Постанова 4857 № 380/19379/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19379/25 пров. № А/857/50105/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року про відмову у відкритті провадження в справі №380/19379/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Держави України в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової Ольги Йосипівни, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди,- суддя в 1-й інстанції Шумей М.В., час ухвалення рішення 10 листопада 2025 року, місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з позовом до Вищої ради правосуддя, Держави України в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової Ольги Йосипівни, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року визначено підсудність щодо розгляду адміністративної справи №380/19379/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової Ольги Йосипівни, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди за Івано-Франківським окружним адміністративним судом. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що порушує питання про відповідальність судді О.Й. Кисильової не «за ухвалені нею судове рішення», а за допущені суддею О. Кисильовою порушення закону при ухваленні судового рішення. Відповідачем у справі є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який своєю бездіяльністю не вжив жодних заходів, щодо відновлення порушеного права на доступ до правосуддя, отримання людиною з особливими потребами необхідної юридичної допомоги, що є правами гарантованими Конституцією України. Вища рада правосуддя, призначала суддю О.Кисильову на посаду, а тому несе повну відповідальність за її діяльність на посаді судді, особи уповноваженої на виконання функцій Держави. Вказує скаржник, що суддя О.Кисильова вчинила порушення Конституційних прав позивача у справі №380/1659/25, Закону України «Про судоустрій і статус суддів, права на справедливий суд, частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства і джерелом права, що підлягають застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суд з прав людини», а саме під час судового розгляду адміністративної справи № 380/1659/25, учасником яких він не допустила до участі у справі ОСОБА_2 , як представника позивача. Вища рада правосуддя подала відзив на апеляційну скаргу, в якому висловила незгоду з її доводами, вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та законним. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. За приписами ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Вимоги до позовної заяви визначені правовими нормами ст.160 КАС України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом ст. 126, ст.129 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов`язковість судового рішення. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33). Відповідно до абзацу другого пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У постанові пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» № 6 від 12.06.2009 судам роз`яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (текст постанови з посиланням на норми права, що втратили чинність наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Оскарження дій/бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Зазначеної правової позиції також дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц (пункти 36, 39, 40, 78-80 постанови), від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц (пункти 30, 37, 39, 61-65 постанови), від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 (пункт 25 постанови). У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц зазначено, що відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині вказаних вимог позивача, які не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні. Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у судовій справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви (заяви, клопотання) та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу відносно суду (судді). Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 320/3328/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №1340/4052/18. Так, у цій справі позивач оскаржує дії судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової О.Й. під час судового розгляду адміністративної справи № 380/1659/25, учасником яких він є, а саме процесуального рішення щодо не допуску до участі у справі ОСОБА_2 , як представника позивача. При цьому, позивачем як відповідач у цій справі додатково визначений Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, однак жодних позовних вимог до такого суб`єкта, поза межами «притягнення судді Кисильової О.Й. до відповідальності», не заявлено. Як встановлено судом, з матеріалів даного адміністративного позову, позивач не звертався у встановленому законом порядку до Вищої ради правосуддя щодо притягнення судді Львівського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження. Однак, позивач просить суд зобов`язати Вищу раду правосуддя надати оцінку антиконституційній діяльності судді Львівського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 та притягнути до відповідальності у вигляді звільнення. Разом з тим, судії судді, які оскаржується, є нічим іншим як діяльністю суду, пов`язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям «здійснення правосуддя» та свідчить про те, що в зазначеному випадку суд не є суб`єктом владних повноважень. Оскарження бездіяльності суду щодо неналежного здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень. Оскарження дій суду або судді, що пов`язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу. Також колегія суддів не надає оцінку міркуванням скаржника щодо ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/11759/25, оскільки така не є предметом цього апеляційного провадження. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спір у цій справ не підсудний адміністративному суду, а отже у відкритті провадження необхідно відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року про відмову у відкритті провадження в справі №380/19379/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 09 березня 2026 року.