Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/6273/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року справа №200/6273/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 200/6273/25 (головуючий суддя І інстанції Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Київській області від 05 серпня 2025 року № 045750033743 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 29 липня 2025 року із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01 січня 1992 року по 27 лютого 1995 року, з 28 лютого 1995 року по 13 грудня 1996 року та з 16 грудня 1996 року по 25 лютого 1997 року. В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 05 серпня 2025 року позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач протиправно не зарахував періоди роботи позивача до страхового стажу з 01 січня 1992 року по 27 лютого 1995 року, з 28 лютого 1995 року по 13 грудня 1996 року та з 16 грудня 1996 року по 25 лютого 1997 року в Російської Федерації, посилаючись на відсутність угод між Україною та Російською Федерацією. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.08.2025 № 045750033743 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за віком, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, згідно записів трудової книжки роботи НОМЕР_1 , оскільки відсутні будь які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією. З 02.12.2022 набула чинності постанова КМУ від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного законодавства» і будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією на теперішній час відсутні. Отже, відсутні підстави для врахування до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи в РФ. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи. Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.07.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За принципом екстериторіальності, заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.08.2025 № 045750033743 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За наданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в Російській Федерації, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 13.07.1983 з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією. Як свідчить трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 13.07.1983, в ній містяться записи про роботу, в тому числі на території РФ: - з 01.10.1991 по 27.02.1995 в Новоуренгойському автотранспортному підприємстві Укрбургаз водієм по вахтовому методу роботи; - з 28.02.1995 по 13.12.1996 в ІЧМП Полярис водієм; - з 16.12.1996 по 25.02.1997 в АОЗТ компанія Інта водієм. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що на час трудової діяльності позивача у спірні періоди Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди його роботи в Російській Федерації. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, зокрема в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Як визначено частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. На підставі пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Записи в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 13.07.1983 щодо періодів його роботи в РФ з 01.10.1991 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996, з 16.12.1996 по 25.02.1997 відповідають вимогам Інструкції № 162: не містять креслень, виправлень чи дописок, завірені підписом уповноваженої особи та печатками підприємства. Спор між сторонами стосовно відсутності записів у трудовій книжці позивача щодо неприйнятих відповідачем спірних періодів відсутній. Відповідач відмовився зарахувати період роботи позивача в РФ з 01.10.1991 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996, з 16.12.1996 по 25.02.1997 до його страхового стажу в зв`язку з набранням чинності з 02.12.2022 постанови КМУ від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного законодавства» та припиненням з 1 січня 2023 року Російською Федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Приписами частини другої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, аналіз наведеного вище свідчить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність або навчання; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В той же час, Російською Федерацією 11.06.2022 було прийнято закон № 175-ФЗ про денонсацію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, який набрав чинності 30.06.2022. Отже, відповідно до ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 Російська Федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та Російською Федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме: Російської Федерації, з 01.01.2023. Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди. Частиною другою статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Таким чином, навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили щодо обставин, які виникли під час дії Угоди. Отже є неприйнятними доводи апелянта про незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997 в Російській Федерації з підстав припинення дії Угоди. Позиція апелянта суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 200/6273/25 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 200/6273/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 04 березня 2026 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 04 березня 2026 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв