Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/428/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2398/26 Справа № 211/428/25 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І.О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м.Кривий Ріг Справа № 211/428/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» м. Київ, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Шемет Ігор Олегович, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Юзефовичем І.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 жовтня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» м. Київ (надалі - ТОВ «ВІН ФІНАНС») про стягнення авансу (передплати). Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2022 року між сторонами було укладено угоду про завдаток. На виконання цієї угоди, позивачка передала представнику відповідача Калініну О.Л. кошти у розмірі 5500 доларів США у якості передплати за придбання квартири АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири було заплановано укласти до 22.06.2022, але правочин не було здійснено. Враховуючи, що умови угоди про завдаток передбачали його повернення у подвійному розмірі, позивачкою було направлено відповідачу претензію про повернення 11000 доларів США, однак відповідач гроші не повернув, що зумовлює необхідність звернутись до суду із зазначеним позовом. Посилаючись на викладене, просила суд: стягнути з відповідача 11000 доларів США, що, станом на 09.01.2025 року, становить 464 530 грн, та судові витрати. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Шемет І.О., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що укладена між сторонами угода за своєю правовою природою не є попереднім договором купівлі-продажу, а є авансом, а тому суд мав дійти висновку про повернення авансу, оскільки сторонами не було укладено відповідний договір. Представник Калінін О.Л. діяв саме від імені ТОВ «ВІН ФІНАНС» та його повноваження на укладення відповідного договору підтверджено довіреністю від 10 травня 2022 року. Позивачка вважає, що видача довіреності свідчить про схвалення ТОВ «ВІН ФІНАНС» всіх дій представника щодо квартири АДРЕСА_1 . Також, просить врахувати й покази свідка, яка у судовому засіданні першої інстанції пояснила, що ОСОБА_2 опозицінував себе саме як представник ТОВ «ВІН ФІНАНС», а не продавець нерухомості. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ТОВ «ВІН ФІНАНС» - адвоката Мачихина Ю.М., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 22.04.2022 між ОСОБА_1 , як майбутнім покупцем з одного боку, та ОСОБА_2 , як представником продавця ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», на теперішній час ТОВ «ВІН ФІНАНС», з іншого боку, було укладено угоду про завдаток, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 завдаток у розмірі 5500 доларів США, в рахунок сплатити за об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6). У відповідності до вказаної угоди сторони домовились, що дана угода про завдаток діє з моменту підписання 3 місяця до 22.06.2022. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.12.2020 №235023721, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (а.с.7). Згідно з довіреністю від 10.05.2022 ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» уповноважило Калініна О.Л. на представництво інтересів Товариства у судових установах, ДВС, місцевих радах, виконавчих та розпорядчих органах, правоохоронних та податкових органах, слідчих органах, органах прокуратури, а також в інших державних органах з правами, наданими позивачу, відповідачу, третій особі чи іншій особі, що бере участь у справі. У переліку прав передбачено право підписувати договори завдатку, попередні договори купівлі-продажу, договори про намір, отримувати завдатки та аванси від імені довірителя (а.с.8). На день звернення до суду відомостей про укладання договору купівлі-продажу квартири між сторонами не надано. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки укладення угоди про завдаток від 22.04.2022 було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з частиною першою статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Крім того, суд виснував, що в матеріалах справи відсутні відомості, що на час складення між сторонами договору завдатку, а саме 22 квітня 2022 року, Калінін О.Л. мав довіреність та повноваження від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на укладення угоди про завдаток від 22.04.2022. За таких обставин, суд дійшов висновку, що в контексті даної справи стороною позивача обрано невірний спосіб захисту прав, який не призведе до реального відновлення порушених прав позивача в майбутньому. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18). Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)). Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача суму авансу (передплати) у розмірі 11000 доларів США. Судом першої інстанції зроблено висновок, що договір завдатку від 22 квітня 2022 року є нікчемним в силу закону. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тлумачення вказаної статті ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17; постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19). Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див.: пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17). Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Слід зазначити, що у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту". Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір завдатку від 22 квітня 2022 року є нікчемним в силу закону. Оскільки укладення такого договору було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з частиною першою статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що укладена між сторонами угода за своєю правовою природою не є попереднім договором купівлі-продажу. Погоджується колегія суддів й з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено наявність у неї договірних відносин із відповідачем ТОВ «ВІН ФІНАНС», оскільки, у матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності у ОСОБА_2 повноважень на укладення від імені ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» угоди про завдаток від 22 квітня 2022 року. Так, встановлено, що угоду про завдаток, яка є предметом даного спору, укладено 22 квітня 2022 року, тоді як ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» уповноважило ОСОБА_2 на вчинення дій щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 лише 10 травня 2022 року, тобто, після вчинення такого правочину. Доводи ж апеляційної скарги про те, що видача довіреності свідчить про схвалення ТОВ «ВІН ФІНАНС» всіх дій представника щодо квартири АДРЕСА_1 , є помилковими. Так, відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Натомість, у даних правовідносинах взагалі не встановлено наявність у Калініна О.Л. будь-яких повноважень на вчинення дій від імені та в інтересах ТОВ «ВІН ФІНАНС», станом на 22 квітня 2022 року, а видача довіреності на вчинення відповідних дій 10 травня 2022 року не свідчить про автоматичне визнання юридичною особою всіх дій вчинених останнім без відповідних повноважень. Отже, матеріалами справи не підтверджено факту наявності між ОСОБА_1 та ТОВ «ВІН ФІНАНС» договірних відносин, а тому вимоги останньої про стягнення авансу (передплати) за договором про завдаток від 22 квітня 2022 року задоволенню не підлягають. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Шемет Ігор Олегович, залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 березня 2026 року. Головуючий: Судді: