Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/10576/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/10576/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 04 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив суд: Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності на підставі статті 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XI в розмірі пенсії за вислугу років, яка складає 25 календарних років, згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII відповідно до вислуги років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XI, починаючи з 24.10.2024. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності на підставі статті 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XI в розмірі пенсії за вислугу років, яка складає 25 календарних років, згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII відповідно до вислуги років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XI, починаючи з 24.10.2024. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при призначені пенсії по інвалідності у позивача виникло право отримувати її у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги, передбаченої пунктом «а» статті 13 Закону № 2262-ХІІ. Попри те, що на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії (24.10.2024) редакція пп. «а» п. 3 Порядку № 393 зазнала змін, саме право було порушене відповідачем ще при призначені пенсії (17.10.2020) відповідно до статті 23 Закону № 2262-ХІІ. Пенсію позивачу вже призначено і суд має вирішити питання правомірності дій відповідача щодо не зарахування пільгової вислуги для визначення розміру пенсії позивача, право на яку передбачено будь-якою редакцією Порядку №

393. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Вказав на правомірність оскаржуваної відмови, адже календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення. З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач з 17.10.2020 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2262-ХІІ. Наказом Головного управління Національної поліції України у Житомирській області від 16 жовтня 2020 року № 281 о/с позивач був звільнений зі служби, а його вислуга років станом на 16 жовтня 2020 року в календарному обчисленні становить 19 років 5 місяців 15 днів, коли при пільговому обчисленні вислуга складає 25 років 02 місяці 14 днів. На підставі зазначених документів позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2262-ХІІ. 24 жовтня 2024 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років. За результатами розгляду такого звернення ГУ ПФУ в Житомирській області листом від 26 листопада 2024 року №28752-27299/K-02/8-0600/24 відмовлено у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії, оскільки у позивача недостатньо відповідної вислуги років. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Відповідно до статті 1 Закону №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно із пунктом «в» статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України. Відповідно до статті 2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Згідно із пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» «д», «ж», «з» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині 2 статті 17 цього Закону. Відповідно до частини 2 статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Стаття 171 Закону № 262-XII передбачає, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. 17.07.1992 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (Постанова № 393), якою затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей. Як правильно вказав суд першої інстанції, існує два різні правові виміри вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських: - вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ; - вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Станом на час звільнення позивача зі служби (16 жовтня 2020 року) діяла редакція пункту 3 Постанови № 393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років. Постановою «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» № 119 від 16 лютого 2022 року (Постанова № 119), яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до зазначеної Постанови внесені зміни, відповідно до яких Постанову № 393 доповнено пунктом 21 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.». Пункт 3 Постанови №393 (в редакції Постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Тобто, названий пункт визначає види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Виникнення у колишнього поліцейського права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому. У рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У рішенні Конституційного Суду України № 5-р(I)/2019 від 12 липня 2019 року Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для переведення позивача на пенсію за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16 та від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23, вирішуючи питання можливості застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, Необхідно зауважити, що Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень для встановлення однакового правового регулювання у статті 12 Закону № 2262-XII та Постанові № 393 розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. З огляду на положення статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 21 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Відтак, умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2024 році, після набрання чинності Постановою № 119, тому суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, від 15 вересня 2023 року у справі № 380/10714/22, від 23 квітня 2025 року у справі № 200/4394/24. Встановлено, що на день звільнення позивача, вислуга років в календарному обчислені становила 19 років 5 місяців 15 днів. Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його заяви про здійснення перерахунку та виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років, яка призначається за умови наявності вислуги тривалістю 25 календарних років, відповідно до положень Закону № 2262-ХІІ. Станом на дату звернення позивача (24 жовтня 2024 року) із заявою до відповідача про перерахунок пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ діяла нова редакція підпункту «в» пункту 3 Постанови № 393, тому в пенсійного органу були відсутні підстави для зарахування позивачу періоду проходження служби в пільговому обчисленні до календарної вислуги років для призначення пенсії, оскільки такий період ураховується тільки для визначення розміру пенсії. Таким чином оскаржувана відмова є правомірною. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.