Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 365/883/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 365/883/25 Суддя (судді) першої інстанції: Хижний Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Згурівського районного суду Київської області від 26.12.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, - В С Т А Н О В И В: І. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Згурівського районного суду Київської області із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі по тексту також - відповідач, контролюючий орган, Укртрансбезпека), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ за №00008328 від 16.10.2025 про застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу та закрити провадження у справі. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, з порушенням норм матеріального права, правової процедури та невірного встановлення фактичних обставин, 16.10.2025 прийнято постанову серії АВ за №00008328 про застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500,00 гривень. За змістом такої, позивачем допущено рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху (перевищення загальної маси транспортного засобу на 9,688% (3,875 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон. В обґрунтування позовних вимог представник позивача звертається до наступних доводів та мотивів. Зі змісту оскаржуваної постанови (за якою фактичні зафіксовані параметри транспортного засобу: кількість вісей - 6 шт., спарені колеса - 3 вісь, загальна маса - 48 750 кг) простежується, що позивачем використовувався трьохвісний тягач і трьохвісний напівпричіп; проте не враховано, що такий є спеціалізованим напівпричепом контейнеровозом, а тому згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху дозволене максимальне значення повинно становити 44 тон, а не 40 тон. Внаслідок невжиття посадовими особами Укртрансбезпеки заходів щодо встановлення під час опрацювання матеріалів отриманого інформаційного файлу повноти інформації про зафіксований транспортний засіб, постанова не містить інформації про марку, модель, державний номерний знак причепу, тип транспортного засобу, що мало значення для правильного обрахунку максимально допустимої маси транспортного засобу. ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 26.12.2025 адміністративний позов задоволено повністю: постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ № 00008328 від 16.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 1321 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень визнано протиправною та скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито. Суд першої інстанції установив, що відповідач при винесенні постанови фактично ідентифікував лише тягач, не врахувавши технічні характеристики напівпричепа-контейнеровоза, а також не зазначив його марку, модель, державний номерний знак, що призвело до неправильного визначення типу транспортного засобу та допустимої максимальної маси. Дослідивши свідоцтва про реєстрацію, фотоматеріали автоматичної фіксації та проаналізувавши зміст пункту 22.5 Правил дорожнього руху, суд дійшов висновку, що автопоїзд повинен був кваліфікуватися як трьохвісний тягач із трьохвісним напівпричепом-контейнеровозом. Критичну оцінку суду здобули доводи Укртрансбезпеки щодо відсутності маркування контейнера; судом зазначено, що можливі порушення правил перевезення вантажів не змінюють технічних характеристик транспортного засобу та не впливають на його ідентифікацію для цілей застосування габаритно-вагових норм. Натомість, визначальними є саме технічні характеристики, підтверджені державною реєстрацією. ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування Не погоджуючись з рішенням Згурівського районного суду Київської області від 26.12.2025, Державна служба України з безпеки на транспорті оскаржила його в апеляційному порядку, та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: при визначенні гранично допустимого нормативу загальної маси, судом першої інстанції неправильно застосовано положення підпункту "б" пункту 22.5 Правил дорожнього руху, а саме не встановлено перевезення транспортним засобом контейнера або змінного кузова, що має значення для визначення максимально допустимої маси транспортного засобу. Використання ОСОБА_1 напівпричепу - контейнеровозу відповідачем не ставиться під сумнів і не заперечується, оскільки вказана обставина засвідчується матеріалами адміністративного правопорушення. Судом першої інстанції не взято до уваги, що "Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.01.1997 за №363, для контейнерів передбачено обов`язкові зовнішні ознаки та особливості конструкції, котрі, однак відсутні, якщо опиратись на фотоматеріали. При цьому, позивачем до матеріалів справи не долучено належних доказів, що під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу, який належить ОСОБА_1 , здійснювалися безпечні вантажні перевезення в контейнері або змінному кузові згідно з їх призначенням, а також докази сертифікації такого контейнеру. Натомість факт реєстрації за позивачем автомобільного транспорту контейнеровоза не поширює вагові обмеження у 44 тонни для відповідного транспорту. Висновки суду про обов`язковість зазначення у постанові державного номерного знаку та типу причепа є безпідставними, оскільки з 28.02.2024, після набрання чинності змінами до "Порядку фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 за №1174, такі відомості більше не підлягають обов`язковій фіксації в метаданих та відображенню в постанові. В порушення вимог статей 73-77 Кодексу адміністративного судочинства України, (надалі по тексту також - КАС України), судом першої інстанції в описовій частині рішення здійснюється посилання на докази позивача, які не надавались до суду та фактично відсутні в матеріалах справи. Так, судом зазначено, що згідно технічного паспорту ТОВ "ЗМІЇВ-ТРАНС" на контейнер К60 слідує, що він є металевим, відкритим (з тентом) для перевезення різноманітного вантажу на автомобільному, залізничному, річковому та морському транспорті. Наведене, на переконання Укртрансбезпеки, свідчить про порушення судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, обґрунтованості судового рішення, тобто ухвалення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у справі, закріпленого у статті 242 КАС України. ІV. Позиція інших учасників справи ОСОБА_1 скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котрий надійшов на адресу суду 19.02.2026 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за змістом якого, з аналогічних підстав, викладених у позовній заяві, стверджує про помилкове визначення типу транспортного засобу, що мало наслідком здійснення розрахунків перевищення загальної маси транспортного засобу, виходячи із максимально допустимої ваги у 44 тонни, а не 40 тон. V. Процесуальні питання У судове засідання 04.03.2026 учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання. Беручи до врахування приписи пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України, у зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів протокольною ухвалою суду вирішила здійснити розгляд справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами (а.с.28-29 том ІІ). Представником позивача через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи скеровано клопотання від 02.03.2026 (зареєстроване судом 03.03.2026) про встановлення додаткового строку для подання доказів, тривалістю у 14 (чотирнадцять) календарних днів, витребуваних ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №365/883/25 (а.с.21-27 том ІІ). З приводу наведеного колегія суддів зазначає, що за приписами частини 2 статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Метою продовження процесуального строку, встановленого судом, є сприяння особі у реалізації процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку. Доцільність продовження процесуального строку обумовлюється рівнем ймовірності, наскільки таке продовження буде ефективним у контексті не тільки реалізації особою процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку, а й правової визначеності учасників правовідносин, спір між якими вирішується із застосуванням процесуальних засобів. Однак, статтею 44 КАС передбачено перелік змагальних прав учасників справи. Положеннями наведеної норми КАС чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання процесуальних обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо виконання ухвали про витребування доказів. Для цього особа, зацікавлена у певному результаті апеляційного перегляду, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Звертаючись із вказаними клопотаннями до суду, представник позивача не надав будь-яких доказів щодо вчинення ним дій, спрямованих на виконання ухвали про витребування доказів, натомість обґрунтовує необхідність надання додаткового строку знаходженням витребуваних доказів в інших юридичних осіб (контрагентів) та "тривалістю часу", необхідного для вчинення дій для їх отримання. Так, представником позивача у мотивувальній частині клопотання зазначено, що "для подання таких доказів до суду апеляційної інстанції, позивачу необхідно вчинити такі дії для їх отримання: 1) звернутись до контрагента із запитом про витребування таких доказів; 2) пошук контрагентом таких доказів та їх направлення позивачу; 3) отримання позивачем вказаних доказів та подання таких доказів до суду апеляційної інстанції". В той же час незрозумілим для суду залишається обставина того, що з моменту одержання через Електронний кабінет ЄСІТС копії ухвали суду від 23.02.2026, якою встановлено строк виконання до 02.03.2026, та доведення її до відома представника позивача 24.02.2026 (що останнім визнається та засвідчується Карткою руху електронного документу, долученого до клопотання), останнім не вчинялося дотепер жодних дій на її виконання. Більше того, представником позивача не долучено будь-яких належних і допустимих доказів, які б свідчили, що у період з початку перебігу строку на виконання ухвали суду (з 24.02.2026) аж по 02.03.2026 (кінцева дата виконання) і 04.03.2026 (дата проведення судового засідання), як представник, так і позивач були об`єктивно позбавлені можливості вчинити дії, описані представником позивача у розглядуваному клопотанні, для виконання вимог ухвали суду. Суд звертає увагу, що сама лише вказівка у клопотанні про неможливість подати до суду витребувані