Постанова 4851 № 520/26646/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 р. Справа № 520/26646/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 р. (ухвалене суддею Садовою М.І.) по справі № 520/26646/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.03.2025 р. № 0020782-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2022 рік на суму 2739,75 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 р., яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка подала до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать частка 1/2, що становить 252,9 кв. м, нежитлової будівлі літ«Е2-1», загальною площею 505,8 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: податкове повідомлення-рішення головного управління ДПС у Харківській області від 07.03.2025 р. № 0020782-2405-2030-UA63120270000028556, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2022 рік у сумі 2739,75 грн. Контролюючим органом застосована ставка податку 1 відсоток від мінімальної заробітної плати на початок звітного періоду, відповідно до Рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 р. № 542/17. Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 8 Податкового кодексу України (в подальшому ПК України) встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі. Згідно з п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 ПК України, під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи, зокрема, база оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.261 ПК України). Згідно з пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України). Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для справляння податку у порядку ст. 266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об`єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об`єкту тощо). Суд апеляційної інстанції зазначає, що для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні йому приміщення, чи застосовуються до нього пільги, передбачені чинним законодавством. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду, яка викладена по постанові від 07.03.2023 р. по справі № 140/2387/19. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України). Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 р. № 542/17 зі змінами та доповненнями та яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, керуючись ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування. Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка. Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 р. № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000). Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін. Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості. До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Суд апеляційної інстанції зазначає, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі. Судовим розглядом встановлено, що нежитлова будівля літ. «Е2-1», загальною площею 505,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності у частці 1/2, що становить 252,9 кв. м, з 12.10.2021 р., що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до технічного паспорта та витягу з Реєстру будівельної діяльності, нежитлова будівля літ. «Е2-1» є виробничим будинком та має функціональне призначення - виробничий цех. Тобто, нежитлова будівля літ. «Е2-1» загальною площею 505,8 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за своїм функціональним призначенням не є готелем, офісом, торговельним приміщенням чи будівлею для публічних виступів, а є виробничим будинком з функціональним призначенням - виробничий цех, у зв`язку з чим підпадає під дію пункту 5 додатку 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», а тому до такого об`єкта нерухомості має застосовуватись ставка податку у розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Таким чином, відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 р. № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням 23 сесії Харківської міської ради 11 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 28.11.2018 р. № 1284/18, : нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 291,6 кв. м, та нежитлова будівля літ. «Б-3» загальною площею 238,3 кв. м підлягають оподаткуванню за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як обчислено відповідачем. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 р. по справі № 520/26646/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич