Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/4154/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4154/25 пров. № А/857/33693/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року про повернення його позовної заяви до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, суддя(і) у І інстанції Дерех Н.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складення повного тексту рішення 29 липня 2024 року, ВСТАНОВИВ : 10 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області (по особовому складу) № 135-НК/64 від 14 березня 2025 року в частині призначення (забезпечення) виплати грошового забезпечення (параграф 2 наказу) ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 розділу XXIV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20 липня 2018 року № 623; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11 березня 2025 року до 29 квітня 2025 року (включно) в повному обсязі з урахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що встановлені за посадою начальника 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області з урахуванням уже виплачених сум. Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №500/4154/25 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для усунення недоліків, а саме: подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав його поновлення. Ухвалою від 29 липня 2025 року вказану позовну заяву було повернуто позивачу на підставі пунктів 1 та 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суддя виходив з того, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з цим позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду позивачем не наведено та не доведено. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу судді від 29 липня 2025 року про повернення його позовної заяви скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права. Зазначає, що із вказаним наказом, зокрема з його змістом, ніхто із посадових осіб відповідача не ознайомлював ОСОБА_1 , а відтак останній достеменно не знав про його зміст та викладене у ньому формулювання прийнятого рішення аж до отримання належним чином завіреної копії вказаного наказу 20 травня 2025 року (в результаті отримання відповіді на адвокатський запит від 10 травня 2025 року). Натомість ОСОБА_1 09 квітня 2025 року було лише в усній формі повідомлено реквізити оскаржуваного наказу та озвучено, що нібито вказаним наказом його не тільки поновили на посаді начальника 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Тернопільській області, але й застосували до нього положення пункту 3 розділу XXIV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20 липня 2018 року №

623. На думку скаржника, в даному випадку слід застосовувати спеціальний тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до частин 3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. У цій справі спір стосується права позивача на виплату грошового забезпечення за період з 11 березня 2025 року до 29 квітня 2025 року (включно) в повному обсязі з урахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що встановлені за посадою начальника 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Тернопільській області з урахуванням уже виплачених сум. У зв`язку з чим позивач оскаржує наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області (по особовому складу) № 135-НК/64 від 14 березня 2025 року в частині призначення (забезпечення) виплати грошового забезпечення. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належних сум грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства. Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22. Разом із тим, така норма містилася в статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), яку і належало застосовувати в частині строку звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Так, частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком". Разом із тим, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22. Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22. Таким чином, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року). У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ). Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, апеляційний суд зауважує, що предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення за період з 11 березня 2025 року до 29 квітня 2025 року (включно). Також апеляційний суд зважає на позицію Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24, у якій зазначено, що суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Так, оскаржуваний у цій справі наказ ГУ ДСНС у Тернопільській області (по особовому складу) № 135-НК/64 в частині призначення (забезпечення) виплати грошового забезпечення (параграф 2 наказу) ОСОБА_1 був виданий відповідачем 14 березня 2025 року. На твердження позивача, останній достеменно не знав про його зміст та викладене у ньому формулювання прийнятого рішення аж до отримання належним чином завіреної копії вказаного наказу 20 травня 2025 року. При цьому зворотнього матеріали справи не містять. Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що звернувшись з цим позовом до суду 10 липня 2025 року, ОСОБА_1 тримісячний строк звернення до суду не пропустив. Відповідно до приписів частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що при поверненні позовної заяви ОСОБА_1 суддя першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, а тому оскаржувану ухвалу від 29 липня 2025 року слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати ухвалу судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі № 500/4154/25 та направити справу для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар