Постанова 4824 № 359/11925/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 359/11925/25 Головуючий у І інстанції Чирка С.С. Провадження №22-ц/824/6254/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 02 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, ВСТАНОВИВ: У провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна. 08 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Батіг В.В., звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 з 21 квітня 2023 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України та бере участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. На підтвердження цих обставин до заяви додано Витяг із наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 від 04 липня 2025 № 182 та Довідку, надану військовою частиною НОМЕР_1 від 30 21 листопада 2025 № 8047. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не встановлення судом дійсних обставин справи, просить скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач безпосередньо виконує бойові завдання перебуваючи на військовій службі у складі Національної гвардії України, та доказів того, що військова частина, в якій він проходить таку службу (інше утворене відповідно до закону військове формування), переведена на воєнний стан та/або залучена до проведення антитерористичної операції (бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації). Вказує на те, що перебування відповідача на військовій службі в Національній гвардії України не позбавляє його можливості ефективного використання своїх процесуальних прав, в тому числі, діяти через представника. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що призведе до порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку. 10 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Батіг В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року залишити без змін. В обґрунтування відзиву зазначив, що стороною відповідача надано докази перебування ОСОБА_2 на військовій службі, що є підставою для зупинення провадження у даній справі. Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі (п. 14 ч.1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, що залучена та бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави-окупанта, особисто бере участь та виконує завдання в єдиній системі Сил та засобів оборони України, дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони зроблені відповідно до норм чинного законодавства. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Судом встановлено, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Станом на сьогоднішній день зазначений правовий режим продовжений, що є обставиною, яка не підлягає доказуванню, оскільки є загальновідомою. Відповідно до витягу з наказу від 04 липня 2025 № 182, старшого кухаря їдальні 2-го господарчого взводу роти матеріального забезпечення батальйону забезпечення старшого солдата ОСОБА_2 , який є відповідачем у даній справі, зараховано на забезпечення харчування за рахунок держави поза пунктом постійної дислокації за нормою №1. Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від21 листопада 2025 року № 8047 старший солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у складі військової частини НОМЕР_1 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Таким чином, станом на день прийняття оскаржуваної ухвали існували підстави для зупинення провадження у справі, оскільки на території України було запроваджено правовий режим воєнного стану і відповідач перебував на службі в Збройних Силах України. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів про переведення військової частини, в якій проходить службу відповідач, на воєнний стан апеляційний суд відхиляє, враховуючи наступне. Законом України «Про оборону України» визначаються засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони. Так, ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що: - оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; - воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. П. 20 Конституції України Президента України уповноважено на прийняття рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави вважати, що органи державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органи місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки, за необхідності переводяться з мирного на воєнний стан з метою відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Таким чином, військові частини Збройних Сил України були переведені на воєнний стан в момент прийняття Президентом України Указу від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 , оскільки згідно із зазначеним Указом військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування наказано запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності. Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Запровадження на території України правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року є обставиною, що не підлягає доказуванню, оскільки це загальновідомий факт, тож, зважаючи на вищенаведені норми матеріального права, колегія суддів вважає, що не було необхідним надавати відповідачу додаткові документи на підтвердження переведення на воєнний стан військової частини, в якій він проходив військову службу станом на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали. П. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 2 ч. 1 ст. 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правила, визначені п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Встановивши з Витягу із наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.07.2025 № 182 та довідки з військової частини НОМЕР_1 від 30.11.2025 № 8047, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі, тоді як на території України введено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який діє станом на день вирішення питання про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, дотримавшись таким чином норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції з дотриманням норм процесуального права вирішив заяву представника відповідача про зупинення провадження у справі, за наявної достатніх доказів для ухвалення відповідного процесуального рішення, натомість доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального та процесуального права і до незгоди з оцінкою місцевим судом наявних у справі доказів, що не може слугувати підставою для скасування ухвали, прийнятої з дотриманням норм процесуального закону. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, порушив завдання та принципи цивільного судочинства щодо розумності строків розгляду справи, що призведе до порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є необґрунтованими, оскільки ст. 251 ЦПК України чітко окреслені випадки, в яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, а у ст. 253 Кодексу визначені строки, на які зупиняється провадження у справі. За таких обставин, аргументи апеляційної скарги не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі, не спростовують правильних висновків суду щодо зупинення провадження у справі, а також не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування ухвали суду. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін як такої, що є законною та обґрунтованою. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно п. 2 ч.1 ст. 389 ЦПК України. Судді: Д.О. Таргоній О.В. Борисова С.А. Голуб