Постанова 4824 № 761/31825/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/644/2026 справа №761/31825/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Верланова С.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., повне судове рішення складено 03 лютого 2025 року, у справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» ( попереднє найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Копійка Віктор Вікторович, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання недійсним договору дарування; скасування рішення про державну реєстрацію права власності, - встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову. У вересні 2021 року ТОВ "Дніпрофінансгруп" (попереднє найменування ? ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп") звернулось до суду із позовом про визнання недійсними договору дарування, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності. В обґрунтування позову вказує, що позивач на підставі договору №GL48N718070_I_8 про відступлення прав вимоги набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за Кредитним договором №ПК 85/08-01 від 12 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" та договорами забезпечення. У зв`язку із невиконанням боржником умов договору кредиту станом на 14 листопада 2012 року утворилась заборгованість загальною сумою 365 440,37 доларів США, що еквівалентно 2 920 964,89 гривень, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року у справі №761/12826/14-ц. Відповідач ОСОБА_1 , отримавши 14 грудня 2012 року від кредитора досудову вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, здійснив відчуження спірної квартири шляхом укладення договору дарування цієї квартири 29 січня 2013 року на користь свого сина відповідача ОСОБА_2 , що в подальшому унеможливило здійснити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року по цивільній справі №761/12826/14-ц. Отже, з метою уникнення від виконання кредитних зобов`язань, діючи на шкоду кредитору право власності на майно боржника було перереєстровано на іншу особу, а саме на сина боржника. Мотивуючи наведеним, з посиланням на частину 1 статті 203, частини 1,3 статті 215 ЦК України просить суд: - визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Копійка В.В. та зареєстрований за реєстровим номером №570; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обліку нерухомого майна 3706380000, індексний номер 160944 від 29 січня 2013 року, запис про проведену державну реєстрацію запис власності/довірчої власності 55676, припинивши право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на висновки, викладені у постанові Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у справі №761/12826/14-ц, якою у задоволенні заяви ТОВ «Дніпрофінансгруп» про заміну сторони стягувача відмовлено. Суд першої інстанції вказав, що звертаючись із вимогою про визнання недійним договору дарування, позивач наголошував, що з метою неповернення суми кредитної заборгованості між відповідачами було укладено договір дарування квартири, що унеможливило, в майбутнього звернення стягнення на цю квартиру, як майно боржника за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року, по цивільній справі № 761/12826/14-ц. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки у справі №761/12826/14-ц відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Дніпрофінансгруп» про заміну сторони стягувача, відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування. Відмовивши у задоволенні вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, суд вказав, що така є похідною від основної вимоги, у задоволенні якої відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з ухваленим рішенням, ТОВ "Дніпрофінансгруп" подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що у постанові Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у справі №761/12826/14-ц відмова у заміні стягувача у справі №761/12826/14-ц відбулась із процесуальних підстав, а саме відсутності відкритого виконавчого провадження, а не підстав не доведення ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" набуття ним статусу нового кредитора відносно вимог до ОСОБА_1 , які у нього виникли на підставі кредитного договору. Звертає увагу, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. Вказує, що обставини цієї справи свідчать, що ОСОБА_1 не міг не знати про існування невиконаних кредитних зобов`язань перед Банком, прострочення із свого боку зобов`язань із обов`язкових періодичних платежів та процентів, тому саме з метою уникнення від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором відповідач відчужив квартиру. Разом з цим, суд першої інстанції не надав оцінку викладеним обставинам. Вказує на безпідставність доводів відповідача ОСОБА_1 про необізнаність щодо наявності у останнього боргу та заявлених до нього позовних вимог. Зазначає, що на момент вчинення оспорюваного правочину банком пред`явлено позов, що додатково свідчить про недобросовісність відповідача та відчуження квартири з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника. Оскаржуване рішення не містить мотивованої оцінки аргументів, що наведені позивачем, у тому числі і тим доводам, що дії ОСОБА_1 вчинені на шкоду кредитору. Вказує на безпідставність заяви відповідачів про застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався лише 06 серпня 2021 року з інформаційної довідки, а з позовом до суду звернувся 30 серпня 2021 року. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обізнаності позивача до 06 серпня 2021 року про вчинення оскаржуваного правочину. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження можливості отримання позивачем інформації про порушення прав позивача. Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення без застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20, від 23 грудня 2015 року справа № 6-327цс15, та постановах Верховного Суду від 27 лютою 2018 року справа № 234/1116/16-а; від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17; від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16; від 06 березня 2019 року справа № 813/4924/13-а; від 31 липня 2019 року справа №2340/4337/18, від 15 листопада 2019 року справа №826/198/16, від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц, від 07 грудня 2018 року у справі №910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18. від 03 березня 2020 року у справі №904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі №904/4262/17, від 10 липня 2024 року у справі №201/3274/21. Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Стягнути судові витрати.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. 06 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Лушкіна П.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу. Посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги. Вказує, що дарування квартири від батька малолітньому сину здійснено з метою забезпечення останнього житлом та уникнення конфліктного поділу майна подружжя. Набуття ОСОБА_2 права власності на житло відбулось законно і добросовісно на підставі договору дарування квартири. Вказує на безпідставність доводів щодо фіктивності оскаржуваного правочину, оскільки дарувальник і обдарований мали реальний намір передати та отримати майно у власність. Разом з цим, позивач не довів наявності умислу всіх сторін на вчинення правочину без реальних наслідків. Жодних доказів того, що після дарування дарувальник продовжував володіти чи користуватися майном всупереч переходу права, матеріали справи не містять. Звертає увагу, що на момент вчинення правочину квартира перебувала у вільному обігу, тому закон не обмежував права власника майна розпоряджатись ним на власний розсуд. Вказує, що скаржник помилково ототожнює свої інтереси як кредитора із правами на конкретне майно боржника. Позивач є правонаступником вимоги за кредитним договором і має право на стягнення боргу з боржника ( ОСОБА_1 ) у встановленому законом порядку. Однак позивач не мав і не має самостійного речового права на квартиру, яка була подарована сину боржника, оскільки це майно не було предметом застави чи іншого забезпечення на користь кредитора. Вказує на пропуск строків пред`явлення виконавчого документу до виконання. Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, імовірно, має на меті подальше звернення стягнення на квартиру боржника. Однак через сплив строку пред`явлення листа до виконання навіть повернення майна боржнику не дозволить стягнути його в рахунок боргу. Зазначає, що матеріали справи викликають сумніви щодо набуття скаржником процесуального статуcу належного стягувача у виконавчому провадженні. Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва залишити без змін.

5. Позиція учасників справи. 11 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли додаткові письмові поясненні ТОВ "Дніпрофінансгруп" у справі. Зазначає, що 12 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № ПК 85/08-01 на суму 273 780 доларів США для придбання цінних паперів з метою фінансування будівництва квартири. На забезпечення виконання зобов`язань укладено низку договорів застави майнових прав. Отримані за кредитні кошти цінні папери стали підставою для набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . 29 січня 2013 року ОСОБА_1 , усвідомлюючи наявність заборгованості, відчужив квартиру шляхом дарування сину, чим фактично унеможливив звернення стягнення на предмет застави. Такі дії вчинені з метою уникнення виконання кредитних зобов`язань та мають ознаки фраудаторності. Звертає увагу, що рішення суду від 27 серпня 2015 року про визнання недійсним договору застави майнових прав, укладеного з ОСОБА_3 , не впливає на чинність договорів, стороною яких є ОСОБА_1 , та не спростовує факт використання кредитних коштів в інтересах сім`ї. Відповідно до статей 65 та 73 СК України такі зобов`язання мають солідарний характер. З посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 червня 2020 року №638/18231/15-ц, від 11 листопада 2019 року №337/474/14-ц вказує, що відчуження майна з метою уникнення виконання боргових зобов`язань є зловживанням правом і не може користуватися судовим захистом. Просить врахувати письмові пояснення. 16 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення адвоката Лушкіна П.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 . В обґрунтування письмових пояснень вказує, що майнові права та квартира як зареєстрований об`єкт нерухомості є різними об`єктами цивільних прав. Після державної реєстрації права власності майнові права припиняють існування, а отже застава майнових прав не може поширюватися на вже сформовану та зареєстровану квартиру. Предметом спору є саме квартира, а не майнові права на неї. Вказує, що договір застави майнових прав № 2-85/08-01 від 12 березня 2008 року визнаний недійсним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року у справі № 761/23323/14-ц, що виключає будь-які правові наслідки такого правочину. Посилання скаржника на недійсний договір, як на чинну підставу обтяження, є юридично неспроможним. Скаржник не довів існування зареєстрованої іпотеки чи заборони відчуження щодо квартири АДРЕСА_3 . Відповідно до закону обтяження нерухомого майна виникають виключно з моменту державної реєстрації. За відсутності записів у Державному реєстрі речових прав твердження про можливу наявність обтяження є неприпустимим. Нотаріус при посвідченні договору дарування перевіряє наявність обтяжень у Реєстрі та за їх існування зобов`язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії. Факт посвідчення договору підтверджує відсутність будь-яких зареєстрованих заборон. Таким чином, доводи скаржника ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами, суперечать нормам матеріального та процесуального права і не можуть бути покладені в основу судового рішення. Просить врахувати вказані пояснення. В судовому засіданні представник позивача ТОВ «Дніпрофінансгруп» доводи апеляційної скарги підтримав. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Лушкін П.Ю. проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 04 листопада 2006 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 (том 1 а.с. 208). Матеріали справи містять копію кредитного договору №ПК 85/08-01 від 12 березня 2008 року, укладеного між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, грошові кошти у сумі 273 780,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених цим договором за програмою "Нове життя". Згідно пункту 1.2. договору цільовим призначенням використання кредиту є придбання цінних паперів - облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 11 540, емітованих ЗАТ "Центрбудінвест" із номінальною вартість кожна облігація 73,73 гривень з метою фінансування будівництва житлової нерухомості згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №552Б-1-3F4 від 03 серпня 2008 року та договору про резервування приміщення від 06 березня 2008 року, що укладений між Позичальником та ЗАТ Центрбудінвест" на праві власності за позичальником резервується об`єкт нерухомості розташований за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 31-36). ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 (том 1 а.с. 209). Відповідно до даних дублікату свідоцтва про право власності від 08 вересня 2009 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Свідоцтво видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення №1288-С/КІ від 20 серпня 2009 року (том 2 а.с. 35). Матеріали справи містять копії претензій на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 14 грудня 2012 року, проте доказів направлення та вручення адресатам позивачем не надано (том 1 53-54) Матеріали цивільної справи містять також копію позову ПАТ КБ "Надра" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Згідно даних відтиску вхідної кореспонденції Алчевського міського суду Луганської області позов зареєстровано 21 січня 2013 року (том 1 а.с. 55-60). Відповідно до даних ухвали судді Алчевського міського суду Луганської області провадження у справі відкрито 15 лютого 2013 року (том 1 а.с. 100). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року частково задоволено позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість у розмірі 338 062,37 доларів США, що еквівалентно 7 995 175,05 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ "КБ "Надра" судовий збір у сумі 3 219,00 гривень в рівних частках. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том 1 а.с. 43-46). При ухваленні вказаного рішення судом установлено, що 12 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (№ ПК 85/08-01), відповідно до якого відповідачу ОСОБА_1 надано кредит у сумі 273780,00 дол. США строком до 10 березня 2028 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,79 % річних, на придбання цінних паперів облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 11540, емітованих ЗАТ «Центрбудінвест» з номінальною вартістю кожної облігації 73,73 грн, з метою фінансування будівництва житлової нерухомості, згідно договору купівлі-продажу цінних паперів № 552Б-1-3F4 від 03 серпня 2008 року, який укладений між позичальником та продавцем цінних паперів ТОВ «КУА «КРУАР», яке діє від свого імені та за рахунок ПВІФ «Центр-інвест» НЗ, в особі ТОВ фірма «Сердолік» на підставі зазначеного договору купівлі-продажу за позичальником резервується об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , квартира №1-3F4. Крім того, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором № ПК 85/08-01 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів №552Б-1-3F4, у відповідності до якого заставодавець передає в заставу, майнові права, оціночною вартістю 1 575 810,08 грн. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 умов договору кредиту станом на 14 листопада 2012 року утворилася заборгованість загальною сумою 365 440,37 дол. США, що еквівалентно 2 920 964,89 грн: по кредиту у сумі 259 635,89 дол. США, що еквівалентно 2 075 269,70 грн; по сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом у сумі 68 588,81 дол. США, що еквівалентно 548 230,36 грн; нарахована пеня у сумі 9 837,67 дол. США, що еквівалентно 78 632,50 грн; штраф у розмірі 27 378 дол. США, що еквівалентно 218 832,35 грн. Установлено також, що 05 серпня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення прав вимоги. За умовами укладеного договору новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку №1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами. Згідно даних реєстру договорів права вимоги за якими відступаються, та боржників / поручителів / іпотекодавців / заставодавців / дебіторів за такими договорами, ПАТ КБ "Надра" відступило ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" право вимоги до ОСОБА_1 за договором іпотеки ПК №85/08-01 від 12 березня 2008 року. Предметом забезпечення вказано трикімнатна квартира, загальною площею 116,20 кв.м., житловою площею 65,50 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_5 (том 1 а.с. 20-27). Відповідно до даних договору дарування квартири від 29 січня 2013 року убачається, що ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 , прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 47-48). Відповідно до даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності №269761772 від 10 серпня 2021 року убачається, що квартира АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29 січня 2013 року (а.с. 37-42). Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про заміну сторони стягувача відмовлено. Суд вказав, що правонаступник не може бути замінений у виконавчому провадженні, яке не здійснюється, відтак колегія суддів дійшла висновку, що заява ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача АТ «КБ «Надра» його правонаступником у цивільній справі № 761/12826/14-ц задоволенню не підлягає.

