Постанова Чернівецький апеляційний суд № 718/3784/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 718/3784/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Мінів О.І., дата виготовлення повного тексту рішення 07 січня 2026 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , діючи через представника ОСОБА_3 , в межах кримінального провадження №12023262110000121 звернувся до суду із цивільним позовом до відповідачів про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою. Вимоги обґрунтовуванні тим, що 26.04.2023 року ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Камаз 5551», д.р.н. НОМЕР_1 на автодорозі с. Стрілецький Кут по вул. Шевченка, під час здійснення маневру повороту ліворуч через дві смуги не надав переваги в русі автомобілю «Mercedes-Benz» НОМЕР_2 , д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався у зустрічному напрямку, що спричинило зіткнення, і, як наслідок, автомобіль «Mercedes-Benz» НОМЕР_2 , д.р.н. НОМЕР_3 , зіштовхнувся з автомобілем «Mercedes-Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 . За наслідками ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодженні, а ОСОБА_1 отримав легкі тілесні ушкодження. Стверджував, що згідно висновку експерта від 24.05.2023 року №СЕ-19/126-23/4348-АВ ринкова вартість автомобіля марки «Mercedes-Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 станом на 26.04.2023 року становила 339 524,26 грн, а вартість Провадження №22-ц/822/366/26 його відновлювального ремонту становить 370 077,04 грн, що перевищує ринкову вартість цього автомобіля. Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи від 26.10.2023 року №СЕ-19/126-23/8520-ІТ, в діях водія ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимог пункту 10.1 ПДР, а також подвійної суцільної лінії горизонтальної дорожньої розмітки 1.3 ПДР, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди. А в діях водія ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам пункту 12.4 ПДР, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди. Вказував, що на момент ДТП відповідальність водія автомобіля «Камаз 5511», д.р.н. НОМЕР_1 була забезпечена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-214066048 ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», де сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну, становила 160 000 грн. Наголошував й на тому, що окрім матеріальної шкоди позивачу було завдану моральну, що проявилася в неправомірних діях відповідача ОСОБА_2 , оскільки позивач зазнав фізичного болю, сильно налякався, пережив нервовий стрес, зазнав моральних страждань та переживань від тілесних ушкоджень, порушення нормального способу життя. Крім того, позивач є особою похилого віку та йому важко пересуватися без транспортного засобу, який було знищено, а тому моральну шкоду оцінив у розмірі 50 000 грн. На підставі наведеного та з урахуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просив стягнути з ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн, з ОСОБА_2 матеріальний збиток у розмірі 179 524,26 грн, а також моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. й витрати на правничу допомогу в розмірі 37 000 грн. Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено. Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду позивач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено й оцінено докази, просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. Не погоджується з висновком суду, яким констатовано, що вина ОСОБА_2 у пошкодженні автомобіля ОСОБА_1 відсутня, оскільки безпосередньою причиною зіткнення з автомобілем позивача стали дії іншого водія, а саме ОСОБА_4 , та вважає, що судом порушено норму ч.6 ст.82 ЦПК України й неправомірно покладено такий в основу рішення для відмови в задоволенні позову до ОСОБА_2 . Наголошує, що автомобіль позивача згідно з висновком експерта №СЕ-19/126-23/4348-АВ від 24.05.2023 року вважається фізично знищеним, оскільки вартість його ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля до ДТП. Вказує, що за таких обставин закон вимагає визначення різниці між вартістю до та після ДТП, а Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі №125/1216/20 сформулювала правову позицію, яка дозволяє потерпілому отримати повну ринкову вартість майна за умови передачі залишків винній особі. Звертає увагу на те, що такий підхід є найбільш справедливим та відповідає принципу повного відшкодування збитків (ст.1192 ЦК України), оскільки: потерпілий не повинен займатися реалізацією металобрухту, на який перетворилося його авто через чужу вину; сума виплати базується на твердо встановленій ринковій ціні до моменту аварії, що виключає маніпуляції з оцінкою залишків; усувається ризик «безпідставного збагачення». Крім того вказує, що позивач не має фінансової можливості оплатити нову експертизу вартості залишків, яка коштує понад 25 000 грн, а обрання моделі «повна виплата в обмін на залишки» робить проведення оцінки вартості залишків юридично неактуальним процесом. Щодо вимоги про стягнення страхового відшкодування, то вказує ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» намагався уникнути виплати суми страхового ліміту, висуваючи аргумент про необхідність поділу суми збитків між двома винними водіями ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) згідно з п.36.3 ст.36 Закону №1961-IV, стверджуючи, що оскільки винних двоє, то вона має сплатити лише половину збитку за ОСОБА_5 . Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди наводить доводи, викладені в позовній заяві. На підставі наведеного просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог з урахуванням того, що позивач передає залишки автомобіля ОСОБА_2 після фактичного виконання відповідачами рішення суду, а саме сплати й фактичного отримання позивачем присуджених грошових коштів. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» просить рішення суду залишити без змін, скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження неправомірних дій відповідачів належних та допустимих доказів, тобто таких, що містять інформацію щодо предмета доказування, таких, що можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не надано. Суд вказав, що посилання позивача на те, що матеріали кримінального провадження разом з висновками експертів беззаперечно доводять причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями ОСОБА_2 та наслідками пошкодження автомобіля ОСОБА_1 , з огляду на те, що такі доводи не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки поза розумним сумнівом не підтверджують вини ОСОБА_2 у пошкодженні транспортного засобу ОСОБА_1 , ані причинного зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненою позивачу шкодою. Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, з яких можливо було б встановити вину ОСОБА_2 у завданні матеріальної шкоди саме транспортному засобу ОСОБА_1 чи навіть сам факт пошкодження його діями автомобіля марки «Mercedes-Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 . Матеріальні збитки не можуть бути покладені на відповідача ОСОБА_2 без доведення його вини у заподіянні вказаної матеріальної шкоди та, як наслідок, відсутні підстави відповідальності ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди суд виходив з того, що така є похідною від вимоги про стягнення матеріальної шкоди. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції викладені в рішенні суду не в повній мірі відповідають вимогам закону, виходячи з наступного. Обставини скоєння ДТП 26.04.2023 року за участю автомобілів «Камаз 5551», д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , автомобіля «Mercedes-Benz» НОМЕР_2 , д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля «Mercedes-Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 , визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України на підставі вироку Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24.09.2024 року, визнання ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення за протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №182037 від 22.12.2023 року у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, належності пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «Mercedes-Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 позивачу ОСОБА_1 сторонами визнається та не спростовується (т.1 а.с.46-55, 81-82). На час вчинення ДТП цивільна-правова відповідальність автомобіля, яким керував ОСОБА_2 , була застрахована згідно договору ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», поліс №ЕР-214066048, страхова сума за шкоду, заподіяну майну, 160 000 грн (а.с.9). Відповідно до висновку експерта Чернівецького НДЕКЦ №СЕ-19/126-23/4348-АВ від 24.05.2023 року ринкова вартість транспортного засобу «Mercedes Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 становить 339 524,26 грн, а вартість його відновлювального ремонту становить 370 077,04 грн, що перевищує ринкову вартість цього автомобіля, отже вартість матеріального збитку, завданого внаслідок його пошкодження, складає 339 524,26 грн (т.1 а.с.15-33). Що стосується стягнення матеріальної (майнової) шкоди. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі №602/1455/20). За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Проте, із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Отже, вказаним законом визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. В силу частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. За приписами частини 2 статті 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. В частині 1 статті 1191 ЦК України обумовлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17. Так, відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці (див. висновок викладений у постанові Верховного Суду 20.08.2024 року у справі №712/9328/21). Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. За таких обставин до страхувальника можна пред`явити вимогу про відшкодування майнової шкоди лише після сплати страховиком суми страхового відшкодування, передбаченої договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, або у разі відмови страховика у виплаті страхового відшкодування. Водночас відповідальність з виплати завданої майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у винної особи настає у разі правомірної відмови у виплаті страхового відшкодування страховиком, наявності різниці між завданою майновою шкодою та сумою страхового відшкодування, встановленої полісом страхування. Так, згідно з пунктом 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №752/13375/19. Як вже встановлено, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Mercedes Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 перевищує його ринкову вартість до ДТП. Таким чином, враховуючи висновок експерта та положення статті 30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» автомобіль «Mercedes Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 вважається фізично знищеним, оскільки його ремонт є економічно необґрунтованим. Позивачем ОСОБА_1 визнається вказаний факт, що підтверджується змістом як позовної заяви, так і вимог зазначених в апеляційній скарзі. Разом з тим, позивач не скористався наданими йому процесуальними правами та не надав належних й допустимих доказів вартості автомобіля «Mercedes Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 після ДТП, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції. А наявний в матеріалах справи висновок експерта не містить таких відомостей. Дійсно, в суді першої інстанції судом було призначено судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої покладено питання «яка утилізаційна вартість КТЗ «Mercedes Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 ?» (т.1 а.с.112-113), однак така проведена не була, оскільки не було надано залишків автомобіля для огляду, а також не здійснено оплату за проведення експертизи (т.1 а.с.167-169). В подальшому, позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та вказував на недоцільність проведення вказаної експертизи, оскільки єдина сума, яка необхідна для вирішення спору, встановлена і це є ринкова вартість автомобіля до ДТП. Отже, здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Установивши, що ремонт належного позивачу автомобіля вважається економічно необґрунтованим, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує його ринкову вартість на момент ДТП, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір завданого позивачу матеріального збитку має становити різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Враховуючи викладене, помилковими є доводи апелянта про те, що на користь позивача необхідно стягнути саме вартість автомобіля на час ДТП, а не різницю між вартістю цього автомобіля до та після ДТП, з тих підстав, що норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, як і його посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від14 червня 2023 року у справі №125/1216/20, де така зазначила «... за змістом статі 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Таким чином, ремонт автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону №1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП...», оскільки такі чітко вказують на застосування вказаної норми Закону. Отже, порядок відшкодування завданої позивачу шкоди повинен відбуватися у порядку, визначеному статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Велика Палата Верховного Суду у складі у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 вказала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного. Таким чином, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Крім того, апеляційний суд вказує на те, що ті обставини, що позивач не зміг здійснити оплату судової експертизи, без проведення якої розгляд справи є неможливим, не може свідчити про добросовісність та правомірність дій позивача, оскільки, звертаючись до суду з позовом, враховуючи предмет спору, позивач мав розуміти, що йому у майбутньому потрібно буде понести додаткові витрати під час розгляду справи по суті, зокрема у зв`язку з призначенням у справі експертизи, без висновку якої, на переконання позивача, розгляд справи є неможливим. Подібний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі №712/15541/18. Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. У зв`язку з відсутністю відомостей про вартість пошкодженого автомобіля після ДТП, необхідної для визначення розміру відшкодування у порядку ст.30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», неможливо зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість зазначеного в позовній заяві розміру майнової шкоди та ухвали законне й обґрунтоване рішення, в якому необхідно врахувати відповідальність страховика, а в подальшому й винної у ДТП особи, так як слід надати належної оцінки різниці вартості автомобіля до та після ДТП, оскільки саме вказана сума, за вирахуванням суми страхового відшкодування, і підлягатиме до стягнення на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 як заподіювача збитків. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки поза розумним сумнівом не підтверджують вини ОСОБА_2 у пошкодженні транспортного засобу ОСОБА_1 , ані причинного зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненою позивачу шкодою, суд апеляційної інстанції вказує таке. Відповідно до висновку експерта Чернівецького НДЕКЦ №СЕ-19/126-23/8520-ІТ від 26.10.2023 року вбачається, що в діях водія ОСОБА_2 є невідповідність вимогам п.10.1 ПДР, та подвійної суцільної лінії горизонтальної дорожньої розмітки 1.3 ПДР, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди. В діях водія ОСОБА_4 є невідповідність вимогам п.12.4 ПДР, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.с.34-42). Сторони визнають та не заперечують, що обставини ДТП відбулися за послідовністю першочергового контакту автомобіля «Mercedes-Benz» НОМЕР_2 , д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 з автомобілем «Камаз 5551», д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та згодом автомобіля «Mercedes-Benz» НОМЕР_2 , д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 з автомобілем «Mercedes-Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 . Отже, з наведеного вбачається, що завдана позивачу ОСОБА_1 шкода внаслідок порушення ПДР діями обох водіїв, що перебуває у причинному зв`язку наслідками ДТП, а тому висновок суду першої інстанції, який покладений в основу підстави для відмови в позові з приводу недоведені вини ОСОБА_2 у пошкодженні транспортного засобу ОСОБА_1 , ані причинного зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненою позивачу шкодою, є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає матеріалам справи, внаслідок чого судом не застосовані релевантні норми матеріального права, а саме ст.1188, 1191 ЦК України. Суд зазначеного не врахував, безпідставно відмовив у стягненні матеріального збитку з підстав недоведеності винних дій ОСОБА_2 , при тому, що підставою для відмови у задоволені вимог в цій частині вимог мало бути відсутність визначення вартості залишків знищеного автомобіля «Mercedes-Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 , необхідного для визначення розміру відшкодування з ОСОБА_2 після суми регламентного відшкодування зі Страховика, а тому рішення в цій частині підлягає зміні, шляхом зміни мотивів для відмови в задоволенні позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пунктів 3, 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Згідно із частиною 4 статті 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Щодо відшкодування моральної шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19. Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №686/12403/21 зроблено висновок, що: «розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат. Моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц зроблено висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства». Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Установлено, що позивач обґрунтовує вимоги про стягнення моральної шкоди тим, що унаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона зазнала душевних страждань у зв`язку з пошкодженням майна, а саме транспортного засобу, що зумовило зміни звичного способу життя та необхідність протягом тривалого часу прикладати додаткові зусилля для відновлення свого порушеного права та отримання відшкодування. ЄСПЛ указує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року). ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg», «Caloc v. France» та «Niedbala v. Poland» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Суд першої інстанції не вірно встановив підстави для відмови в задоволенні вимоги про відшкодування майнової шкоди, а також, невірно з цих підстав відмовив й в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, помилково вказавши на те, що така вимога є похідною. Апеляційний суд, установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини, в тому числі, й відповідача ОСОБА_2 , вважає, що позивач ОСОБА_1 зазнав значної емоційної напруги та стресу, фізичного болю і ушкодження здоров`я, які кваліфіковані судово-медичним експертом як легке тілесне ушкодження, пов`язані із цим негативні зміни у житті позивача, який є особою похилого віку, що створило останньому незручності у пересуванні без автомобіля, що не спростовано відповідачем ОСОБА_2 та враховуючи знищення майна позивача (автомобіля «Mercedes Benz» 109 CDI, д.р.н. НОМЕР_4 ), суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, часу для відновлення психоемоційного стану, характеру та тяжкості змін у його житті, характеру допущеного відповідачем правопорушення, вимог розумності та справедливості, приходить до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. Щодо розподілу судового збору. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 вказаної статті). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 13 ЦПК України). Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення в частині скасовано, позов задоволено частково на 5,13%, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави слід стягнути судовий збір за розгляд позовної заяви 236,31 грн, та за подання апеляційної скарги у розмірі 283,57 грн. Щодо витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.60 ЦПК України). Згідно до ч.1 та 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас, зі змісту ч.4 ст.137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: - має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21); - з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21). Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі №369/849/18 та від 17.12.2025 року у справі №944/1035/24. За приписами ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу стороною позивача надано наступні письмові докази: договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 13.07.2023 року (т.1 а.с.44-45); копію свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю від 21.10.2016 року та копію ордера серії СЕ №1129811 (т.2 а.с.11). Інших доказів, які б підтверджували надання правничої допомоги стороною позивача, не надано. У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд може враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №671/1957/20 від 27 липня 2021 року, в якій досліджував питання підтвердження витрат на правничу допомогу. Верховним Судом зазначено, що частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг. Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Так, з матеріалів цивільної справи вбачається, що ні позивач, ні його представник під час судового розгляду справи в суді першої інстанції не подавали докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, не надала доказів неможливості подання таких, як не подала такі докази протягом 5 днів після ухвалення рішення по суті спору. Під час апеляційного перегляду не встановлено жодних обставин, які б завадили стороні позивача вчасно подати докази понесення судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, а тому в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, слід відмовити. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Касаційний суд у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі №722/1520/23 вказав, що вже звертав увагу, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції є ухвалення цим судом рішення без додержання норм матеріального або процесуального права, і такий висновок має робитися судом апеляційної інстанції тільки у тому разі, якщо судове рішення суду першої інстанції переглядається по суті. Якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то це не є підставою для його скасування із вказівкою про це в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції. Тобто, якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути вказано, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, в якій саме частині судове рішення суду першої інстанції скасовано (змінено або залишено без змін) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №761/6295/17, постанову Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 210/3890/19). Оскільки суд невірно оцінив докази, внаслідок чого неправильно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку щодо підстав відмови в задоволенні вимоги про відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу у ДТП, рішення суду у вказаній частині підлягає зміні, а в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2025 року в частині вимоги про стягнення матеріальної (майнової) шкоди змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2025 року в частині вимоги про стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. В іншій частині зазначене рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 519,88 грн. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк