Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/11814/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/11814/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шувалова Т.О. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 02 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в квітні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №064350008459 від 20.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 28.01.1992 до 31.12.1998 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву від 12 березня 2025 року про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 20.03.2025 № 0643500084593 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 28.01.1992 по 31.12.1998. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи (Категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 25.02.1993, виданого Облдержадміністрацією. Період проживання позивача в зоні безумовного (обов`язкового) відселення на 01.01.1993 становить 6 років 1 місяць 17 днів, що підтверджується архівною довідкою Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 21.11.2024 № С-490 та не є спірним. 12.03.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою (з доданими документами) про призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Подана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області. 20.03.2025 за наслідками розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області було прийнято рішення № 064350008459, яким позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 23 роки. Також у вказаному рішенні вказано, що страховий стаж заявника становить 17 років 10 місяців 6 днів. Період проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення на 01.01.1993 становить 6 років 1 місяць 17 днів. Крім того у цьому рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано: згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 28.01.1992 період роботи з 28.01.1992 по 31.12.1998, оскільки відсутня назва організації (страховий стаж частково врахований по даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу). Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_4 , заповненої 28.01.1992, позивач у спірний період: - 28.01.1992 прийнятий на роботу робочим рем. бригади (наказ № 28 від 28.01.1992); - 11.10.2006 звільнений з робіт по ст. 38 КЗпП України (наказ № 75 від 11.10.2006). Не погоджуючись з вказаним рішенням про відмову позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За результатами розгляду заяви позивача про призначенні пенсії від 12.03.2025, відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 20.03.2025 №064350008459 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 23 роки. Підставою для відмови у призначенні пенсії слугувало те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.01.1992 по 31.12.1998, оскільки відсутня назва організації (страховий стаж частково врахований по даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу). Разом з цим, оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки. В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, а саме виправлення в даті наказу про прийняття на роботу та відсутність підпису відповідальної особи, не може бути підставою для позбавлення конституційного права на призначення пенсії, при тому, що всі записи спірного періоду роботи позивача, належним чином оформлені в трудовій книжці. Суд першої інстанції зазначив, що вказані періоди роботи позивача на цьому підприємстві підтверджуються записами у трудовій книжці, які засвідчені належним чином печаткою підприємства. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими позивачем документами підтверджується його трудовий стаж у спірний період, тому він має бути зарахований. Щодо обраного позивачкою способу захисту, суд першої інстанції зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Ураховуючи викладені у цьому рішенні висновки суду та встановлені судом обставини, з метою забезпечення повного, належного і ефективного захисту прав позивача і реального їх поновлення, суд першої інстанції вважає за необхідне застосувати положення частини другої статті 9 та статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і задовольнити позовні вимоги шляхом: - визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 20.03.2025 № 0643500084593, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та його скасування; - зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву позивача від 12.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із зарахуванням до страхового стажу позивача періоду його роботи з 28.01.1992 по 31.12.1998. Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволенню не підлягають, оскільки вказаним управлінням не розглядалось питання призначення пенсії позивачу та відповідно рішення не приймалось. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637). Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Також, колегія суддів зазначає, що постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162). Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58). Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб. Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Посилання відповідача на неточності в заповненні трудової книжки позивача є також безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладена правова позиція, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Разом з тим, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Отже, помилки в трудовій книжці не можуть ставитись в провину позивачу. Крім того, колегія суддів зауважує, що з копії трудової книжки вбачається, що в межах записів за період з 28.01.1992 до 31.12.1998 містяться штампи з назвою підприємства, однак вказані штампи дослідити з копії трудової книжки неможливо (в свою чергу, колегія суддів ще раз наголошує, що помилки в трудовій книжці не можуть ставитись в провину позивачу). Також, матеріали справи містять довідку комунальної установи "Трудовий архів Брусилівської селищної ради" Житомирської області №01-15/94 від 01.04.2025, з якої вбачається, що документи з кадрових питань Виробничого підприємства ЖКГ смт.Брусилів за 1992-2006 на зберігання не передавались. Тобто, позивач вчиняв дії щодо отримання додаткових доказів на підтвердження страхового стажу. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо часткового задоволення адміністративного позову. Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.