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно з частиною 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі №904/2979/20). Частинами 1, 2 статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі №922/1903/18. У постанові від 01 квітня 2020 року у справі №182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц, позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі №754/2450/18. Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (часина 6 статті 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого. Апеляційний суд уважає помилковим висновок суду першої інстанції в тій частині, що відмова у справі №761/12826/14-ц у задоволенні заяви ТОВ «Дніпрофінансгруп» про заміну сторони стягувача є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. За змістом статті 512 ЦК України у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Тлумачення частини 1 статті 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина 3 статті 656 ЦК України; (б) дарування (частина 2 статті 718 ЦК України; (в) факторингу (глава 73 ЦК України). При цьому, відсутність відкритого виконавчого провадження щодо виконання рішення суду про стягнення заборгованості само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Окрім того, апеляційний суд погоджується з позицією позивача про те, що укладення ОСОБА_6 договору дарування квартири 29 січня 2013 року на користь свого малолітнього сина ОСОБА_2 , за наявності невиконаного грошового зобов`язання, полягає у виведенні майна боржника, що дає підстави для кваліфікації такого правочину як фраудаторного. Разом з тим, у цій справі відповідачем заявлено про застосування позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому, відповідно до частин 1 та 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Згідно із частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Тому обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. З даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №269761772 від 10 серпня 2021 убачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу внесено запис про право власноті на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації вказано договір дарування від 29 січня 2013 року (том 1 а.с. 39-42). З матеріалів справи убачається, що ухвалою Алчевського міського суду Луганської області від 15 лютого 2013 року задоволено заяву ПАТ КБ "Надра" про забезпечення позову Накладено арешт на майно, належне ОСОБА_1 , зокрема на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 (том 1 а.с. 101). Рішенням державного реєстратора Величко О.І. від 29 березня 2013 року №1218251 відмовлено в державній реєстрації обтяження арешт нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_8 . Підставою відмови вказано, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (том 1 а.с. 102). Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, що діяла на моменту вчиненні відмови у державній реєстрації обтяжень, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Посилання позивача на пункт 7.3. кредитного договору від 12 березня 2008 року №ПК 85/08-01 укладеного між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 , відповідно до якого сторони передбачили збільшення строку позовної давності до 10 років, колегія суддів відхиляє, оскільки у цьому випадку предметом спору є визнання недійсним договору дарування з підстав його фраудаторності, а не спір з приводу звернення стягнення на майно. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що саме у 2013 році кредитору були відомі як обставини відчуження спірного майна, так і неможливість накладення арешту на нього в порядку забезпечення позову. Так, 29 березня 2013 року державним реєстратором прийнято рішення про відмову у державній реєстрації обтяження у вигляді арешту нерухомого майна. Підставою відмови визначено невідповідність поданих документів вимогам закону або неможливість встановлення відповідності заявлених прав документам, що їх посвідчують. За таких обставин кредитор, діючи добросовісно та розумно, повинен був з`ясувати причини відмови у реєстрації арешту, у тому числі перевірити актуальний стан речових прав на відповідний об`єкт нерухомості. Сам факт відмови у державній реєстрації обтяження об`єктивно свідчив про наявність перешкод у реалізації заходів забезпечення позову та, відповідно, про можливе порушення прав кредитора. Отже, саме з цього моменту у кредитора виникла реальна можливість довідатися про зміну власника квартири та про вчинення 29 січня 2013 року договору дарування, який у подальшому оспорюється як фраудаторний. У цій справі така можливість існувала у 2013 році, коли кредитор ініціював заходи забезпечення позову та отримав офіційну відмову державного реєстратора. При цьому, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна убачається, що в державному реєстру інформація щодо договору дарування наявна з 29 січня 2013 року. Таким чином, з урахуванням приписів статей 256, 257, 261 ЦК України, колегія суддів доходить висновку, що перебіг загальної трирічної позовної давності розпочався не пізніше лютого 2013 року. Відповідно, на момент звернення із цим позовом позовна давність сплинула. Посилання позивача на обставину заміни кредитора є безпідставним, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Правонаступник набуває прав у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги, у тому числі й з урахуванням перебігу позовної давності, що вже розпочалася. Отже, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Наведене дає підстави для висновку, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України), згідно статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом, проте заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Апеляційний суд зазначає, що обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Слід враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, таким чином, для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позовна давність є інститутом, покликаним забезпечити правову визначеність. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, яка тісно пов`язана з позовною давністю. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права. Оскільки спірний договір було укладено 29 січня 2013 року , а позов заявлено у вересні 2021 року (поза межами трирічного строку), позивачем не наведено об`єктивних, непереборних обставин, що унеможливлювали подання позову вчасно, відтак у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із пропуском позовної давності. Суд першої інстанції правильно вказавши про відсутність підстав для задоволення позову, помилився із викладенням мотивів, відтак рішення суду підлягає зміні із викладенням мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді С.М. Верланов В.В. Соколова