Постанова 4851 № 440/6054/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 р. Справа № 440/6054/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, по справі № 440/6054/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі відповідач, апелянт, ГУ НП в Полтавській області), в якій просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі з 26.04.2006 року по 30.07.2024 року, - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі з 26.04.2006 року по 30.07.2024 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 26.04.2006 по 30.07.2024. Зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у поліції період служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 26.04.2006 по 30.07.2024. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд апеляційної інстанції рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про залишення судом першої інстанції поза увагою того факту, що Законом № 580-VIII передбачено вичерпний перелік органів державної влади, стаж служби в яких включається до стажу служби в поліції, до яких, зокрема, органи державної кримінально-виконавчої служби України не відносяться, що в свою чергу виключає можливість зарахування стажу служби позивача в такій установі до стажу служби в поліції. В обґрунтування такої позиції посилався на аналогічний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2020 по справі № 520/2067/19 щодо вичерпності переліку складових, які включаються до стажу служби в поліції, установлених частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII. Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач прийнята на службу до органів Національної поліції України відповідно до витягу з наказу від 06.08.2024 № 376 о/с «По особовому складу» та записами у трудовій книжці позивача, та підтверджується матеріалами справи. Служба позивача в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 26.04.2006 по 30.07.2024 підтверджується наданими позивачем матеріалами справи та не заперечується відповідачем (наказами по особовому складу, записами трудової книжки, довідкою). Головне управління Національної поліції в Полтавській області листом повідомило позивача, що для зарахування до стажу служби в поліції періодів служби в Державній кримінально-виконавчій службі України немає правових підстав. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби, під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII. Відповідно до норм частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Згідно з частиною 1 статті 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Так, частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII, передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. При цьому, відповідно до приписів частин 3 статті 78 Закону № 580-VIII під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. При цьому, частина п`ята статті 23 Закону № 2713-IV передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби. Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV. Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Крім того, частиною першою статті 6 Закону № 2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/16143/18, у подібних правовідносинах, зазначив, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції, що свідчить про тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції. Також Верховний суд вказав, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались, та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби. Колегією суддів встановлено, що чинним на час проходження позивачем служби в органах Державної кримінально-виконавчої України, законодавством служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України здійснювалась в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а тому прирівнювалася до служби в органах внутрішніх справ України та відповідно до пункту 3 частини 2 статті 78 Закону № 580-VIII зараховувалася до стажу служби в поліції. Аналогічний правовий висновок, викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20. Посилання апелянта на те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, є неприйнятними, оскільки чинним на час проходження позивачем служби в служби в органах поліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах кримінально-виконавчої служби, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання врахування до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі до початку служби в органах поліції. А відтак, з огляду на суть діяльності позивача, функції, які ним виконувались, статус такої служби, наявні підстави вважати, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що надає ОСОБА_1 право на зарахування стажу служби у Державній пенітенціарній службі України до стажу поліції в силу пункту 3 частини 2 статті 78 Закону № 580-VIII. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності ГУНП в Полтавській області, які полягають у незарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу в Національну поліцію України вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України. Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Враховуючи, що відповідачем протиправно не зараховано ОСОБА_1 до стажу служби в поліції період служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 26.04.2006 по 30.07.2024. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керуєтьсяст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 по справі № 440/6054/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова