Постанова 4812 № 467/214/24

03.03.26 22-ц/812/332/26 Провадження №22-ц/812/332/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 березня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С., за участю представника позивача адвоката Ткаченко О.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №467/214/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке ухвалив Арбузинський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Кологривої Тетяни Миколаївни у приміщенні цього суду 27 жовтня 2025 року, повне судове рішення складено 29 жовтня 2025 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Арбузинської селищної ради, орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради, у с т а н о в и в : У лютому 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ткаченко О.І. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Арбузинської селищної ради. Позов мотивований тим, що позивач ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 . Від шлюбу сторони мають дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З народження дитина проживала разом з батьками в АДРЕСА_1 , за цією адресою і зареєстрована. Після повномасштабного вторгнення на територію України держави-агресора мати з дитиною 25 вересня 2023 року покинули постійне місце проживання і поїхали до Республіки Польща без відповідного дозволу батька на вивезення дитини. Дізнавшись про наміри дружини виїхати з України разом з сином, відповідач 25 вересня 2023 року направив звернення до органів поліції з метою перешкодити їй вивезти малолітню дитину з України, на що отримав відповідь 16 жовтня 2023 р. про те, що на час військового стану згода другого з батьків для перетину кордону малолітньою дитиною не вимагається. З часу виїзду дружина обмежила спілкування з відповідачем та фактично позбавила його можливості спілкування з дитиною, стала перешкоджати спілкуванню батька і дитини. Крім того зазначає, що дитина завжди виявляла стійке бажання знаходитися з батьком, останнім за зареєстрованим місцем проживання дитини створено належні умови проживання, квартира має гарні санітарно-гігієнічні умови, обладнана меблями, побутовою технікою, дитина забезпечена всіма необхідними речами, які потребує за віком: іграшками, одягом, взуттям, спальне місце сина та місце для дозвілля знаходиться в гарному стані, відповідач постійно піклується про добробут родини, забезпечує матеріальне утримання дитини, займається її вихованням, мати дитини ніколи не працювала в Україні, основним засобом для її та сина існування були сплачувані позивачем аліменти. Посилаючись на викладене, позивач просив визначити місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання позивача. Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучений орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради. Відзив на позовну заяву не надходив. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що позивач не довів забезпечення умов для проживання дитини у разі задоволення позовної заяви та визначення місця проживання дитини разом з позивачем. Відповідачка вивезла дитину за межі України у зв`язку з введенням в Україні військового стану, позивач є військовослужбовцем за контрактом, звільнення з військової служби за контрактом для забезпечення виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини разом з батьком законодавством не передбачено. Відповідачка на даний час отримує соціальну допомогу та аліменти від позивача, працевлаштована, дитина відвідує дитячий садочок, має умови для проживання дитини, оскільки орендує будинок. Представник органу опіки та піклування у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовної заяви, пояснила, що сім`я ОСОБА_4 не перебувала на контролі в органі опіки. Висновок органом опіки щодо розгляду спору суду не надано у зв`язку з неможливістю провести обстеження житла батьків дитини та провести бесіду з дитиною. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суд мотивував тим, що оскільки позивач з 2019 року не проживає разом з малолітнім сином ОСОБА_3 , оскільки перебуває на військовій службі, дитина на час винесення судом рішення досягла віку 6 років, тривалий час проживає разом з матір`ю, сторони перебувають у неприязних відносинах між собою, за відсутності висновку органу опіки та піклування, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, тому що визначення місця її проживання разом із позивачем, який фактично відсутній за місцем проживання, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим та просить його скасувати й ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір та даючи оцінку обставинам справи, суд повинен був з`ясувати обставини щодо можливості кожного з батьків забезпечити неповнолітній дитині найкращі умови проживання для гармонійного розвитку, а саме: чи мають постійне місце проживання мати та батько та які вони мають умови проживання; які особливі умови для проживання, навчання та дозвілля дитини, створені кожним з них; наявність самостійного заробітку у кожного з батьків; обставини, які характеризують ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, а також перевірити факти щодо зловживання кожним із батьків спиртними напоями та наркотичними засобами. Проте, суд на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, лише процитував норми чинного законодавства та навів твердження з письмових документів та усних пояснень учасників справи. Позивач звертає увагу, що інформація, повідомлена представником відповідача, зокрема, щодо перебування відповідачки з дитиною у Польщі, умови проживання відвідування дитиною дошкільного навчального закладу, працевлаштування відповідачки не містить посилання на жоден належний, достатній і достовірний доказ на її підтвердження. Для з`ясування вказаних обставин позивач подав клопотання про визнання особистої участі відповідачки у судовому засіданні обов`язковою, але у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено. До того ж ОСОБА_1 зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивач з 2019 року не проживає разом з малолітнім сином, оскільки перебуває на військовій службі. Факт перебування позивача на військовій службі не виключає можливість проживання позивача разом з дитиною. Особливості проходження позивачем військової служби, починаючи з 2019 року і до теперішнього часу, не могли бути предметом розгляду справи. Той факт, що дитина на час винесення судом рішення досягла віку 6 років та наразі проживає разом з матір`ю, не може, на думку позивача, бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки не свідчить про дотримання інтересів дитини. Щодо факту, що сторони перебувають у неприязних відносинах між собою, то таке також не свідчить на користь будь-кого з батьків та не характеризує будь-кого з них як особу, що створює найкращі умови для життя і розвитку дитини. Позивач вважає, що серед умов, що можуть свідчити про найкраще піклування про інтереси дитини є: умова про наявність у кожного з батьків постійного місця проживання, наявність самостійного заробітку у кожного з батьків. Проте, доказів проведення обстеження умов проживання відповідача разом з дитиною за їх адресою проживання та доказів про наявність доходів у матері суду не надано. Щодо обставин, які характеризують ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків позивач повідомляє, що суд проігноровано докази, які підтверджують факт негативного ставлення матері до виконання батьківських обов`язків, а саме: матір`ю не забезпечено гармонійного розвитку дитини, яке полягає у тому, що навіть за твердженнями представника відповідача дитина відвідує садочок, хоча за віком вже має відвідувати школу. Також, влітку 2023 року під час перебування дитини в Україні їй проведено оперативне втручання в Миколаївській обласній дитячі лікарні, де дитина перебувала без матері, згоду на оперативне втручання надавав батько. Щодо надання висновку органу опіки та піклування ОСОБА_1 посилається на правовий висновок Верховного Суду у справі № 608/858/22 від 04 вересня 2024 року про те, що орган опіки та піклування з метою захисту інтересів дитини (в разі неможливості надати висновок, який грунтується на обстеженні умов), має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо. Позивач зауважує, що він просив зобов`язати орган опіки і піклування Арбузинської селищної ради надати такий висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з кожним із батьків. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачка не скористалася. У поясненнях, направлених до апеляційного суду, Арбузинський селищний голова просить прийняти рішення за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону. Як установив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, сторони перебувають у шлюбі з 15 червня 2018 року та є батьками малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим 01 листопада 2018 року Вознесенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (том 1, а.с. 16). Син ОСОБА_3 проживає з матір`ю, під час повномасштабного вторгнення рф разом із матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 виїхав за межі України. Відповідно до змісту довідки, виданої Арбузинською селищною радою 21 березня 2024 року за № 974, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 , за час проживання скарг до селищної ради не надходило (том 1, а.с. 54). Постійне місце проживання сина сторін ОСОБА_5 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 19). Постійне місце проживання відповідачки ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до акту від 29 січня 2025 року, складеного депутатами Арбузинської селищної ради, ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , з березня 2022 року (том 1, а.с. 214). За інформацією Пенсійного фонду України ОСОБА_1 як застрахована особа отримував дохід у 2014 - 2023 роках. У 2023 році його річний дохід склав 526811 грн. 27 коп. (том 1, а.с. 50). ОСОБА_1 станом на 22 лютого 2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, про що свідчить довідка Міністерства внутрішніх справ № ВР-002261657 (том 1, а.с. 51). Позивач ОСОБА_1 у відповідності до довідки КНП «Арбузинська центральна лікарня» від 21 березня 2024 року не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра (том 1, а.с. 52). Згідно довідки форми 5 військової частини НОМЕР_1 від 07 березня 2024 року а №809/р (том 1, а.с. 53) старший солдат ОСОБА_5 з 22 жовтня 2019 року до оголошення демобілізації перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та перебуває на повному державному забезпеченні. За місцем проходження служби характеризується позитивно. На виконання ухвали суду від 07 жовтня 2024 року Головний центр обробки спеціалізованої інформації Державної прикордонної служби 18 жовтня 2024 року надав відповідь про те, що у період з 01 лютого 2022 року по 18 жовтня 2024 року ОСОБА_6 перетинав кордон у наступні дати: 05 червня 2023 року (в`їзд), 25 вересня 2023 року (виїзд) (том 1, а.с. 185). На виконання ухвали суду від 17 липня 2024 року Головний центр обробки спеціалізованої інформації Державної прикордонної служби 17 липня 2024 року надав відповідь про те, що у період з 01 лютого 2022 року по 17 липня 2024 року ОСОБА_7 перетинала кордон у наступні дати: 21 жовтня 2022 року (в`їзд), 30 жовтня 2022 року (виїзд), 21 вересня 2023 року (в`їзд), 25 вересня 2023 року (виїзд). Між сторонами виник спір щодо місця проживання дитини, оскільки ОСОБА_1 вважає, що їхній син має проживати саме з ним. Висновок органу опіки та піклування Арбузинської селищної ради на ухвалу суду від 14 січня 2025 року про його витребування суду не надано (том 1, а.с. 210). Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України). Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України). Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків. Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, на яку позивач посилається у касаційній скарзі. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Об`єднана палата зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина. У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: - особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності); - відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); - можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків); - стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги); - стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо. Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19). Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, встановлено, що позивач з жовтня 2019 року є військовослужбовцем за контрактом, у вересні 2023 року відповідачка разом із сином сторін через повномасштабне вторгнення рф виїхали за межі України і перебуває у Польщі, дитину назад до України не повертає. Звертаючись до суду із позовом про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_1 посилався на те, що малолітній син проживав разом із обома батьками, але після початку повномасштабного вторгнення відповідачка разом із дитиною виїхали за межі України. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, безпеку дитину, особливості професійної діяльності позивача та вважав, що визначення місця проживання з батьком, який є військовим, а тому відсутній за місцем свого проживання, не відповідає найкращім інтересах дитини. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини, яка проживає з матір`ю за межами України, з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків. Зокрема, позивач не навів достатніх та переконливих аргументів на користь своєї позиції щодо необхідності зміни місця проживання сина, який перебуває з матір`ю за межами України у безпечному місті, на проживання з батьком, який є військовослужбовцем, в Україні в умовах повномасштабного вторгнення. Ураховуючи норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, постійні обстріли території України, зокрема і Миколаївської області, яка є прифронтовим регіоном, перебої з енергопостачанням населенню України, перебування дитини з матір`ю в Польщі, малолітній вік, соціальні зв`язки (тривалий час проживання сина сторін з матір`ю), проходження позивачем військової служби, що унеможливлює здійснення безпосередньо ним догляду за малолітнім сином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір`ю.. Колегія суддів підкреслює, що відмова у позові про визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє позивача батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обоє з батьків, спір між якими вирішено судом. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини. Подібні висновки зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22). Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують. Так, жоден із доводів апеляційної скарги не спростовує висновок суду про те, що визначення місця проживання сина сторін разом з батьком, наслідком чого буде зміна звичного для дитини оточення та соціальних зв`язків, перебування дитини в умовах військового стану, не буде відповідати найкращім інтересам малолітньої дитини. Також колегія суддів звертає увагу на ненадання батьком доказів наявності у нього можливості суміщати військову службу та догляд і виховання дитини. Щодо відсутності у справі доказів, які підтверджують умови проживання відповідачки та сина сторін, їхню адресу проживання, факт працевлаштування ОСОБА_2 , колегія суддів виходить з того, що у цій справі позов був заявлений про визначення місця проживання з батьком, який в суді сам наполягав на тому, що ОСОБА_2 перебуває в іншій державі разом із сином, а на виконання положень частини 1 статті 81 ЦПК України позивач не надав доказів, які б доводили несприйнятливі умови проживання сина сторін разом із відповідачкою. Також колегія суддів не приймає посилання позивача на неналежне виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 , оскільки достеменні та допустимі докази таких фактів у справі відсутні, зокрема таким доказом не є відомості про те, що згоду на лікування ОСОБА_1 (оперативне втручання у КНП «Миколаївська обласна дитяча клінічна лікарня») надав батько дитини, оскільки не підтверджує ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. Щодо відсутності у справі висновку органу та піклування щодо вирішення цього спору. В цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування приймав участь у розгляді справи, проте висновок щодо розв`язання спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини не надав, з посиланням на неможливість провести обстеження житла батьків дитини та провести бесіду з дитиною. Представник органу опіки та піклування Шевчук Ю. у судовому засіданні суду першої інстанції заперечувала проти задоволення позову. За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору. Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок). Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини. Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи. У частинах четвертій та шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Згідно висновку, викладеному Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), «тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок. Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі. Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили. У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо. Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень. Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.» Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради відмовився надавати висновок щодо вирішення справи. Так, ухвалою від 14 січня 2025 року Арбузинський районний суд Миколаївської області витребував в органу опіки та піклування Арбузинської селищної ради висновок про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 з кожним із батьків (том 1, а.с. 210). У листі від 27 січня 2025 року за № 167/03/25 селищний голова Травянко Є.В. повідомив суд про неможливість надання висновку органу опіки та піклування по справі, вказавши на те, що фактичне місце проживання відповідача та малолітньої дитини знаходиться за межами Арбузинської територіальної громади, що не дає можливості провести бесіди з відповідачем та її дитиною, перевірити їх умови проживання та встановити емоційну прив`язаність дитини до кожного з батьків (том 1, а.с. 212-213). Крім цього, селищний голова Травянко Є.В. у листі від 02 вересня 2025 року за № 399/03/25 зазначив, що орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , 2018 року народження, біля матері ОСОБА_2 з огляду на відсутність відомостей щодо неналежного виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків щодо дитини, з урахуванням того, що малолітній останні два роки знаходиться у тісному емоційному контакті з матір`ю, а відповідач ОСОБА_1 перебуває на службі у Збройних Силах України (том 2, а.с. 14-15). За такого суд першої інстанції обґрунтовано розглянув спір за відсутності висновку органу опіки та піклування, за наявними у справі доказами. Колегія суддів вважає, що надавши належну оцінку усім обставинам справи, взявши до уваги вік дитини, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд першої інстанції відмовив у визначення місця проживання малолітнього сина сторін з батьком. На час ухвалення оскаржуваного рішення не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення малолітнього сина сторін проживати з матір`ю. Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно, на підставі зібраних у справі доказів встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дотримавшись вимог процесуального закону, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, в силу статті 375 ЦПК України відсутні підставі у для його скасування. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В цій справі з огляду на результати апеляційного перегляду відсутні підстави для розподілу судових витрат, які покладаються на позивача. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ____________________________________ Повна постанова складена 04 березня 2026 року