докази у встановлений строк не може бути свідченням дійсної відсутності такої можливості, за умови не долучення підтверджуючих для цього доказів. За частиною 1 статті 167 КАС України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення). Згідно частини 2 статті 167 КАС України, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що подане представником позивача клопотання про встановлення додаткового строку не містить належного обґрунтування та не підтверджене жодними доказами, які б свідчили про вчинення дій, спрямованих на виконання ухвали суду про витребування доказів, або про наявність об`єктивних перешкод для її виконання у встановлений строк, відтак з урахуванням вимог статей 121, 167 КАС України, є очевидно необґрунтованим та підлягає поверненню представнику позивача без розгляду. VІ. Обставини, встановлені судом першої інстанції Головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Шмельовим Микитою В`ячеславовичем 16.10.2025 винесена постанова серії АВ за №00008328 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 1321 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За змістом оскаржуваної постанови, розглянувши відомості з матеріалів інформаційного файлу, створеного системою за допомогою технічних засобів WIM 3.3, головним спеціалістом установлено, що 14.10.2025 о 11 год 30 хв за адресою: М-03, км 81+000, Київська область, зафіксовано транспортний засіб DAF XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким відповідальна особа ОСОБА_1 допустив рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху: перевищення загальної маси транспортного засобу на 9,688% (3,875 тон) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 1321 КУпАП та постановив притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 гривень. У графі "Результати автоматичної фіксації транспортного засобу в момент учинення адміністративного правопорушення" зазначені фактичні зафіксовані параметри транспортного засобу: кількість вісей - 6 шт.; спарені колеса - 3 вісь; відстань між вісями 1-2: 2650 мм, 2-3: 1320 мм, 3-4: 5060 мм, 4-5: 1340 мм, 5-6: 1310 мм; навантаження на вісь 1 - 6600 кг, 2 - 5800 кг, 3 - 9300 кг, 4 - 9250 кг, 5 - 8900 кг, 6 - 8900 кг; загальна маса - 48750 кг. Виміряні з урахуванням похибки вагові або габаритні параметри транспортного засобу: загальна маса - 43875 кг. В матеріалах справи містяться роздруковані з веб-сайту "Сервіс перевірки адміністративних правопорушень в галузі безпеки на транспорті, зафіксованих в автоматичному режимі" та "АРМ-аудиту - Перегляд зафіксованої події №11167999" знімки транспортного засобу, зафіксовані в момент вчинення правопорушення - 14.10.2025 о 11 год. 30 хв., з яких слідує, що в автоматичному режимі був зафіксований транспортний засіб з державним номерним знаком НОМЕР_1 . З наданих суду письмових доказів встановлено, що транспортний засіб з державним номерним знаком НОМЕР_1 це вантажний спеціалізований сідловий тягач марки DAF модель XF 105.460, повна маса якого - 26100, маса без навантаження - 7100. В свою чергу, напівпричіп із державним номерним знаком НОМЕР_2 марки ЗМІЇВ-ТРАНС, за своїми технічними характеристиками є спеціалізованим напівпричіпом н/пр-контейнеровозом (з пристр.самовивантаж), повна маса якого - 43000, маса без навантаження - 7300. VІІ. Релевантні джерела права та акти їхнього застосування У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 за №2344-III (надалі по тексту також - Закон №2344-ІІІ). В силу статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Змістом абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 за №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті. Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 за №103 (надалі по тексту також - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (надалі по тексту також - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Відповідно до пункту 5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення. Згідно частини 1 статті 1321 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також - КУпАП), перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%. За частиною 1 статті 143 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 1222, частинами другою і третьою статті 1321 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. За змістом частини 1 статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі встановлюються статтями 2791-2799 цього Кодексу. Статтею 2795 визначено порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті. У разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 1222, частинами другою, третьою статті 1321 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 1322 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 143 цього Кодексу, або вантажовідправника. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1322 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (частина 2 статті 33 КУпАП). Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності. Відповідно до частини 12 статті 6 Закону №2344-ІІІ, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 за №2862-IV (надалі по тексту також - Закон №2862-IV) визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналогічного змісту наповнений припис частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 за №3353-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №3353-ХІІ), за яким з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (частина 4 статті 48 Закону №2344-III). Згідно з пунктом 3 "Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 за №30 (надалі по тексту також - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд (пункт 4 Правил №30). Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за №1309 затверджено "Правила дорожнього руху" (надалі по тексту також - ПДР), підпунктом "б" пункту 22.5 яких рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують, серед іншого, фактичної маси, встановленої в пункті 22.5 ПДР, зокрема, максимальне значення для автомобільних доріг державного значення для: трьохвісного автомобіля (тягача) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тон; трьохвісного автомобіля (тягача) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тонни. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9 ПДР). Відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону №2344-III перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачені абзацами чотирнадцятим - сімнадцятим частини першої цієї статті, можуть зафіксуватися у автоматичному режимі в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок оформлення уповноваженими посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту (абзац 18 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ). Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 за №1174 затверджено "Порядок фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі" (надалі по тексту також - Порядок №1174), який визначає механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на транспорті в автоматичному режимі. За пунктом 7 Порядку №1174 фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку. Так, автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу (за можливості); вимірювання габаритів транспортного засобу (за можливості); фіксацію та розпізнавання номерного знака транспортного засобу; фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-комунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-комунікаційної системи (пункт 12 Порядку №1174). Пунктами 14, 16 Порядку №1174 встановлено, що інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-комунікаційної системи у вигляді метаданих. Посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли. Відповідно до пункту 17 Порядку №1174, у постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на цій ділянці автомобільної дороги. Зміст постанов про накладення адміністративного стягнення за вчинені правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, повинен відповідати вимогам статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Інформаційні файли з винесеними постановами передаються до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. VІІІ. Оцінка висновку суду, судове рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи За змістом оскаржуваної постанови, розглянувши відомості з матеріалів інформаційного файлу, створеного системою за допомогою технічних засобів WIM 3.3, головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Шмельовим Микитою В`ячеславовичем установлено, що 14.10.2025 о 11 год 30 хв за адресою: М-03, км 81+000, Київська область зафіксовано транспортний засіб DAF XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким відповідальна особа ОСОБА_1 допустив рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху: перевищення загальної маси транспортного засобу на 9,688% (3,875 тон) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 1321 КУпАП та постановив притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 гривень (а.с.24 том І). Як зазначено у графі "Результати автоматичної фіксації транспортного засобу в момент учинення адміністративного правопорушення" зазначені фактичні зафіксовані параметри транспортного засобу: кількість вісей - 6 шт.; спарені колеса - 3 вісь; відстань між вісями 1-2: 2650 мм, 2-3: 1320 мм, 3-4: 5060 мм, 4-5: 1340 мм, 5-6: 1310 мм; навантаження на вісь 1 - 6600 кг, 2 - 5800 кг, 3 - 9300 кг, 4 - 9250 кг, 5 - 8900 кг, 6 - 8900 кг; загальна маса - 48750 кг. Виміряні з урахуванням похибки вагові або габаритні параметри транспортного засобу: загальна маса - 43875 кг. За відомостями фотознімків транспортного засобу, зафіксованого в момент вчинення правопорушення 14.10.2025 о 11 год. 30 хв., таким є транспортний засіб з державним номерним знаком НОМЕР_1 (а.с.102-104 том І). Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення Порядку №1174 у частині не встановлення технічних характеристик напівпричепа-контейнеровоза, у тому числі щодо марки, моделі, державного номерного знаку, що призвело до неправильного визначення типу транспортного засобу та допустимої максимальної маси, оскільки: (а) ані "Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі" від 27.12.2019 за №1174, ані статтею 283 КУпАП не передбачено зазначення у постанові про адміністративне правопорушення коментованих характеристик; б) посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, та під час їх розгляду використовують інформаційні файли, проте Порядком №1174 до обов`язкових метаданих віднесено саме повну масу транспортного засобу та розподіл навантаження за осями транспортного засобу, котрі й перебували у віданні контролюючого органу, що засвідчується знімками персонального екрану комп`ютера із "АРМ-аудиту - Перегляд зафіксованої події №11167999" (а.с.105-106 том І). Критичну увагу також заслуговують висновки в частині того, що ключовим при проведенні визначення вагових параметрів транспортного засобу є технічні характеристики, визначені заводом-виробником та підтверджені посадовими особами під час його державної реєстрації. За приписами статті 19 Закону №2344-ІІІ, при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо). Отже, коментований перелік не є вичерпним. З долученого до адміністративного позову свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , дата реєстрації 28.02.2020, судом першої інстанції з`ясовано, що транспортний засіб з державним номерним знаком НОМЕР_1 є вантажним спеціалізованим сідловим тягачем марки DAF моделі XF 105.460, повна маса якого - 26100, маса без навантаження - 7100 (а.с.22 том І). У свою чергу, за даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , дата реєстрації 18.07.2024, транспортний засіб із державним номерним знаком НОМЕР_2 марки ЗМІЇВ-ТРАНС, повна маса якого - 43000, маса без навантаження - 7300, містить особливі відмітки - спеціалізований напівпричіп н/пр-контейнеровоз (з пристр.самовивантаж) (а.с.23 том І). Відтак, обґрунтовано вважати, що транспортний засіб із державним номерним знаком НОМЕР_2 належить до транспортних засобів спеціалізованого призначення, а отже, у силу статті 1 Закону №2344-ІІІ призначений для перевезення певних категорій вантажів та має спеціальне обладнання. Вказана обставина сторонами не заперечується. Водночас, згідно пункту 10 "Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за №1388, перша державна реєстрація транспортних засобів в Україні проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану певної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов`язковим вимогам правил та нормативів, що підтверджується сертифікатом відповідності, виданим згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, або відомостями реєстру сертифікатів затвердження типу і виданих виробниками сертифікатів відповідності колісних транспортних засобів та обладнання. У контексті наведеного суд вважає за необхідне відзначити зміст долучених до відзиву на апеляційну скаргу Сертифіката відповідності за №UA.PN.191.2186-24 на контейнери до вантажних автомобільних причепів, видане виробнику ТОВ "ЗМІЇВ-ТРАНС" (а.с.227 том І) та Технічний паспорт на контейнер К60, виданий виробником ТОВ "ЗМІЇВ-ТРАНС" (а.с.228 том І): по-перше, державна реєстрація транспортного засобу "спеціалізований напівпричіп н/пр-контейнеровоз (з пристр.самовивантаж)" проведена 18.07.2024, відтак суду залишається незрозумілим долучення коментованого Сертифікату з терміном дії з 29.07.2024 по 27.07.2025, адже такий об`єктивно не міг ані існувати, ані бути долученим до такої реєстрації в якості підтвердження відповідності обов`язковим вимогам правил та нормативів; по-друге, вказаний сертифікат, за належності такого до конструкції, котра розміщувалась на напівпричепі станом на час фіксування адміністративного правопорушення 16.10.2025, не міг засвідчувати її відповідність певним характеристикам, притаманним контейнеру, адже втратив свою чинність у липні 2025 року; по-третє, інших сертифікатів відповідності або аналогічних документів, передбачених законодавством для підтвердження відповідності конструкції вимогам правил та нормативів, до матеріалів справи не долучено; по-четверте, Технічний паспорт на контейнер К60, виданий виробником ТОВ "ЗМІЇВ-ТРАНС" на контейнер із заводським номером 23, виготовлений у березні 2024 року, сам по собі не підтверджує, що він стосується саме тієї конструкції, яка розміщувалась на напівпричепі станом на час фіксування адміністративного правопорушення 16.10.2025, за відсутності в ньому інших вичерпних ідентифікуючих ознак; по-п`яте, зазначений Сертифікат не може засвідчувати відповідність контейнера "із заводським номером 23, виготовленого у березні 2024 року" вимогами чи нормативам у ньому відображеним, позаяк за змістом такого поширює свою дію виключно на продукцію серійного виробництва, виготовлену з 29.07.2024 по 28.07.2025. Підсумовуючи, вищезгадані письмові докази не доводять ані відповідності, ані належності конструкції, котра розміщувалась на напівпричепі станом на час фіксування адміністративного правопорушення 16.10.2025 до контейнерів для цілей пункту 22.5 Правил дорожнього руху, як і не засвідчує наявність у такої характеристик, притаманних контейнеру для цілей коментованих. З приводу доводів апелянта про здійснення в описовій частині рішення суду посилань на дані технічного паспорту ТОВ "ЗМІЇВ-ТРАНС" на контейнер К60 суд відзначає, що такий дійсно не надавався під час розгляду у суді першої інстанції та посилання на такі дані відсутні у тексті адміністративного позову. Разом із тим, судом здійснювався лишень опис доводів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, проте не встановлення обставин справи із подальшим посиланням на такі для цілей формування висновків суду. Повертаючись до з`ясування спірного питання, на переконання колегії суддів, конструкція підпункту "б" пункту 22.5 ПДР свідчить про те, що законодавець розмежовує максимально допустиму фактичну масу автопоїзда залежно не лише від кількості осей тягача та напівпричепа, чи надання останньому характеристики спеціалізованого (контейнеровоза), проте саме від наявності чи відсутності перевезення контейнера (або змінного кузова). У противагу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, уважаючи наче після отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, в якому відображено, що він відноситься до категорії спеціалізованих напівпричепів-контейнеровозів, власник цього транспортного засобу має законне право розраховувати, що при визначенні його вагових параметрів уповноважені особи органів державної влади будуть враховувати положення пункту 22.5 Правил дорожнього руху в частині, що стосується контейнеровозів, відповідно до яких максимально допустима фактична маса такого транспортного засобу не повинна перевищувати 44 тонни. Адже, якби коментоване було дійсною метою законодавця, останнім би у Порядку №1174 не встановлювалося обов`язковим фіксування не тільки державного номерного знаку (з допомогою якого й відбувалось би співвіднесення типу транспортного засобу за допомогою автоматичного оброблення даних), проте й, зокрема, фотографій транспортного засобу, з дослідження котрих така обставина дійсно могла би бути з`ясована. За визначенням, наведеним у "Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених Міністерством транспорту України за №363 від 14.10.1997 (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (надалі по тексту також - Правила №363), вантажний контейнер - одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, призначена для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (внутрішній об`єм дорівнює 1 куб.м і більше). Аналіз пунктів 17.1-17.7, якими регламентовано правила перевезень вантажів у контейнерах, дає підстави для висновку, що нормативне регулювання встановлює диференційований підхід до маркування контейнерів залежно від їх виду (універсальні чи спеціальні) та суб`єкта права власності (перевізник чи власник вантажу). Зокрема, згідно пункту 17.4 Правил №363 універсальні автомобільні контейнери, що належать перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об`єм контейнера, куб.м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера. Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера. Поруч із цим, універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов`язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об`єм контейнера (куб.м) (пункт 17.5 Правил №363). Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав не погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що можливе недотримання власником вантажу або ж перевізником вимог щодо маркування контейнеру не може змінити призначення та технічні характеристики одиниці транспортного обладнання, яка розміщена на спеціалізованому напівпричепі-контейнеровозі. Водночас, саме за умов додержання вищезгаданих вимог, зокрема у спірному випадку фіксації адміністративного правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, у тому числі й вищеописані зовнішні характеристики слугували б засвідченням перевезення саме контейнера та застосовність до такого транспортного засобу максимальних вагових обмежень у 44 тонни, чого у спірному випадку не має місце. Так, за матеріалами фотофіксації вказаного транспортного засобу (а.с.102-104 том І), конструкція, котра розміщувалась на напівпричепі станом на час фіксування адміністративного правопорушення 16.10.2025, не є контейнером щонайменше з підстав очевидної візуальної відсутності передбачених пунктами 17.4, 17.5 Правил №363 обов`язкових маркувань та позначень на видимих для огляду правому боковому (за напрямком руху), фронтальному боці та на даху конструкції, відтак напівпричіп, котрий здійснював її перевезення, не може вважатися контейнеровозом для цілей пункту 22.5 Правил дорожнього руху. Окремо суд зазначає, що позивачем не реалізовано передбачену законом процесуальну можливість долучити до матеріалів справи фотоматеріали, котрі б засвідчували протилежне. Більше того, пунктами 17.9-17.10 Правил №363 визначено, що приймання вантажів для перевезення в контейнерах здійснюється: при наявності Договору - на підставі заявки, а при відсутності Договору - разового договору. Для перевезення вантажів у контейнерах у Договорі обумовлюються: обсяги перевезень вантажів у контейнерах кожного типу; графік завезення порожніх і вивезення завантажених контейнерів від вантажовідправника; порядок виконання завантаження і розвантаження контейнерів (із зніманням чи без знімання їх з рухомого складу, виконавець механізованого вантаження і розвантаження контейнерів з рухомого складу); надання вантажовідправником і вантажоодержувачем майданчиків для короткочасного зберігання контейнерів; порядок і терміни повернення порожніх контейнерів; термін обороту контейнерів. Під час приймання завантаженого контейнера провадиться зовнішній огляд контейнера, перевіряється наявність пломби та її справність, цілісність пломбувального дроту, а також відповідність номера контейнера і відправницького контрольного знака на відтиску пломби номеру контейнера і контрольному знаку, зазначеним у товарно-транспортній накладній (пункт 17.16 Правил №363). Вантажоодержувач не має права при прийманні контейнера з вантажем знімати пломбу і розкривати контейнер до проведення його зовнішнього огляду, перевірки пломб і засвідчення приймання контейнера підписом у товарно-транспортній накладній (пункт 17.20 Правил №363). Шостим апеляційним адміністративним судом 23.02.2026 постановлено ухвалу, якою у ОСОБА_1 витребувано договір/разовий договір на здійснення контейнерного перевезення з обов`язковим відображенням порядку виконання завантаження і розвантаження контейнерів (із зніманням чи без знімання їх з рухомого складу, виконавець механізованого вантаження і розвантаження контейнерів з рухомого складу), а також товарно-транспортну накладну на товар, що підлягав перевезенню станом на час та дату винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ за №00008328 від 16.10.2025 (а.с.232-233 том І). Коментована ухвала суду доставлена до Електронного кабінету ЄСІТС представника позивача 24.02.2026 о 15 год. 37 хв (а.с.240 том І). Так, станом на дату ухвалення цієї постанови у даній адміністративній справі ані позивачем, ані його представником не надано витребуваних судом документів, як і не долучено будь-яких інших письмових доказів. Поруч із цим суд відзначає, що за пунктом 13 Порядку №1174 під час вимірювання габаритно-вагових параметрів транспортних засобів застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність. Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 05.06.2014 за №1314-VІІ (надалі по тексту також - Закон №1314-VІІ) встановлено, що засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об`єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності. Окрім цього, повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам (пункт 18 частини 1 статті 1 Закону №1314-VІІ). За частинами 1-2 статті 8 Закону №1314-VІІ встановлено, що у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №1314-VІІ, законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Виходячи зі змісту оскаржуваної постанови, технічним засобом, яким в автоматичному режимі зафіксовано правопорушення, слугував WIM 3.3, а також відображено дані про повірку останнього, а саме свідоцтва: за №1785 від 26.12.2025, за №UA/232/241224/000891 від 23.12.2025, за №6044 від 13.12.2025 (а.с.24 том І). У свою чергу, відповідачем до матеріалів справи долучено копії коментованих свідоцтв про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки та сертифікатів відповідності, відомостями яких підтверджується їх чинність та відповідність вимогам станом на дату винесення оскаржуваної постанови 16.10.2025 (а.с.88-100 том І). Дослідивши наявний в матеріалах справи зміст постанови, а також долучені матеріали фотофіксації, інші письмові докази, колегія суддів доходить висновку про наявність у них обов`язкових відомостей, передбачених "Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі" від 27.12.2019 за №1174 та статтею 283 КУпАП. Порушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксоване в автоматичному режимі за допомогою технічних засобів, які пройшли повірку у встановленому законодавством порядку. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку про доведеність Державною службою України з безпеки на транспорті факту вчинення ОСОБА_1 , як власником транспортного засобу DAF XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 1321 КУпАП, тому винесена уповноваженою особою Державної служби України з безпеки на транспорті постанова серії АВ за №00008328 від 16.10.2025 відображає усі істотні ознаки складу адміністративного правопорушення, є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні. Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42)). Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54). Інші доводи і міркування, наведені у апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу висновків, викладених вище по тексту судового рішення, не змінюють. ІХ. Висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України). До підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, визначених у частині 1 статті 317 Кодексу, віднесено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене та перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень виконано покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи, через що апеляційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті підлягає задоволенню, натомість рішення Згурівського районного суду Київської області від 26.12.2025 належить скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити. Х. Розподіл судових витрат Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Згурівського районного суду Київської області від 26.12.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, - задовольнити. Рішення Згурівського районного суду Київської області від 26.12.2025 у справі №365/883/25, - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Чуприна О.В. Суддя Попова О.Г. Суддя Говорун О.В. Повний текст постанови складено 04.03.2026.