Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/1511/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3405/26 Справа № 180/1511/25 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з трудових правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2025року, головуючий у суді першої інстанції Хомченко С.І., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У липні 2025року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом проти Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі АТ «Марганецький ГЗК») в якому вимагав визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Марганецький ГЗК» №281/к-тр від 26 червня 2025року «Про звільнення за відсутності на роботі», поновити позивача на посаді підземного гірника очисного забою в.д. шахти 9/10 шахти 14/15 АТ «Марганецький ГЗК», стягнути з АТ «Марганецький ГЗК» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з роботи, стягнути з АТ «Марганецький ГЗК» на користь позивача понесені судові витрати. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що він працював в АТ «Марганецький ГЗК» з 17 червня 1996року. Наказом №425/к від 05 жовтня 2016року переведений на шахту 9/10 підземним гірником очисного забою 6 розряду. Вказував, що 18 вересня 2023року наказом №585-ОП внаслідок військової агресії рф проти України з 01 жовтня 2023року призупинено роботу АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат». Згідно п. 2.3 наказу працівниками структурних підрозділів, не залученим до виконання робіт, зазначених у Додатку №1 та працівникам не зазначеним у Додатку 32 до цього наказу дозволити не виходити на роботу (не перебувати на робочому місці та в межах підприємства) до закінчення простою, якщо не виникне термінової потреби поновлення робіт. Зазначав, що з 08 січня 2025року наказом №1-ОП від 06 січня 2025року, у зв`язку з виробничою необхідністю, відкликані з режиму простою та залучені до робіт працівники АТ «Марганецький ГЗК», зокрема позивач ОСОБА_1 , проте в період з 08 січня по 10 квітня 2025року позивач перебував на лікарняному, про що відповідач та орган Пенсійного фонду України отримували з медичного закладу електронні лікарняні листи. Однак наказом №281/к-тр від 26 червня 2025року «Про звільнення за відсутність на роботі» за п.8-3 ч.1 ст. 36 КЗпП України позивача звільнено через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці. За наведених обставин вважав, що у даному випадку звільнення відбулося з грубим порушенням норм трудового законодавства. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2025року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Марганецький ГЗК» №281/к-тр від 26 червня 2025року «Про звільнення за відсутності на роботі». Поновлено ОСОБА_1 на посаді підземного гірника очисного забою в.д. шахти 9/10 шахти 14/15 АТ «Марганецький ГЗК». Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням з роботи, за період з 26 червня 2025року по 25 листопада 2025року, в розмірі 57 086,57грн. Стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 4500,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що відповідачем порушено вимоги трудового законодавства та незаконно звільнено позивача з роботи за п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що також є підставою для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 22 грудня 2025року АТ «Марганецький ГЗК» подало через суд першої інстанції апеляційну скаргу на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2025року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про зміну рішення шляхом його скасування в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас доводи апеляційної скарги стосуються незгоди з рішенням суду першої інстанції в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сам по собі факт отримання відповідачем електронних лікарняних не спростовує відсутності у відповідача інформації щодо відсутності позивача понад чотири місяці. Скаржник наголошував, що після закінчення лікарняного у квітні 2025року позивач все одно не вийшов на роботу, хоча знав і повинен був приступити до виконання трудових обов`язків. Вказував, що стягнення середнього заробітку з відповідача є незаконним, оскільки позивач діяв недобросовісно, допустив прогули та у відповідача були наявні підстави для його звільнення за прогул без поважних причин. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2026року справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в електронному суді. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин. Представник АТ «Марганецький ГЗК» звернувся до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. В обґрунтування своїх заперечень вказував, що подана відповідачем апеляційна скарга за будь-яких умов не може бути розглянута в письмовому провадженні. Водночас, предметом спору у даній справі є трудові відносини. Частинами п`ятою та шостою статті 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Тож, у даному випадку характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, оскільки, матеріали справи містять достатньо доказів для встановлення обставин справи та перевірки доводів викладених в апеляційній скарзі, та відповідачем не наведено обставин, які перешкоджають суду апеляційної інстанції розглянути апеляційну скаргу без особистої явки сторін, у зв`язку з чим клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін задоволенню не підлягає. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами ОСОБА_1 з 17 червня 1996року працював на різних посада в АТ «Марганецький ГЗК», що підтверджується копією трудової книжки. 18 вересня 2023року наказом №585-ОП внаслідок військової агресії рф проти України з 01 жовтня 2023року призупинено роботу АТ «Марганецький ГЗК». Згідно п. 2.3 наказу працівниками структурних підрозділів, не залученим до виконання робіт, зазначених у Додатку №1 та працівникам не зазначеним у Додатку 32 до цього наказу дозволити не виходити на роботу (не перебувати на робочому місці та в межах підприємства) до закінчення простою, якщо не виникне термінової потреби поновлення робіт. Згідно п. 5 наказу оплату часу простою працівникам проводити відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України та колективного договору на підприємстві з розрахунку 2/3 тарифної ставки. З 08 січня 2025року наказом №1-ОП від 06 січня 2025року, у зв`язку з виробничою необхідністю, відкликані з режиму простою та залучені до робіт працівники АТ «Марганецький ГЗК», зокрема позивач ОСОБА_1 . Згідно Акту №1 від 08 січня 2025року, підземний гірник очисного забою шахти 14/15 ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення під підпис з наказом № 1-ОП від 06 січня 2025року. Згідно Актів від 05 лютого 2025року, 10 березня 2025року, 07 квітня 2025року, 05 травня 2025року, 05 червня 2025року під час відвідування ОСОБА_1 за місцем мешкання по АДРЕСА_1 , останнього вдома не було, двері ніхто не відчинив. Згідно акту від 10 червня 2025року ОСОБА_1 з 18 січня 2025року та по теперішній час відсутній на роботі, причини відсутності на роботі з`ясувати не вдалося. Наказом №281-к-тр від 26 червня 2025року ОСОБА_1 був звільнений за п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. ОСОБА_1 в період з 08 січня 2025року по 10 квітня 2025року перебував на лікарняному, про що відповідач та орган Пенсійного фонду України отримували з медичного закладу електронні лікарняні листи. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2025року та травень 2025року складала 11 522,06грн. Середньоденний заробіток складає 523,73грн.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. При частковому задоволенні позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що позивач ОСОБА_1 з 08 січня 2025року знаходився на лікарняному, не був обізнаний про наказ №1-ОП від 06 січня 2025року, а відповідачем не надано доказів того, що позивач був повідомлений про наказ у відповідності до діючого законодавства, а тому виснував, що наказ №281/к-тр від 26 червня 2025року «Про звільнення за відсутності на роботі» винесений з порушенням трудового законодавства та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на роботі. Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством /статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України/. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Підстави припинення трудового договору визначені у статті 36 КЗпП України. Указом Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року строком на 30 діб, який у подальшому продовжено, і він триває досі. 15 березня 2022року прийнято Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» цього Закону главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Норми Закону України від 15 березня 2022року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Законом України від 01 липня 2022року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022року, внесено зміни, зокрема, до КЗпП України, а саме частину першу статті 36 КЗпП України було доповнено пунктами 8-1, 8-2 і 8-3 такого змісту: 8-1) смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою; 8-2) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим; 8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. У постанові Верховного Суду від 22 травня 2025року у справі № 204/15342/23 зроблено висновок про те, що «чотири місяці рахуються від дня, коли Закон № 2352-IX набрав чинності, тобто з 19 липня 2022року, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи /частина перша статті 58 Конституції України/. Причому цю підставу /пункт 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України/ для припинення трудового договору не слід ототожнювати зі звільненням у зв`язку з прогулом /пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України/. Для припинення дії трудового договору за відповідною підставою мають бути одночасно дотримані дві обов`язкові умови: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад чотири місяці поспіль; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад чотири місяці підряд (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності). У разі невиконання одночасно двох наведених умов звільнення відповідно до такої підстави може бути визнано судом незаконним, наприклад, якщо працівник доведе, що протягом чотирьох місяців інформував роботодавця про причини своєї відсутності. Пункт 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України містить дві обов`язкові підстави для припинення трудового договору за вказаним пунктом, а саме відсутність працівника на робочому місті понад чотири місяці та інформації про причини такої відсутності, тобто в момент прийняття рішення про звільнення, керівник має переконатись в наявності двох зазначених підстав, оскільки саме їх сукупність є підставою для законного звільнення. Як вбачається з матеріалів справи, та не оспорюється відповідачем, ОСОБА_1 в період з 08 січня 2025року по 10 квітня 2025року перебував на лікарняному, про що відповідач та орган Пенсійного фонду України отримували з медичного закладу електронні лікарняні листи. Тож правильним є висновок суду першої інстанції про недотримання відповідачем обов`язкових умов для звільнення позивача за пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України та у зв`язку з цим про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Відтак суд дійшов правильного висновку і про те, що в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Оскільки середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2025року та травень 2025 року складала 11522,06 грн, середньоденний заробіток складає 523,73грн, кількість робочих днів за період з 26 червня 2025року по 25 листопада 2025року до поновлення на роботі, становить 109 днів, суд правильно розрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що становить 57 086,57грн, виходячи з наступного розрахунку: 523,73х109=57086,57грн. Доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі факт отримання відповідачем електронних лікарняних не спростовує відсутності у відповідача інформації щодо позивача понад чотири місяці є безпідставними, оскільки саме такі лікарняні і є тією інформацією про причини відсутності працівника, якою володів відповідач, та можуть свідчити про поважність відсутності на роботі. Посилання апеляційної скарги на те, що після закінчення лікарняного у квітні 2025року позивач все одно не вийшов на роботу, хоча знав і повинен був приступити до виконання трудових обов`язків не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки такі обставини не мають значення для надання судом оцінки щодо законності звільнення позивача за пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України. Твердження апеляційної скарги про те, що стягнення середнього заробітку з відповідача є незаконним, оскільки позивач діяв недобросовісно, допустив прогули та у відповідача були наявні підстави для його звільнення за прогул без поважних причин, є необґрунтованими, оскільки звільнення визнано судом незаконним та поновлено працівника на роботі, тож позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Наявність чи відсутність у відповідача підстав для звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин не має значення для правильного вирішення даної справи. У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності. Однак за встановлених у справі обставин та досліджених судами доказів апеляційний суд вважає, що в діях позивача відсутня особлива недобросовісна поведінка, пов`язана з навмисним створенням для роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності. З урахуванням фактичних обставин справи, яка переглядається, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що роботодавцем не виконано вимоги закону при звільнення позивача із займаної посади. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи /рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року/. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх /справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32/. Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат». Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2025року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 березня 2026року. Судді: