Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/24713/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/24713/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 05 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії від 02 жовтня 2025 року №064250011430 та зобов`язання призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 02 жовтня 2025 року. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, у призначенні пенсії протиправно відмовлено з підстав не підтвердження факту проживання у зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки до 01 січня 1993 року, оскільки серед долучених до заяви про призначення пенсії документів подавалось посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи та довідки органів місцевого самоврядування, які зазначений факт підтверджують належним чином. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №064250011430 від 01 жовтня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, починаючи з 02 жовтня 2025 року з урахуванням висновків суду. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії Серії НОМЕР_1 , видане 04 грудня 1993 року. 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом із зазначеною заявою позивач серед іншого подав, зокрема, копію посвідчення Серії НОМЕР_1 ; довідку про проживання в зоні посиленого радіологічного контролю від 31 березня 2025 року №2168 та довідку ДНЗ «Малинський професійний ліцей» Департамента освіти і науки Житомирської обласної державної адміністрації від 31 березня 2025 року №123. Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №064250011430 від 01 жовтня 2025 року відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки документами підтверджено факт проживання/роботи станом на 01 січня 1993 року в зоні посиленого радіологічного контролю 03 роки 07 місяців 12 днів. Листом від 03 жовтня 2025 року №0600-0214-8/87202 Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області повідомило позивача про прийняте 01 жовтня 2025 року відповідачем рішення. Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що поданими позивачем разом із заявою про призначення пенсії документами підтверджується факт його реєстрації та постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 02 грудня 1986 року по 26 серпня 1988 року та з 15 лютого 1991 року по 13 березня 1996 року, а саме довідкою Сектору ведення реєстру Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області від 31 березня 2025 року №2168. Окрім того, позивач також надав довідку ДНЗ «Малинський професійний ліцей» Департамента освіти і науки Житомирської обласної державної адміністрації від 31 березня 2025 року №123, якою підтверджено, що у період з 01 вересня 1985 року по 19 липня 1988 року позивач навчався в Малинському середньому професійно-технічному училищі №36 Житомирської області, форма навчання денна. Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не врахував період з 01 вересня 1985 року по 01 грудня 1986 року як період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю з підстав відсутності інформації про реєстрацію у зазначений період. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що доказами, долученими до матеріалів справи не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4-х років, відтак він не набув права на пенсію зі зниженням пенсійного віку. Дії Управління є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення. Крім того, під час розгляду спірних правовідносин по суті судом першої інстанції здійснено фактичне втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 березня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 1058-IV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року за наявності страхового стажу не менше 32 роки. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №796-ХІІ). Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України №1058-ІV, із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України №796-ХІІ. При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років до 01 січня 1993 року. Спір між позивачем та відповідачем у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 4 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі №565/1829/17. Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4-х років. Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом України № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22). Таким чином, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №22-1). Так, за правилами пункту 1.1. розділу І названого Порядку заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії (…) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України. При цьому, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Таким чином, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ у віці 55 років, позивач дотримався вимог чинного пенсійного законодавства в частині строку звернення за призначенням пенсії. За змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи: - для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункту 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ). Пунктом 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1). Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…). Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1). Таким чином, механізм реалізації права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення такої пенсії, чітко передбачений Порядком №22-1. Відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону України №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування. Тобто, факт проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно. Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17 (№61-16015св18). При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17. Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період проживання (роботи) особи на відповідній території радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Як встановлено судом, поданими позивачем разом із заявою про призначення пенсії документами підтверджено факт його реєстрації та постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю у періоди з 02 грудня 1986 року по 26 серпня 1988 року та з 15 лютого 1991 року по 13 березня 1996 року, що підтверджується довідкою Сектору ведення реєстру Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області від 31 березня 2025 року № 2168. Зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідач не зарахував до періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю час з 26 квітня 1986 року по 02 грудня 1986 року з підстав відсутності реєстрації позивача у місті Малині в зазначений період. Разом з тим, на підтвердження фактичного проживання у відповідній зоні позивач також надав довідку ДНЗ «Малинський професійний ліцей» Департаменту освіти і науки Житомирської обласної державної адміністрації від 31 березня 2025 року № 123, відповідно до якої у період з 01 вересня 1985 року по 19 липня 1988 року він навчався у Малинському середньому професійно-технічному училищі № 36 Житомирської області за денною формою навчання. Колегія суддів зазначає, що денна (очна) форма навчання передбачає систематичне відвідування навчального закладу та постійне перебування особи за місцем його розташування протягом навчального періоду. З огляду на тривалість та безперервність такого навчання, відповідний період може бути прирівняний до проживання в зоні радіоактивного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку за умови підтвердження місцезнаходження особи у відповідній зоні належними доказами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що до 02 жовтня 1986 року позивач був неповнолітнім та відповідно до вимог законодавства Української РСР не підлягав реєстрації місця проживання, а тому відсутність відомостей про реєстрацію у зазначений період не може бути підставою для неврахування часу фактичного проживання. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не врахував період з 01 вересня 1985 року по 01 грудня 1986 року як період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю. У сукупності встановлені обставини підтверджують, що станом на 01 січня 1993 року позивач прожив у зоні посиленого радіологічного контролю понад чотири роки, що відповідає вимогам законодавства щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Отже колегія суддів поголжується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01 жовтня 2025 року № 064250011430 є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо доводів скаржника про дискреційні повноваження пенсійного органу суд зазначає наступне. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов (що є у спірному випадку) відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Крім цього спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Положенням ч.3 ст.245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача призначити пенсію позивачу. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.