік, відсутні. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що не є спірним у справі та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон №2262). Відповідно до витягу реєстру територіальної громади від 21.02.2025, який додавався позивачем до заяви від 17.06.2025 слідує, що позивач 01.01.1983 по 28.10.1986, та з 03.12.1998 по 31.01.1997 був зареєстрований та проживав на території зони гарантованого добровільного відселення у с. Градиськ, Камінь-Каширського району Волинської області та з 18.02.1997 по 19.12.2001 та з 26.04.2002 теперішній час зареєстрований і постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у селищі Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області. Село Градиськ та селеще Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. З дослідженого судом Військового квитка НОМЕР_2 та записів трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 вбачається що позивач з 27.10.1986 по 03.12.1988 проходив службу в Армії. Також судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 у справі №140/2492/24, яке набрало законної сили, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 28 лютого 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії. На виконання цього рішення суду позивачу було призначено вищезазначене підвищення до пенсії, проте нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідач припинив з 01.01.2025. З цього приводу позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою від 17.06.2025 щодо виплати доплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. Листом від 01.07.2025 №8585-7956/С-02/8-0300/25 відповідач повідомив позивача про те, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Також відповідач зазначив, що встановлення виплат, передбачених цією статтею, здійснюється Пенсійним фондом України шляхом звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. Також пенсійним органом зазначено що станом на дату розгляду звернення необхідні відомості по ньому в реєстрах відсутні. Тому, з 01.01.2025 підстав для встановлення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, відсутні. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 у справі №140/2492/24, яке набрало законної сили, вбачається, що зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 28 лютого 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Статтею 45 Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.12.2024 №1524 Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, пунктами 1, 1-1 якої (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2025 №263) установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року. Установлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України" на 2025 рік, як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом. Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, яка полягає у наступному. Передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов`язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23.04.2013 №21-239а11, від 19.03.2013 №21-53а13, від 05.11.2013 №21-293а13, від 07.07.2014 №21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов`язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Отже, у зв`язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом №4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону №4059-ІХ чітко регламентовано розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення 2361,00 грн. Однак відповідач не здійснює таку виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 2361,00 грн, мотивуючи це тим, що на даний час в Єдиному державному демографічному реєстрі відомості про проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення відсутні. З цього приводу суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачу вже було призначено підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 у справі №140/2492/24. Так, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 у справі №140/2492/24, яке набрало законної сили, вбачається, що зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 28 лютого 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії. Надаючи оцінку таким діям пенсійного органу, колегія суддів зазначає, що підстави припинення такої виплати визначені саме частиною третьою статті 45 Закону №4059-ІХ, якою передбачено, що виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу реєстру територіальної громади від 21.02.2025, який додавався позивачем до заяви від 17.06.2025 вбачається, що позивач 01.01.1983 по 28.10.1986, та з 03.12.1998 по 31.01.1997 був зареєстрований та проживав на території зони гарантованого добровільного відселення у с. Градиськ, Камінь-Каширського району Волинської області та з 18.02.1997 по 19.12.2001 та з 26.04.2002 теперішній час зареєстрований і постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у селищі Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області. Село Градиськ та селеще Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. З дослідженого судом військового квитка НОМЕР_2 та записів трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 слідує, що позивач з 27.10.1986 по 03.12.1988 проходив службу в Армії. Згідно вимог діючого станом на 27.10.1986 (початок військової служби) позивача Закону СРСР «Про загальний військовий обов`язок» служба в Армії вважалась загальним обов`язком та військовою повинністю через примусовий призов чоловіків, які досягли повноліття без зняття їх з реєстрації (прописки) за місцем проживання. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, оскільки вибуття з с. Градиськ на період служби ОСОБА_1 в Армії з 27.10.1986 по 03.12.1988 не було добровільним, а примусовим і без зняття з реєстрації, з закріпленням такої норми у вищевказаному нормативно-правовому акті для охорони суспільних відносин і це обставини не залежали від волі та бажання суб`єкта, до якого застосовувався, тому неврахування цього строку до періоду перебування в зоні ЧАЕС пенсійним органом з припиненням виплати доплати до пенсії з 01.01.2025, не грунтується на вимогах законодавства. Отже, відповідачем у спірному випадку не підтверджено, не надано доказів постійного проживання та реєстрації місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення. Відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів про реєстрацію місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення відповідач суду не надав. Саме пенсійний орган, припиняючи виплату спірного підвищення до пенсії, зобов`язаний встановити підстави для припинення такої доплати, а не покладати такий обов`язок на отримувача цієї доплати. При цьому, частина 4 статті 45 Закону №4059-ІХ передбачає, що для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 визначено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року. Оскільки Пенсійний фонд України було зобов`язано забезпечити звірення відомостей про зміну місця проживання (проживання за межею зони гарантованого добровільного відселення) такою особою у період після 1 січня 1993 року, а вказані обставини відповідачем встановлені не були, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачу протиправно припинено з 01.01.2025 нарахування та виплати доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних дій в порядку статті 77 КАС України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом визнання таких дій протиправними та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, відповідно до статті 45 Закону №4059-IX, у розмірі 2361,00 грн, з 15.02.2025, у межах шестимісячного строку звернення до суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі № 140/9264/25 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим