Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 372/4420/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 372/4420/24 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яке оформлено у вигляді протоколу комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації від 24.07.2024 № 13, в частині, що стосується відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; - зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не повністю взято до уваги наявні докази щодо виконання бойових завдань на підставі бойових розпоряджень несення військової служби у зоні ведення активних бойових дій загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , що призвело до помилкових висновків встановлених в суді першої інстанції. На думку скаржника, не зважаючи на факт ДТП за участі військовослужбовця - загиблого рідного брата позивача, ОСОБА_2 наказом від 04 липня 2023 року за №194 був зарахований в списки особового складу військової частини, при цьому призваний 10 травня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4, що свідчить про протиправність дій відповідача при відмові у наданні відстрочку від призову на військову службу. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином України, військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . 17 липня 2024 року позивач звернувся із заявою на ім`я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , де зазначив, що є особою, яка на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, розглянути його заяву і оформити йому довідку про відстрочку від призову. До вказаної заяви позивач додав наступні документи: копію паспорта громадянина України позивача; копію РНОКПП позивача; копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 (брата позивача); копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 (брата позивача); копію сповіщення сім`ї № 255 про смерть ОСОБА_3 від 20.03.2024; При цьому, у відповідності до свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_1 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , останній є рідним братом позивача. Як вбачається зі змісту із сповіщення сім`ї № 255 про смерть ОСОБА_2 від 20.03.2024, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , молодший сержант ОСОБА_2 , 20.06.2024 близько 7:00 рухався з населеного пункту Богуславка в бік населеного пункту Борова Харківської обл. на власному автотранспорті Volkswagen Sharan (д.н.з. НОМЕР_3 ), не впорався з керуванням, злетів з проїжджої частини та внаслідок перевертання автомобіля отримав поранення несумісні з життям. При цьому, у відповідності до матеріалів службового розслідування від 25.08.2024, проведеного на підставі наказу командира військової частини від 29.07.2024 №1676, причиною ДТП за участі брата позивача стало грубе порушення останнім п. 12.1, п. 12.9 «г» Правил дорожнього руху України. За результатами розгляду вказаної заяви повідомленням від 30.07.2024 №11777 проінформовано, що за результатами розгляду відповідної заяви протоколом від 24.07.2024 №13 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки, оскільки причини загибелі брата позивача не підпадають під підстави надання відстрочки. Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суд позбавлений можливості належним чином на підставі поданих документів встановити факт загибелі брата позивача саме під час здійснення заходів, пов`язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а тому прийняте відповідачем рішення є правомірним. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі - Закон №2232-XII). За визначенням у частині першій статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За змістом частини шостої цієї ж статті передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан. У свою чергу, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі- Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. За правилами статті 1 вищезазначеного Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно частини другої статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. У відповідності до частин п`ятої та шостої статті 4 Закону №3543-XII передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації. Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації закріплені у статті 23 Закону №3543-XII. Так, за нормами пункту 4 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. За правилами частини сьомої цієї ж статті перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. У відповідності до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних. У свою чергу, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 16.05.2024 №560, якою затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Порядок №560). За нормами пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). За положеннями пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. У відповідності до пункту 59 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За нормами пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку

6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку

7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Як закріплено у додатку 5 до Порядку № 560 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) документами, що підтверджують право на відстрочку жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану є документи, що підтверджують родинні зв`язки (у тому числі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством передбачено порядок надання відстрочки від призову на військову службу. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є рідним братом загиблого військовослужбовця, який, як вбачається зі змісту із сповіщення сім`ї № 255 про смерть ОСОБА_2 від 20.03.2024, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , 20.06.2024 близько 7:00 рухався з населеного пункту Богуславка в бік населеного пункту Борова Харківської обл. на власному автотранспорті Volkswagen Sharan (д.н.з. НОМЕР_3 ), втім, не впорався з керуванням, злетів з проїжджої частини та внаслідок перевертання автомобіля отримав поранення несумісні з життям. 17 липня 2024 року позивач звернувся із заявою на ім`я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , де зазначив, що є особою, яка на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, розглянути його заяву і оформити йому довідку про відстрочку від призову. За результатами розгляду вказаної заяви повідомленням від 30.07.2024 №11777 проінформовано, що за результатами розгляду відповідної заяви протоколом від 24.07.2024 №13 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки, оскільки причини загибелі брата позивача не підпадають під підстави надання відстрочки. Колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять достатніх і належних доказів, які підтверджують загибель рідного брата позивача, саме під час здійснення заходів, пов`язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Так, зі змісту із сповіщення сім`ї № 255 про смерть ОСОБА_2 від 20.03.2024 вбачається, що брат позивача здійснював рух на приватному транспорті, обставини смерті не містять доказів виконання службового завдання чи підтвердження, що вказане відбулося в зоні бойових дій або в контексті виконання бойового наказу. При цьому, матеріалами службового розслідування від 25.08.2024 встановлено, що причиною ДТП за участі брата позивача стало грубе порушення останнім п. 12.1, п. 12.9 «г» Правил дорожнього руху України, в результаті чого стався з`їзд ОСОБА_2 в кювет та, в результаті, отримання ним травм не сумісних з життям. Докази, які могли б підтверджувати причинно-наслідковий зв`язок смерті з участю у бойових діях або виконанням обов`язків служби в умовах воєнного стану його братом на момент смерті матеріали справи не містять. Зокрема, таким документом, серед іншого могла б бути довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за формою згідно з додатком 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 року № 740 «Про затвердження Порядку надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України». Будь-яких інших додаткових документів, які б достеменно встановлювали факт загибелі брата позивача саме під час здійснення заходів, пов`язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, позивачем подано не було ні під час звернення до відповідача для отримання відстрочки, ні для суду під час звернення з адміністративним позовом. Без відповідного наказу чи будь-яких інших підтвердних документів суд немає правових підстав вважати, що смерть сталася при виконанні заходів національної безпеки чи в ході відсічі збройної агресії. Відтак, суд позбавлений можливості належним чином на підставі поданих документів встановити факт загибелі брата позивача саме під час здійснення заходів, пов`язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.М. Ганечко В.В. Кузьменко