Постанова 4854 № 400/7808/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7808/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Джабурія О.В., Вербицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Савченка Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року, прийняте у складі суду судді Лісовської Н.В. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд: - визнати протиправними та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформлене протоколом від 09.07.2025 №58 та протоколом від 16.07.2025 №59; - зобов`язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язанним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації в особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як військовозобов`язаному, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Савченко Олександр Володимирович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій посилається на те, що суд першої інстанції допустив невірне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове судове рішення яким повністю задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543, має бути дотримано 2 умов: перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років; відсутність заборгованості із сплати аліментів. Позивач переконаний, що в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання трьох дітей віком до 18 років однією сім`єю, а утримання позивачем неповнолітніх дітей. Разом із тим, апелянт звертає увагу, що позивач проходив військову службу за мобілізацією, та був звільнений з неї у запас 24 листопада 2022 року у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . 08.07.2025 року та 15.07.2025 року позивач звернувся до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявами щодо розгляду та надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (як військовозобов`язаний, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років). Разом із заявою позивачем були подані копії документів: копія паспорта НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; копія РНОКПП ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 ; копія рішення суду справа №475/1402/19; копія судового наказу спрва №475/173/18; копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 ; копія військового квитка серія НОМЕР_6 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_7 ; копія витягу з наказу в/ч НОМЕР_8 від 24.11.2022 №267; копія розрахунок заборгованості по несплаті по примусовому виконанню судового наказу №475/173/18 від 27.02.2018, виданий головним державним виконавцем Корабельного відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Д.Долиною. Повідомленнями Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.07.2025 року №3180 та від 16.07.2025 №3227 повідомлено позивача про те, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно протоколів від 09.07.2025 №58 та від 16.07.2025 №59 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причина відмови: відсутній договір між батьками про місце проживання дитини та участь батька у вихованні. Вважаючи відмову у наданні відстрочки протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем у відповідності до положень п. 3 додатку 5 Порядку №560 не було надано до Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_5 , окрім свідоцтв про народження трьох дітей із зазначенням батьківства військовозобов`язаного, також одного із обов`язкових документів, а саме: документи, що визначають місце проживання дітей з батьком (військовозобов`язаним), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з батьком, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. За висновками суду, факт сплати аліментів сам по собі не свідчить про повноту визначення чи перебуває особа на утриманні, дані про регулярність такої виплати, її обсяг, добровільність інших платежів на утримання дітей матеріали справи не містять, рішення про визначення місця проживання дітей разом з батьком у матеріалах справи також відсутнє. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ). За визначенням ст.1 Закону №3543-ХІІ комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі Порядок №560). Цей Порядок визначає зокрема процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформленн. Відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку

6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку

7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. Відповідно до Додатку 5 Порядку № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. З матеріалів справи вбачається, що позивач є батьком трьох дітей, які не досягли 18 років: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 ( свідоцтво серія НОМЕР_9 ), ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 ( свідоцтво серія НОМЕР_10 ), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_7 . Отже, суд констатує, що позивач є батьком 3 (трьох) дітей, які не досягли 18 років, запис щодо чого наявний в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей. ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є дітьми позивача від попереднього шлюбу, розірваного рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 09 вересня 2020 року по справі №475/1402/19. Відповідно до судового наказу від 27 лютого 2018 року Доманівського районного суду Миколаївської області №475/173/18 наказано стягувати щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей , починаючи з 23 лютого 2018 року і до досягнення дітьми повноліття. Надаючи оцінку доводам апелянта, що надані разом із заявою про надання відстрочки від призову документи свідчать про те, що на утриманні позивача перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, а тому наявні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст.157 цього Кодексу. В силу вимог частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частинами 1-2 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Системний аналіз приписів Сімейного кодексу України дозволяє стверджувати, що утримання це обов`язок членів сім`ї матеріально підтримувати одне одного, що зокрема стосується одного із батьків та його неповнолітніх дітей. Зазначений обов`язок може бути реалізований може реалізовуватися добровільно або в примусовому порядку шляхом стягнення аліментів на утримання дитини (дітей) на підставі відповідного судового рішення. Натомість, документи, які передбачені у додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560, на відсутність яких посилається суд першої інстанції як на підставу для відмови у наданні відстрочки, зокрема письмовий договір між батьками, не можуть не підтвердити, ні спростувати факт утримання дітей позивачем. Колегія суддів зазначає, що жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що перелік документів, визначених у додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560 є вичерпним, а факт утримання не може підтверджуватись іншими документами, якщо вони є належними та допустимими. Апеляційний суд також звертає увагу, що п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Отже, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, має бути дотримано 2 умов: перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років; відсутність заборгованості із сплати аліментів. Частиною 3 статті 7 КАС України передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Крім того, позивачем разом із заявою про надання відстрочки було надано відповідачу копію розрахунок заборгованості по несплаті по примусовому виконанню судового наказу №475/173/18 від 27.02.2018, виданий головним державним виконавцем Корабельного відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Д.Долиною. Із вказаного розрахунку вбачається, що станом на 01.07.2025 року заборгованість зі сплати аліментів згідно судового наказу від 27 лютого 2018 року по справі №475/173/18 відсутня З аналізу вищенаведеного, апеляційний суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ надано належні документи, які можуть підтверджувати факт утримання дітей. Більш того, колегія суддів враховує, що позивач проходив військову службу за мобілізацією, та був звільнений з неї у запас 24 листопада 2022 року на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_11 №267 на підставі п.п. «г» п.2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини перебування на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років. Таким чином, державою, в особі уповноваженого органу з урахуванням всіх фактичних обставин, які з 2022 року не змінились, вже було підтверджено факт перебування у позивача на утриманні трьох дітей. Єдиною законодавчою зміною з того часу було встановлення, що права на відстрочку не мають жінки та чоловіки, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, натомість при зверненні до відповідача було додано докази, які підтверджують відсутність у позивача такої заборгованості на момент подання заяви про відстрочку. Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать, що оскаржувані рішення Комісії оформлені протоколом від 09.07.2025 №58 та протоколом від 16.07.2025 №59 є протиправними та підлягають скасуванню. Разом із цим, вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії, апеляційний суд виходить з наступного. Так, положеннями ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX) визначено, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано. Частиною 3 статті 6 Закону №2073-IX визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків. Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21. Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення. Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки заяви позивача відповідач належним чином не розглянув, зазначене свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі наведеного у сукупності, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, при цьому висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до положень частини 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, як встановлено судом, за подання позовної заяви, з урахуванням коефіцієнту 0,8 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 968,96 грн. За подання апеляційної скарги, з урахуванням коефіцієнту 0,8 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1453,44 грн. Таким чином, загальний розмір судових витрат у вигляді судового збору, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі складає 2422,40 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Савченка Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оформлені протоколом від 09.07.2025 №58 та протоколом від 16.07.2025 №59. Зобов`язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за наслідками її розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_13 ) судові витрати, понесені у судах першої та апеляційної інстанції у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: О.В. Джабурія Суддя: Н.В. Вербицька