LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Дніпровський апеляційний суд205/17419/24

від 03.03.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3407/26 Справа № 205/17419/24 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Никифоряка Л.П., Космачевської Т.В. за участю секретаря Гречишникової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Білецька Вероніка Іванівна та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Неміріч Ігор Ігорович, на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року, - В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 23 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача територіальної громади Новокодацького району міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Білецька В.І. про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем. В якому просила суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , до часу відкриття спадщини за законом, що має юридичне значення для прийняття спадщини. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Білецька Вероніка Іванівна та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 30.12.2025 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Неміріч Ігор Ігоровичнадійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що в якості доказів проживання із спадкодавцем на день смерті, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем було надано: - довідку від 2013 року щодо місця реєстрації; - копію паспорта із відміткою про місце реєстрації; - показання свідків, які, як сусіди по житловому будинку: АДРЕСА_1 . АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 17.02.2026 року від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в її задоволенні та залишити рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року без змін. СУДОВІ ВИКЛИКИ Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с. 244-245). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю (а.с. 10-11) ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0646 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування частини домоволодіння від 27 лютого 2004 року, посвідченого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 4-527, ОСОБА_1 належить 57/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 9). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 7). Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно. 05 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті баби, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 85). Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Білецької В.І. від 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті баби, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із пропуском строку на подачу заяви про прийняття спадщини (а.с. 101). Також у судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_4 у судовому засідання пояснила, що вона є сусідкою позивача і проживає у будинку поруч. ОСОБА_1 почала проживати в буд. АДРЕСА_1 приблизно з 20-21 років. Проживала разом з бабою, ОСОБА_3 , вели спільне господарство, доглядала бабу. В самому будинку свідок не була, бачила як позивач виходила з нього на роботу. Свідок ОСОБА_6 судові повідомила, що позивач її сусідка, проживає у буд. АДРЕСА_1 з народження. ОСОБА_1 проживала з бабою, ОСОБА_3 , на момент її смерті, з батьками не проживала. Свідок була знайома з ОСОБА_3 , товаришували, навідувалася в гості. Бачила, як ОСОБА_3 і позивач готували. ОСОБА_3 розповідала свідкові про онуку. Позивачем не надано належних та допустимих доказів її постійного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини. У долучених до позовної заяви довідках від 21 лютого 2013 року про склад сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані і проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , що не доводить факту проживання однією сім`єю позивача і ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету зі спадкодавцем. Допитані судом свідки надали суперечливі показання та вказали як на постійне проживання позивача за місцем проживання спадкодавця з народження, так і початок проживання з певного віку, при цьому сама позивач у своїх поясненнях вказувала на періодичне проживання з ОСОБА_3 , коли остання хворіла та потребувала допомоги; покази свідків не містять інформації про предмет доказування, оскільки жоден свідок не підтвердив факт та обставини спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю, а лише надали покази про відомі їм обставини, які не стосуються спільного проживання позивачки з бабою, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, тощо. Свідок ОСОБА_4 вказала, що в будинку вона не була, про спільний бюджет чи про відносини, притаманні сім`ї, зокрема, приготування їжі, прибирання, побутові справи, придбання продуктів, одягу чи ліків за спільні кошти, ремонт чи наявність спільного бюджету у ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не зазначила, а лише вказала, що бачила як позивач виходила з будинку на роботу. При цьому, сама позивач ані в позовній заяві, ані в поясненнях, не вказувала про факт постійного проживання з ОСОБА_3 , наявність у них спільного бюджету, ведення спільного господарства, ремонт та утримання майна, придбання господарських товарів та предметів вжитку, оплату комунальних послуг зі спільних коштів, а також наявність взаємних прав та обов`язків, що може свідчити про наявність відносин між померлою спадкодавицею і позивачем як сім`ї. Натомість, у своїх поясненнях в ході судового розгляду зазначила, що ОСОБА_3 за життя зверталася за отриманням субсидії на сплату комунальних послуг, через що позивач змінювала реєстрацію свого проживання. Отже, надання певної періодичної допомоги та опікування позивача ОСОБА_3 не підтверджує факт наявності між ними відносин, притаманних сумісному проживанню. При цьому, суд зауважує, що позивачем заявлено вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до часу відкриття спадщини, без зазначення точного періоду проживання зі спадкодавцем. Будь-яких інших доказів, які б у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчили б про те, що позивач та спадкодавиця підтримували сімейні стосунки, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки, судові не надано. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 тверджень щодо її постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавицею, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до часу відкриття спадщини, тому підстави для задоволення позовних вимог та встановлення вказаного вище факту відсутні. З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю. Ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Доводи викладені в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню, оскільки довідки про склад сім`ї лише фіксують відомості реєстраційного характеру і не містять даних про фактичне проживання, характер побутових відносин, участь у витратах чи організації домогосподарства та термін проживання. Догляд за спадкоємцем або надання періодичної допомоги не є тотожним постійному спільному проживанню в розумінні ч. 3 ст. 1268 ЦК України. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Неміріч Ігор Ігорович залишити без задоволення. Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 03.03.2026 року. Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»