Постанова 4857 № 300/4154/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/4154/25 пров. № А/857/44831/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 300/4154/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ, спрощене позовне провадження без виклику осіб), В С Т А Н О В И В: 12.02.2025 ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Київській області ), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13.03.2025 № 092850028004 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 згідно поданої ним заяви про призначення пенсії від 05.03.2025; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.03.2025 - дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням: - до стажу роботи за Списком № 2 періодів: з 02.04.1991 по 31.03.1993, З 01.04.1993 по 12.11.1993, з 30.01.2001 по 01.02.2002; - до страхового стажу періодів: з 04.08.1988 по 28.10.1988, з 13.11.1993 по 28.10.1995, з 02.09.1998 по 28.02.1999, з 11.02.2002 по 05.02.2003, з 08.02.2003 по 20.02.2004, з 01.03.2004 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 25.08.2009, з 30.08.2009 по 02.11.2009, з 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022; - одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №2 періодів: з 15.11.1995 по 10.08.1998, з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що відповідач протиправно і необґрунтовано прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності у нього необхідного страхового та спеціального (пільгового) стажу роботи. При цьому, позивач покликається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Зазначає, що станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому вже було виповнилось 55 років та у нього було достатньо як загального страхового, так і спеціального (пільгового) стажу роботи. Позивач наголошував на хибності висновків відповідача про не зарахування до страхового і до пільгового стажу періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці, через те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також і згаданою Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тобто на момент спірних періодів роботи позивача відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13.03.2025 №092850028004 про відмову у призначенні ОСОБА_1 у пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 згідно поданої ним заяви про призначення пенсії від 05.03.2025; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.03.2025 - дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням: - до стажу роботи за Списком №2 періодів: з 02.04.1991 по 31.03.1993, з 01.04.1993 по 12.11.1993, з 30.01.2001 по 01.02.2002; - до страхового стажу періодів: з 04.08.1988 по 28.10.1988, з 13.11.1993 по 28.10.1995, з 02.09.1998 по 28.02.1999, з 11.02.2002 по 05.02.2003, з 08.02.2003 по 20.02.2004, з 01.03.2004 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 25.08.2009, з 30.08.2009 по 02.11.2009, з 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022; - одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №2 періодів: з 15.11.1995 по 10.08.1998, з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією щодо громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій. Позивач працював у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинні, а відтак у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Також суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість покликань відповідача щодо виправлень у трудовій книжці позивача дати народження та належного оформлення документа (її завірення), з огляду на те, що відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи, а також достатній стаж роботи на пільгових умовах по Списку №2. Також позивач зазначає, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Міжнародний договір припинив свою дію для України 19.06.2023. У зв`язку із цим, до страхового стажу позивача не враховано спірні періоди роботи на території російської федерації. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом з`ясовано, що 05.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2. Після опрацювання заяви позивача, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області ГУ ПФУ в Київській області, згідно рішення від 13.03.2025 №092850028004 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №

2. За змістом цього рішення визнається страховий стаж позивача 12 років 02 місяці 26 днів, а періоди роботи за трудовою книжкою від 02.09.1987 серії НОМЕР_1 не зараховані, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження та не завірено належним чином. Також у згаданому рішенні відповідач зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації 15.11.1995 по 10.08.1998, з 01.03.2004 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 25.08.2009, з 30.08.2009 по 02.11.2011, з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016, з 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022 та з 08.10.2022 по (дата звільнення відсутня) оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховуємо по 31.12.1991. Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права. Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд враховує приписи ч.1 ст. 308 КАС України, та зазначає наступне. За змістом апеляційної скарги відповідач наполягає на тому, що спірні періоди трудового стажу не підлягають врахуванню з причин: - припинення дії міждержавної угоди між Україною та російською федерацією, яка регулює спірні відносини; - наявності виправлень у трудовій книжці. В контексті наведеного вище апеляційний суд звертає увагу на те, що питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалося на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди. За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами. Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. За змістом наведених норм пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами. Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула. Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок. Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер. Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду російської федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством російської федерації. Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637. Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Також відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки. Окрім цього, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості. Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії від 02.09.1987 серії НОМЕР_1 , та вкладиша у трудову книжку серії НОМЕР_2 копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджено наступні спірні періоди роботи позивача: з 02.04.1991 по 31.03.1993 - помічник бурильника з капітального ремонту свердловин (нафтових, газових, нагнітальних) у НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта; з 01.04.1993 по 12.11.1993 - оператор з підземного ремонту свердловин (нафтових, газових, нагнітальних) у НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта»; з 13.11.1993 по 28.10.1995 - інженер наладчик в кооперативі «Енергетик»; з 15.11.1995 по 10.08.1998 - помічник бурильника капітального ремонту свердловин в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин»; з 02.09.1998 по 28.02.1999 - отримання допомоги по безробіттю; з 01.06.1999 по 30.11.1999 (6 місяців) - отримання допомоги по безробіттю; з 30.01.2001 по 01.02.2002 - помічник бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту і газ у Калуській нафтогазорозвідувальній експедиції ДП «Західукргеологія»; з 11.02.2002 по 05.02.2003 - отримання допомоги по безробіттю; з 08.02.2003 по 20.02.2004 - помічник столяра у ТОВ «Альва»; з 01.03.2004 по 31.12.2006 - помічник бурильника у ТОВ «Варьеган-Ремонт», рф; з 01.01.2007 по 25.08.2009 - майстер капітального ремонту свердловин у ТОВ «РуссИнтеграл «Варьеган-Ремонт»; з 30.08.2009 по 02.11.2009 (2 місяці 4 дні) - майстер капітального ремонту свердловин у ТОВ «Недра»; - з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016 - майстер з ремонту свердловин (капітальному, підземному) в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин»; з 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022 - майстер капітального ремонту свердловин у ЗАТ «Ермаковское предприятие по ремонту свердловин»; з 08.10.2022 по 08.11.2024 - працював комірником у ТОВ «Ясен Поділля». Жодних виправлень, підчищень у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком. Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі №159/4178/16 а. В контексті відмови відповідача у зарахуванні стажу з підстав припинення дії міждержавної угоди, то тут слід зазначати, що така позиція є необґрунтованою та безпідставною, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. Те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор неспровоковано напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення. Відповідач фактично своєю відмовою заперечує та позбавляє позивача права отримувати пенсійне забезпечення всупереч наявного в того необхідного трудового стажу. Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою. Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу. Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності. Таким чином, суд першої інстанції правильно констатував відсутність підстав у відповідача не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації В контексті обґрунтування відповідача відмови у зарахуванні стажу позивачу, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження та не завірено належним чином, то тут слід погодитись з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких тверджень. Так, відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців», відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права. Водночас, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Таким чином, підсумовуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про відмову у призначенні пенсії від 13.03.2025 №092850028004. Апеляційна скарга висновків суду першої інстанції не спростовує та змістом доводів повторює позицію викладену у відзиві на позовну заяву, яка суперечить матеріалам справи. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 300/4154/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар