Постанова 4855 № 320/41366/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/41366/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Бєлової Л.В., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 про нарахування ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 4291190,25 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у ході проведення фактичної перевірки встановлено, що позивачем допущено порушення п.1, 2 ст.3 ЗУ №265/95-ВР «Про застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яке полягало у проведені розрахункових операцій не на повну вартість товарів. Дане порушення полягало в тому, що продавцем пропонується до продажу товар за ціною зазначеною у ціннику, однак в ході фіскалізації його продажу розрахункову операцію проведено не на повну суму вартості товарів, а саме: вартість товару зменшено на суму вартості послуги «Надання доступу до комплектів електронних примірників аудіо книг». При цьому, покупець послуги «Надання доступу до комплектів електронних примірників аудіо книг» не замовляв, вона була включена до фіскального чеку без попереднього погодження з покупцем. Тобто, при придбанні одночасно акційного товару та комплекту аудіо книг одним чеком, у фіскальному чеку ціна акційного товару зменшується на вартість придбаного «комплекту аудіо книг», але загальна вартість по чеку повністю відповідає вартості товару яка зазначена у ціннику на товар без комплекту примірників аудіо книг. Щодо протиправності призначення фактичної перевірки, то апелянт зазначає, що позивачем не здійснено аналіз спірного у цій справі наказу №148-ПП, оскільки у такому наказі вказано, що перевірка проводиться на підставі п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПКУ, що неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом (справа № 280/1431/23, постанова від 28.05.2024). Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зокрема, у відзиві позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням відповідач нарахував позивачеві штраф не за порушення позивачем вимог положень п. 1 та п. 2 ст. 3 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а за реалізацію позивачем товарів на акційних умовах за акційними цінами. При цьому, доданий до матеріалів справи фіскальний чек ПРРО №4000144793 від 22.11.2023 за № 9JdiOM7jM-k та відомості з інформаційної бази СОД РРО спростовують висновки акту перевірки, підтверджують факт здійснення позивачем розрахункових операцій на повну вартість товарів, містять відомості, зокрема, про найменування товару, вартість кожної одиниці товару окремо, узгоджену сторонами ціну укладеного публічного договору, дату укладення договору, суму сплачених покупцем та отриманих позивачем грошових коштів, а також спосіб проведення розрахунків (готівка). Також у відзиві позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10727,00 грн, яка надана в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 04 березня 2026 року. У судовому засіданні представник відповідача - Майданевич Євгеній Андрійович підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Зокрема, представник відповідача повідомив, що суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції. Представник позивача - Каргалик Дмитро Миколайович у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги. У своїх поясненнях представник позивача підтримав доводи та вимоги викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Також представник позивача повідомив, що Верховний Суд у постанові від 04.09.2025 у справі № 320/15624/24 вже вирішував аналогічний спір за участю тих самих сторін, за результатами якого підтримав рішення судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, врахувавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 28.10.2020 ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» перебуває на обліку як платник податків в Центральному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення. На підставі наказу заступника начальника ГУ ДПС у Львівській області №148-ПП від 12.01.2024 «Про проведення фактичної перевірки», посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області проведено фактичну перевірку позивача за місцем фактичного здійснення діяльності за адресою: пр-т. Червоної Калини, 62, м. Львів, щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору. Зазначена вище фактична перевірка проводилась ГУ ДПС у Львівській області у період з 12 по 19 січня 2024 року. 19.01.2024 ГУ ДПС у Львівській області складений акт фактичної перевірки №2348/13/01/РРО/43890029. В акті перевірки наведено висновки про порушення вимог п. 1 та п. 2 ст. 3 Закон №265-95/ВР, яке полягає у проведенні розрахункових операцій через фіскальний РРО/ПРРО з подальшою видачею фіскальних чеків не на повну суму вартості товару. Такі висновки акту перевірки ґрунтуються на відомостях: фіскального чека (ПРРО №4000144793 від 22.11.2023 за № 9JdiOM7jM-k) та інформації з СОД РРО, що призначена для збору, зберігання, використання даних реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених реєстраторами розрахункових операцій та програмними реєстраторами розрахункових операцій), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів. Так, на підставі відомостей фіскальних чеків, наявних в базі даних ДПС, контролюючий орган в акті перевірки вказує про продаж позивачем товарів за ціною, яка умисно зменшена за рахунок вдаваних послуг, а саме продажу комплектів електронних примірників аудіокниг. 01.02.2024 позивач надав ГУ ДПС у Львівській області заперечення до Акту фактичної перевірки, в яких зазначив про помилковість висновків акту, з огляду на проведення ним маркетингової акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг», реалізації товарів за акційними цінами визначеними наказом №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» під умовною назвою «Комплект аудіо книг». Зауважував, що в ході проведення перевірки контролюючий орган не встановлював обставини продажу товарів за акційними цінами та не витребував інформацію про проведення ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» маркетингової акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг», а також вказував на завершення дії акції на момент проведення фактичної перевірки, яка проводилась з 12 по 19 січня 2024 року, та припинення розміщення інформації про умови проведення її проведення в торговому залі об`єкту торгівлі. Крім того, до заперечень позивач додав копію наказу №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» під умовною назвою «Комплект аудіо книг» з додатками. Листом №3572/6/13-01-07-09 від 13.02.2024 третя особа повідомила позивача про залишення висновків акту перевірки без змін. На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024, яким нарахувало позивачеві штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 4 291 190,25 грн. за порушення вимог положень п. 1 та п. 2 ст. 3 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». У розрахунку до податкового повідомлення-рішення №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 відповідач визначив, що нарахований цим рішенням штраф в розмірі 4 291 190,25 грн. складається із 150 % вартості проданих з порушенням товарів (робіт, послуг) (2 860793,50 грн * 150 %). 07.03.2024 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою про перегляд та скасування податкового повідомлення-рішення №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024. Рішенням №13557/6/99-00-06-03-01-06 від 09.05.2024 Державна податкова служби України залишила скаргу позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 - без змін. Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішення №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що відповідачем не доведено допущення ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» порушення вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону №265-95/ВР, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції, не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню. Також суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі - 21455,00 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ??Предметом позовних вимог у цій справі є скасування податкового повідомлення-рішення №192/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024, яким позивача притягнуто до відповідальності за порушення пункту 1 та пункту 2 статті 3 Закону №265-95/ВР та застосовано фінансову санкцію - штраф, передбачений пунктом 1 статті 17 цього закону. Так, за приписами вказаних положень Закону №265/95-ВР, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється; 2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти). Відповідно до статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: 1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; - 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа. Перші два обов`язки суб`єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 цього Закону. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення. У постанові 02.02.2023 у справі №500/6845/21 Верховний Суд навів висновок, що предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак, її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО. У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту. У силу вимог положень ст. 77 КАС України, контролюючий орган зобов`язаний довести факт податкового порушення, а не лише констатувати факт порушення пункту 1 статті 3 Закону №265-95/ВР. Факт вчинення правопорушення має підтверджуватися належними, допустимими та достовірними доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, у спірних правовідносинах, має бути досліджена саме розрахункова операція, а відтак безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України). Відповідно до пункту 80.4 ПК України перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція. Пунктом 80.8 статті 80 ПК України визначено, що під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб`єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції. Підпункт 14.1.264 пункту 14.1 статті 14 ПК України хронометраж - процес спостереження за веденням господарської діяльності платника податків, який здійснюється під час проведення фактичних перевірок та застосовується контролюючими органами з метою встановлення реальних показників щодо діяльності платника податків, яка здійснюється на відповідному місці її провадження. Відповідно до підпункту 20.1.9 пункту 20.1.9 статті 20 ПК України податковий орган має право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. З матеріалів справи вбачається, що висновки акта фактичної перевірки №2350/13/01/РРО/ 43890029 від 19.01.2024 щодо проведення позивачем розрахункових операцій не на повну суму покупки були зроблені контролюючим органом на підставі відомостей фіскальних чеків ПРРО позивача, які містяться в інформаційній базі СОД РРО. Досліджуючи акт фактичної перевірки на предмет обґрунтованості висновків про встановлені порушення та розрахунку вартості проданих з порушеннями товарів суд першої інстанції достовірно встановив, що Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено контрольну розрахункову операцію, за наслідком здійснення якої позивач видав розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну вартість товарів. Також, з акту фактичної перевірки вбачається, що третьою особою здійснювалась перевірка суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків, з урахуванням проведеної контрольної розрахункової операції, згідно Х-звітів залишку коштів, однак не виявлено жодних надлишків/нестачі (розбіжностей) між сумами грошових коштів визначених у розрахункових документах та залишками готівкових коштів у касі магазину. Відомостей про здійснення в ході проведення даної фактичної перевірки хронометражу господарських операцій позивача чи його об`єкту торгівлі в акті перевірки не наведено. Актом перевірки не встановлено фактів отримання позивачем від покупців грошових коштів у кількості, більшій ніж зазначено в розрахункових документах (фіскальних чеках ПРРО). З акту перевірки не вбачається, що під час перевірки були виявлені факти не проведення позивачем розрахункових операцій на повну суму покупки, проведення ним розрахункових операцій без використання РРО операцій або без застосування ПРРО, не видачі покупцям відповідних розрахункових документів чи не відповідності виданих розрахункових документів вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13, тому є необґрунтованим та недоведеним висновок відповідача щодо порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265-95/ВР. Колегія суддів зазначає, що зазначений в акті перевірки та доданий до матеріалів справи фіскальний чек ПРРО №4000144793 від 22.11.2023 за № 9JdiOM7jM-k містить відомості про узгоджену сторонами ціну укладеного публічного договору, найменування товару, вартість кожної одиниці товару окремо, дату укладення договору, суму сплачених покупцем та отриманих позивачем грошових коштів, а також спосіб проведення розрахунків (готівка). Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Відповідно до вимог ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Пунктом 2 цієї статті визначено право сторін змінювати ціну після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Згідно з положеннями п. 3 ст. 632 ЦК України не допускається зміна ціни в договорі виключно після його виконання сторонами, тобто після оплати та/або передання товару. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною та є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України). Відповідно до положень ст. 699 ЦК України публічною пропозицією укласти договір купівлі-продажу є виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу, незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов`язання (п. 1 ст. 706 ЦК України). Суд першої інстанції правильно зазначив, що ціна товарів, які реалізуються ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» за місцезнаходженням об`єктів торгівлі, не підпадає під державне регулювання цін і є вільною. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про ціни і ціноутворення» ціна - це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару. Відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктом господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари. Визначене положеннями ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» право суб`єкта господарювання на самостійне, за згодою сторін, визначення цін на всі товари кореспондується з вимогами Податкового кодексу України, яким свобода визначення суб`єктом господарювання ціни реалізації товару обмежується лише обов`язком доплати податку, якщо ціна є нижчою від ціни придбання. При цьому, фактів продажу позивачем товарів за ціною, нижчою від ціни придбання, актом фактичної перевірки не встановлено. Отже, здійснюючи господарську діяльність, позивач не обмежений в праві зменшувати ціну товару під час його продажу - надавати покупцям знижки. Знижкою (знижувальним коефіцієнтом) є зменшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації), що установлено ч. 1 п. 6 ст. 1 ЗУ «Про ціни і ціноутворення». З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» під умовною назвою «Комплект аудіо книг» у спірному періоді позивач пропонував покупцям придбати у нього товари за акційними цінами. Згідно з умовами Офіційних правил участі в рекламній Акції під умовною назвою «Комплект аудіокниг», додаток №1 до наказу №121023006 від 12.10.2023, в період з 01 по 28 листопада 2023 року позивач надавав покупцям можливість придбати за акційною ціною будь-який товар з переліку, визначеного в Додатку №3 до наказу в разі одночасного придбання будь-якого з наявних в реалізації комплектів примірників аудіо книг, озвучених українською мовою одним фіскальним чеком (єдиним набором/комплектом). В разі одночасного придбання вказаних товарів (здійснення оплатити за одним фіскальним чеком), позивач сплачував повну вартість комплекту електронних примірників аудіо книг, озвучених українською мовою та акційну вартість (ціну) обраного товару. Перелік та ціна комплектів електронних примірників аудіо книг, озвучених українською мовою затверджені в додатку №2 до наказу №121023006 від 12.10.2023. Перелік та ціна товарів, що приймали участь в акції затверджені в додатку №3 до наказу №121023006 від 12.10.2023. Затверджена в додатку №3 до наказу №121023006 від 12.10.2023 акційна ціна товарів, що реалізовувались позивачем за умовами Акції, є нижчою від звичайної ціни цих товарів, встановлювалась позивачем тимчасово, на період з 01 по 28 листопада 2024 року, а тому відповідає визначенню «знижка», що регламентуються ч. 1 п. 6 ст. 1 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» та п. 8 ст. 1 ЗУ «Про рекламу». Порядок інформування споживачів про проведення акції затверджено додатком №4 до наказу №121023006 від 12.10.2023. Зокрема, п. 1.5 додатку №4 до наказу №121023006 від 12.10.2023, з метою інформування споживачів про ціну, умови та правила придбання товарів за умовами Акції, затверджено зразок цінників, які містять відомості про звичайну ціну акційних товарів, акційну ціну товарів в разі придбання їх одночасно з комплектом електронних примірників аудіокниг, а також акційну ціну таких комплектів. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про не виконання позивачем вимог наказу №121023006 від 12.10.2023, щодо інформування покупців про проведення та умови акції. Факт проведення позивачем акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг» не заперечувався в ході розгляду даної справи ані відповідачем, а ні третьою особою. У ході розгляду цієї справи відповідачем та третьою особою не спростовано, що фіскальні чеки ПРРО позивача, які досліджувалися в ході проведення фактичної перевірки й відображені в інформаційній базі СОД РРО, були видані позивачем за наслідком здійснення товарів за умовами акції. Колегія суддів зазначає, що розрахункові операції за вказаними фіскальними чеками, проведені позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та містять дані про усі придбані покупцями товари на суму їх вартості з урахуванням Акції. Доводи контролюючого органу про продаж позивачем товарів, які не замовлялись та не отримувались покупцями нічим не обґрунтовані. Відповідачем та третьою особою не надано доказів на підтвердження наведених в Акті обставин та висновків, зокрема цінників, пояснень покупців та зафіксованої належним чином у встановленому податковим законодавством порядку податкової інформації, про які йдеться в Акті. Разом з тим, доданим до матеріалів справи Звітом про результати проведення акції на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023 підтверджується ділова мета проведення даної акції, зокрема, її ефективність та позитивний результат для збільшення приросту частки продажу акційних товарів в порівнянні з аналогічним періодом попереднього та наступного календарних місяців. Відповідно до Звіту про результати проведення акції на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023, за наслідком проведення акції обсяг продажу товарів на акційних умовах у категорії ІТ (ноутбуки, комп`ютери) збільшився на 32,7%, MDA (велика побутова техніка) на 29,8%, а AV (телевізори, приставки) на 29,5%. Згідно з відомостями Звіту про результати проведення акції на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023, у листопаді 2023 року на загальних умовах позивач реалізував всього 3 одиниці комплектів електронних примірників аудіокниг, а в грудні 2023 року - 8 таких товарів. Тоді як на умовах акції позивачем реалізовано 27 684 одиниць такого товару, тобто більше ніж 99,9% комплектів електронних примірників аудіо книг, озвучених українською мовою реалізовані саме на акційних умовах. У ході проведення фактичної перевірки контролюючим органом не досліджувались обставини, які вплинули на формування позивачем й узгодження з покупцями вартості реалізованих товарів. При зверненні до позивача з письмовим запитом про надання документів б/н від 12.01.2024 ГУ ДПС у Львівській області від позивача вимагались лише: реєстраційні посвідчення на РРО/ПРРО, зареєстровані на вищезгаданій господарській одиниці; довідки про опломбування РРО; книги обліку розрахункових операцій (у разі наявності) створені у паперовій формі фіскальні звітні чеки РРО; контрольні стрічки; документи, що підтверджують право користування господарською одиницею; накази на прийняття на роботу працівників; прибуткові документи на товар, що знаходиться в реалізації (накладні, ТТН, акти прийому-передачі, тощо); результати проведеної останньої інвентаризації. Доданими до матеріалів справи запереченнями до акту перевірки підтверджується, що користуючись встановленим положеннями п. 86.7 ст. 86 ПК України правом, позивач надав до контролюючого органу заперечення щодо висновків акту перевірки, повідомив про здійснення реалізації товарів за акційними цінами та надав докази проведення акції. За вимогами п. 86.7 ст. 86 ПК України надані позивачем заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки, а тому підлягають обов`язковому врахуванню під час вирішення питання про притягнення платника податків до відповідальності у вигляді нарахування штрафних (фінансових) санкцій. У постанові від 20 листопада 2018 року у справі N 826/285/15 Верховний Суд вказав, що зміст пункту 86.7 статті 86 ПК України дає підстави для висновку про те, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом повинні враховуватися не лише висновки акта перевірки, а й результати розгляду заперечень платника податків на такий акт як його невід`ємної частини. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що допущення позивачем порушень пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265-95/ВР не підтверджується матеріалами справи, тому у відповідача були відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до статті 17 Закону №265-95/ВР. У зв`язку з чим, оскільки відповідачем не доведено допущення ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» порушення вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону №265-95/ВР, то оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції, не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2025 у справі №320/15624/24. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу не оскаржується (доводи в апеляційній скарзі не наведені), тому колегія суддів в силу положень ч. 1 ст. 308 КАС України не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Щодо відшкодування позивачу правничої допомоги у розмірі 10727,00 грн, яка надана в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19. Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15. При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30). У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19. Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076). Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З матеріалів справи вбачається, що позивач уклав з АО «СОЛ» договір про надання правничої (правової) допомоги № ФТД-291/13-05/24 від 13.05.2024. Згідно п. 1.1 та п. 1.2 додаткової угоди №2 від 05.06.2025 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №ФТД-291/13-05/24 від 13.05.2024 позивач доручив, а АО «СОЛ» взяло на себе здійснювати представництво інтересів позивача у Шостому апеляційному адміністративному суді під час розгляду судом апеляційної скарги Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків у справі №320/41366/24, для чого вчиняти всі необхідні дії та користуватись усіма правами і наданими повноваженнями, передбаченими пн. пн. 2.8-2.11 цього Договору. Згідно з п. 1.4 Додаткової угоди Додаткової угоди №2 від 05.06.2025 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №ФТД-291/13-05/24 від 13.05.2024 сторони дійшли згоди, що розмір винагороди (гонорару) за надання Об`єднанням правничої (правової) допомоги, передбаченої пн.1.2. цієї Додаткової угоди, є фіксованим й становить 10 727,00 грн. 05.06.2025, на виконання вимог п. 1.4 Додаткової угоди №2 від 05.06.2025 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №ФТД-291/13-05/24 від 13.05.2024, позивач здійснив оплату винагороди (гонорару) за надання правничої (правової) допомоги шляхом перерахування грошових коштів в сумі 10 727,00 (дев`ять тисяч сімсот двадцять сім) гривень на рахунок АО «СОЛ», що підтверджується платіжною інструкцією №150696 від 05.06.2025 посвідченою АТ «Райффайзен Банк». Отже, у зв`язку із розглядом Шостим апеляційним адміністративним судом з апеляційної скарги Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі №320/41366/24, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 727,00 грн. Також позивачем додано детальний опис робіт за вказаним Договором, з орієнтовним загальним обсягом часу 6 год. 15 хв. Колегія суддів зазначає, що визначений вказаними умовами договору фіксований розмір гонорару є розумним, узгоджений сторонами з врахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, зокрема суми нарахованих оскаржуваними рішеннями податкових й грошових зобов`язань й штрафних (фінансових) санкцій в загальному розмірі 4 291 190,25 грн. Так, узгоджений п. 1.4 Додаткової угоди Додаткової угоди №2 від 05.06.2025 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №ФТД-291/13-05/24 від 13.05.2024 розмір винагороди (гонорар) складає всього 0,25% від ціни позову. Отже, колегія суддів, врахувавши предмет спору у цій справі, вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 727,00 грн, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, є цілком обґрунтованою та пропорційною, а також вказана сума є співмірною з виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. У зв`язку з чим, вказані судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - залишити без змін. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» (адреса вул. Дорогожицька, 1, м. Київ, 04112, ЄДРПОУ 43890029) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (адреса вул. Кошиця, 3, м. Київ, 02068, код ЄДРПОУ 44082145) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10727,00 гривень (десять тисяч сімсот двадцять сім грн 00 коп). Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 06.03.2026. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна