Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/1648/25

04.03.26 22-ц/812/474/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2026 року м. Миколаїв справа № 489/1648/25 провадження №22-ц/812/474/26 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Коломієць В. В., Серебрякової Т. В., із секретарем судового засідання Колосовою О. М., за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області Шкапенко Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_1 , на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І. В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням державного органу, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог В березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовував наступним. Позивач вказував, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5155/0/14-20-СГ від 11 березня 2020 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину ОСОБА_3 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії І-МК №003890, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29 липня 1997 року під №165, яка розташована в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, віднесено земельну ділянку загальною площею 50,00 га до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року (справа №915/1216/21), яке постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2022 року залишено без змін, було задоволено позов ФГ «Селянське (фермерське) господарство «Спутнік» та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області №5155/0/14-20-СГ від 11 березня 2020 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» та визнано за ФГ «Селянське (фермерське) господарство «Спутнік» право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, в межах згідно з планом, розташованої на території Зеленоярської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-МК №003890 від 29 липня 1997 року, на підставі розпорядження Доманівської районної державної адміністрації №98 від 14 квітня 1997 року. Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2022 року залишені без змін. До скасування цього наказу судами наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №6097/0/14-20-СГ від 23 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення» 25 особам були затверджені проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надано у власність земельну ділянку загальною площею 50,0 га, по 2 га кожному, яка раніше перебувала у постійному користуванні ФГ «Селянське (фермерське) господарство «Спутнік». Всі земельні ділянки по 2 га, власниками яких стали 25 осіб, за договорами купівлі-продажу були відчужені позивачу ОСОБА_2 . В свою чергу, позивач у квітні 2020 року звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, і відповідним наказом всі 25 земельних ділянок, власником яких він став, об`єднано в одну земельну ділянку, розміром в 50 гектарів та їй присвоєно кадастровий номер 4822781500:10:000:0342. Проте рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року, ухваленим за позовом СФГ «Спутнік» до позивача та СФГ «Отава» (справа №475/379/22), залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанції з урахуванням рішення господарського суду, яким скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 березня 2020 року № 5155/0/14/20-СГ, витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342, яка розташована на території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області та передано її у користування ФГ «Селянське (фермерське) господарство «Спутнік»; скасовано державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку, вчинену державним реєстратором Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Васалатій Т. М. 10 квітня 2020 року (номер запису про право власності 36263058). Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342 у розмірі 50 га між ОСОБА_2 та СФГ «Отава», проведену державним реєстратором Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Тарасенко А. Є. 23 квітня 2020 року (номер запису про інше речове право 36351923); вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення судів у справі №475/379/22 мотивовані тим, що спірна земельна ділянка, власником якої був позивач, є тією ж земельною ділянкою, що була передана у постійне користування ОСОБА_3 розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Доманівського району Миколаївської області від 14 квітня 1997 року. Суди дійшли висновку, що земельна ділянка вибула із законного володіння ФГ «Селянське (фермерське) господарство «Спутнік» та була надана Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у власність іншим особам з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, частини п`ятої статті 116 ЗК України, та поза межами його повноважень, визначених частиною четвертою статті 122 ЗК України. Позивач вказував, що рішення у справі №475/379/22 виконане у повному обсязі, він втратив право власності на вищевказану земельну ділянку, яку він придбав за договорами купівлі-продажу. Позивач зазначав, що внаслідок прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області наказу №5155/0/14-20-СГ від 11 березня 2020 року йому було завдано майнову шкоду на суму вартості витребуваної земельної ділянки, яка становить 2 983 180,00 грн. Також йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 1 000 000 грн, яка виражена у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок втрати майна. Підставою для задоволення його позовних вимог позивач вказував вимоги статті 1173 ЦК України. Позивач наголошував, що через незаконність вказаного вище наказу у нього було витребувано придбану ним за договорами купівлі-продажу земельну ділянку. Позивач звертав увагу, що неможна виправляти помилку ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за рахунок громадян України продавців земельної ділянки. Земельна ділянка була витребувана у нього саме через помилку ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. Поведінка позивача та продавців земельної ділянки щодо набуття її у власність була добросовісна, не існує жодних доказів, які б свідчили про порушення ним вимог закону чи будь-які ознаки недобросовісної поведінки продавців, які первинно приватизували земельну ділянку. Позивач вказував, що наділений дискреційним правом звертатися з позовом до продавців земельної ділянки на підставі ст.661 ЦК України чи з позовом про відшкодування шкоди до органу державної влади на підставі ст.22, 1173 ЦК України. Позивач не зобов`язаний звертатися з позовом до продавців земельної ділянки перш ніж звертатися з позовом до Держави, орган якої ухвалив помилкове рішення. Враховуючи наведені обставини, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку майнову шкоду в розмірі 2 983 180,00 грн, моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн, а також 4800 грн витрат за проведення експертизи. Також у позовній заяві ОСОБА_2 вказував, що попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи буде складати 300 000 грн (судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язанні із залученням спеціалістів, експертів та проведення експертизи). Позиція відповідачів у суді першої інстанції Відповідачі проти задоволення позову заперечували, вказуючи, що позивачем не доведено спричинення йому відповідачами майнової та моральної шкоди. Вони зазначали, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5155/0/14-20-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» був прийнятий 11 березня 2020 року, тобто у той проміжок часу, коли право позивача на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342 ще не виникло. За такого, на думку відповідачів, посилання позивача як на підставу задоволення позовних вимог на ст.1173 ЦК України, є помилковим. Право власності позивача на земельну ділянку виникло в результаті договірних відносин, учасниками яких відповідачі не були. Водночас позов про відшкодування майнової та моральної шкоди може бути заявлений позивачем на підставі статті 661 ЦК України і саме до осіб, які відчужували земельні ділянки на користь позивача на підставі відповідних договорів. Крім того, Державна казначейська служба України звертала увагу на те, що у цій справі не має бути відповідачем. Те, що на органи Казначейства покладено повноваження щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду не свідчить, що такі органи мають бути учасниками по кожній судовій справі, де однією з вимог є стягнення коштів з Державного бюджету України. У даних правовідносинах в силу приписів статті 170 ЦК України представляти Державу Україна в суді наділено повноваженнями органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2025 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно визначено склад відповідачів та підстави для відшкодування шкоди, оскільки спірні правовідносини підлягають врегулюванню на підставі статті 661 ЦК України, а не статті 1173 цього Кодексу, як вважав позивач. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 через представника ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог. Позивач наголошував, що відповідати за його вимогами має саме держава, а не продавці земельних ділянок, які він придбав. На його думку, покладення на позивача обов`язку звертатися з численними позовами до 25 фізичних осіб є непропорційним втручанням у право на ефективний судовий захист. До того ж це не гарантує реального відшкодування шкоди, а лише фактично звільняє державу від відповідальності за власний незаконний акт. На думку позивача, не можна виправляти помилку Головного управління Держгеокадастра в Миколаївській області за рахунок громадян України продавців земельної ділянки. Вибір «ефективного способу захисту порушеного права» є дискреційним правом позивача. Він має право на власний вибір або звертатися з позовами до продавців земельної ділянки на підставі статті 661 ЦК України або звертатися з позовом про відшкодування шкоди до органу державної влади на підставі статей 22, 1173 ЦК України. Невиплата йому компенсації суперечить принципу «належного урядування» і, як наслідок, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи інших учасників справи Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, у яких наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Фактичні обставини справи, встановлені судом Наказом Головного управління №5155/0/14-20-СГ від 11 березня 2020 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину ОСОБА_3 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії І-МК №003890, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29 липня 1997 року під №165, розташованою в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області; віднесено земельну ділянку загальною площею 50,00 га до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області. Наказом від 23 березня 2020 року №6097/0/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення», виданим першим заступником начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надано у власність земельні ділянки загальною площею 50 га громадянам України із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, по 2 га кожному, а саме: ОСОБА_4 кадастровий номер 48781500:10:000:0338; ОСОБА_5 кадастровий номер 4822781500:10:000:0339; ОСОБА_6 кадастровий номер 4822781500:10:000:0336; ОСОБА_7 кадастровий номер 4822781500:10:000:0337; ОСОБА_8 кадастровий номер 4822781500:10:000:0321; ОСОБА_9 кадастровий номер 4822781500:10:000:0322; ОСОБА_10 кадастровий номер 4822781500:10:000:0326; ОСОБА_11 кадастровий номер 4822781500:10:000:0341; ОСОБА_12 кадастровий номер 4822781500:10:000:0329; ОСОБА_13 кадастровий номер 4822781500:10:000:0319; ОСОБА_14 кадастровий номер 4822781500:10:000:0324; ОСОБА_15 кадастровий номер 4822781500:10:000:0320; ОСОБА_16 кадастровий номер 4822781500:10:000:0333; ОСОБА_17 кадастровий номер 4822781500:10:000:0317; ОСОБА_18 кадастровий номер 4822781500:10:000:0335; ОСОБА_19 кадастровий номер 4822781500:10:000:0334; ОСОБА_20 кадастровий номер 4822781500:10:000:0327; ОСОБА_21 кадастровий номер 4822781500:10:000:0325; ОСОБА_22 кадастровий номер 4822781500:10:000:0330; ОСОБА_23 кадастровий номер 4822781500:10:000:0332; ОСОБА_24 кадастровий номер 4822781500:10:000:0323; ОСОБА_25 кадастровий номер 4822781500:10:000:0328; ОСОБА_26 кадастровий номер 4822781500:10:000:0388; ОСОБА_27 кадастровий номер 4822781500:10:000:0331; ОСОБА_28 кадастровий номер 4822781500:10:000:0334. 04 квітня 2020 року ОСОБА_2 придбав у зазначених вище осіб належні їм земельні ділянки, що підтверджується копіями нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Продаж кожної земельної ділянки було вчинено за 29 000 грн. 08 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з заявою про об`єднання придбаних ним земельних ділянок, наслідком розгляду якої стало об`єднання 25 земельних ділянок в одну та присвоєння їй кадастрового номеру 4822781500:10:000:0342. 18 квітня 2020 року ОСОБА_2 передав земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342 в оренду СФГ «Отава». Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року у справі №915/1216/21, яке постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2022 року залишено без змін, задоволено позов СФГ «Спутнік» та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5155/0/14-20-СГ від 11 березня 2020 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» та визнано за СФГ «Спутнік» право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, в межах згідно з планом, розташованої на території Зеленоярської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-МК №003890 від 29 липня 1997 року, на підставі розпорядження Доманівської районної державної адміністрації №98 від 14 квітня 1997 року. Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2022 року залишені без змін. Залишаючи рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2022 року без змін, Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2022 року виходив з того, що оспорюваний наказ не може вважатися таким, що прийнятий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ «Спутнік» на час його видачі не припинилася, а інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, закріплені в статті 141 ЗК України, відсутні, судами попередніх інстанцій не встановлені та відповідачем не наведені. Отже, прийнявши спірний наказ всупереч вимог земельного законодавства, відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння майном, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку, що вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій. У липні 2022 року СФГ «Спутнік» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , СФГ «Отава», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Доманівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, державний реєстратор Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Васалатій Т. М., державний реєстратор Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Тарасенко А. Є., про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року у справі №475/379/22, з урахуванням ухвали Доманівського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2024 року про виправлення описки, яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишено без змін, позовні вимоги СФГ «Спутнік» задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342, яка розташована на території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області та передано у користування СФГ «Спутнік». Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342, вчинену державним реєстратором Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Васалатій Т. М. 10 квітня 2020 року (номер запису про право власності 36263058). Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342 у розмірі 50 га між ОСОБА_2 та СФГ «Отава», проведену державним реєстратором Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Тарасенко А. Є. 23 квітня 2020 року (номер запису про інше речове право 36351923). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишено без змін. Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, вказав, що право постійного користування СФГ «Спутнік» земельною ділянкою площею 50 га на час звернення з позовом до суду не припинилося. Відповідно поділ земельної ділянки площею 50 га на 25 земельних ділянок, розпорядження ними, об`єднання в нову земельну ділянку розміром 50 га та передача в оренду СФГ «Отава» безумовно порушують права СФГ «Спутнік», як постійного користувача спірної земельної ділянки, яка вибула із законного володіння фермерського господарства (пункт 96 постанови). Крім того, в пункті 117 постанови Верховний Суд зазначив, що досліджуючи добросовісність дій відповідачів, зваживши підстави та послідовність набуття спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а також обставини вибуття спірного майна з володіння СФГ «Спутнік», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати непропорційним втручання у право ОСОБА_2 . Також, в пункті 118 постанови Верховний Суд звернув увагу та те, що: «У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19), яка врахована судами попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи, вказано, що під час розгляду справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав». Згідно з висновком оціночно-земельної експертизи №115-277 від 07 лютого 2025 року, проведеної судовим експертом Шапошниковою Е. О., ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342 площею 50 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, станом на 04 грудня 2023 року становила 2 983 180,00 грн. Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиви, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц). Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). За частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. За частиною першою статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 вказано, що кінцевий набувач земельної ділянки, від якого її було витребувано, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. У постанові від 27 квітня 2023 року у справі №359/1788/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суди обґрунтовано встановили, що після припинення права власності на земельну ділянку покупець має право звернутись до суду з позовом про стягнення з особи, в якої вона придбала земельну ділянку, збитків на підставі статті 661 ЦК України. Отже, суди правильно встановили, що позивач, подавши відповідний позов про стягнення збитків, обрала неналежний спосіб захисту цивільних прав та пред`явила позов до неналежного відповідача Бориспільської районної державної адміністрації Київської області. За частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно визначено склад відповідачів та підстави для відшкодування шкоди, оскільки спірні правовідносини підлягають врегулюванню на підставі статті 661 ЦК України, а не статті 1173 цього Кодексу, як вважав позивач. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду. Суд обґрунтовано встановив, що після витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки, яку він об`єднав з 25 земельних ділянок, придбаних у фізичних осіб, він має право звернутись до суду з позовом про стягнення збитків на підставі статті 661 ЦК України з осіб, в яких він придбав земельні ділянки. Суд правильно виснував, що ОСОБА_2 , подавши відповідний позов про відшкодування шкоди, обрав неналежний спосіб захисту цивільних прав та пред`явив позов до неналежних відповідачів. Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді В. В. Коломієць Т. В. Серебрякова Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року.