Постанова Львівський апеляційний суд № 442/7418/25

Справа № 442/7418/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С. Провадження № 22-ц/811/4149/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., секретар судового засідання Федчун Н. С., з участю представника заявника адвоката Федоренко О. П., представника заінтересованої особи: Міноборони України Кравціва Р.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2025 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Пенсійний фонд України, Міністерство оборони Українипро встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: у вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт, що заявниця, будучи непрацездатною у період з 01 січня 2006 року по 14 червня 2024 року перебувала на утриманні свого онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_3 . Його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_1 . ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . З того часу бабуся замінила своєму онуку ОСОБА_3 батьків та виховувала його як сина. Коли ОСОБА_3 досяг повноліття, він продовжив проживати разом зі своєю бабусею однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 вів з бабусею спільне господарство, відносився до неї як до матері та коли вона досягла пенсійного віку, ніде не працювала та отримувала пенсію за віком, розміру якої не вистачало для нормального проживання, він узяв на себе обов`язок щодо повного її утримання. Систематично забезпечував свою бабусю продуктами харчування, лікарськими засобами та іншими необхідними речами, так його допомога була для неї постійним і основним джерелом для існування. З вісімнадцятирічного віку ОСОБА_3 з метою забезпечення своєї сім`ї, яка складалась з нього та його бабусі, постійно перебував у трудових відносинах та утримував бабусю. 15 серпня 2023 року рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради ОСОБА_3 з метою надання допомоги призначено та зареєстровано помічником ОСОБА_1 , яка фактично проживала разом з ним та за станом здоров`я не могла виконувати свої обов`язки та здійснювати свої права. З кінця березня 2024 року ОСОБА_3 проходив військову службу за призовом під час мобілізації. В кінці червня 2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшло сповіщення, відповідно до якого солдат ОСОБА_3 , гранатометник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , приблизно об 11:21 год 14 червня 2024 року зник безвісті на ПВ «Дніпро» в адміністративних межах с. Невське, Луганської області, виконуючи бойове завдання в складі підрозділу, щодо проведення захисту незалежності суверенітету та територіальної цілісності України, згідно сповіщення з військової частини НОМЕР_1 від 26 червня 2024 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі поблизу с.Невське (Балка Журавка) Сватівського району, Луганської області ОСОБА_3 загинув. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 183, виданого 28 травня 2025 року державною спеціалізованою установою «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи», ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час воєнних дій, причиною смерті є ушкодження внаслідок воєнних дій, спричиненні іншими видами вибухів та уламків. ОСОБА_3 у шлюбі не перебував, дітей не мав; мати - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько - ОСОБА_4 у 1983 році відмовився від виховання та утримання сина. Так, у п`ятирічному віці ОСОБА_3 лишився без батьківського піклування, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради народних депутатів Львівської області № 487 від 29 жовтня 1983 року, у зв`язку з чим ним опікувалась його бабуся, заявниця по справі ОСОБА_1 , яка замінила йому батьків. ОСОБА_3 після досягнення повноліття постійно перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату, та оскільки його бабуся вже була особою похилого віку, він узяв на себе обов`язок повного її утримання. Допомога, яку онук надавав своїй бабусі, була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, оскільки розміру її пенсії не вистачало для забезпечення нормальних умов життя. Встановлення факту перебування заявниці на утриманні онука необхідне їй для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги та пенсії по втраті годувальника. Заявниця не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, вона вимушена звернутись до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту, який не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право, крім того, іншого способу встановлення даного факту у заявниці, крім судового немає. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Пенсійний фонд України, Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено. Рішення суду оскаржило ОСОБА_1 , подавши в грудні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2025 року, ухвалити нове рішення про задоволення заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не врахував того, що заявниця не є членом сім`ї свого загиблого онука, проте вона перебувала на його утриманні, тому має право на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому суд не оцінив співвідношення розміру допомоги, який отримувала заявниця від свого онука, з отримуваними нею доходами у вигляді пенсії, внаслідок чого безпідставно відмовив в задоволенні заяви, посилаючись лише на факт наявності у заявниці пенсії. Зазначає, що заявницею надано суду як докази спільного проживання з онуком, так і докази перебування у нього на утриманні. Суд обґрунтував свій висновок про те, що ОСОБА_8 є донькою заявниці, а не тіткою онука, виключно на припущеннях, адже ці обставини судом не досліджувались. Відтак, дійшов неправильного висновку про необхідність утримання нею своєї матері. Крім того, сам факт наявності у заявниці доньки жодним чином не спростовує факт перебування її на утриманні свого онука. Вказує на те, що ОСОБА_8 з вересня 2011 року є пенсіонером, тобто непрацездатною особою, тому не мала об`єктивної можливості утримувати іншу особу. Відмовляючи в задоволенні заяви суд послався на те, що заявницею не надано доказів, які би підтверджували її належність до категорії непрацездатних членів сім`ї. Проте встановлення такого факту не є предметом даного провадження, а лише умовою реалізації права на пенсію у разі втрати годувальника. В грудні 2025 року через систему «Електронний суд» від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення. Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників заявника та заінтересованої особи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які перебували у зареєстрованому шлюбі, дошлюбниим прізвищем ОСОБА_5 було « ОСОБА_9 ». Шлюб між подружжям ОСОБА_10 розірвано 23 квітня 1980 року. Батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_11 та ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла. На підставі рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 29 жовтня 1983 року № 487 ОСОБА_1 призначено опікуном над неповнолітнім внуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки його мати померла, а батько має іншу сім`ю і надав на це свою згоду. За адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 15 серпня 2023 № 193 ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , призначено помічником бабусі ОСОБА_1 , яка фактично проживає разом з ним за вищевказаною адресою та за станом здоров`я не може виконувати свої обов`язки, здійснювати свої обов`язки та права, з метою надання їй допомоги. Із записів трудової книжки ОСОБА_3 убачається, що він з 21 серпня 1996 року працював на різних підприємствах, останнє місце роботи Дочірнє підприємство «Фармарейд». Згідно довідки ДП «Фарматрейд» від 12 вересня 2025 року № 340 ОСОБА_3 працював з 08 жовтня 2015 року по 14 червня 2024 року на посаді апаратника стерилізації, його дохід за період з 01 січня 2023 року по 31 березня 2024 року становив 165 924 грн 25 коп. 27 червня 2024 ОСОБА_8 сповіщено про те, що солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , гранатометник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , близько 11.21 год. 14 червня 2024 року зник безвісти на ПВ «Дніпро» в адміністративних межах с. Невське Луганської області, виконуючи бойове завдання в складі підрозділу, щодо проведення захисту незалежності суверенітету та територіальної цілісності України, згідно сповіщення з військової частини НОМЕР_1 від 26 червня 2024 року №27/0050/2/4-848. Лікарським свідоцтвом про смерть від 28 травня 2025 року № 183 підтверджено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Причина смерті ушкодження внаслідок воєнних дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків. Згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 надала суду покази про те, що знала загиблого ОСОБА_3 , бо вони разом працювали. Їй відомо, що мама у нього померла дуже рано, він проживав разом із бабусею, їх часто відвідувала тітка, мамина сестра. У них були дуже теплі відносини з бабцею. Він часто купував продукти, сплачував комунальні послуги. Можливо щось робила і купувала тітка, але допомагав і він. ОСОБА_13 навіть робив з бабусею закрутки. Дружини у нього не було. Вважає, що він утримував бабусю. Наскільки їй відомо, батько його не визнавав. Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні надала покази про те, що вона є сусідкою ОСОБА_1 , яка проживала з онуком ОСОБА_3 з 3 років. Коли пішов на роботу, всі кошти витрачав на бабусю, купував їй ліки, оплачував комунальні послуги. Він здійснював догляд за бабцею. Інколи до них приходила донька ОСОБА_1 , але в неї є своя сім`я. Володя ж своєї сім`ї не мав. Зараз до себе ОСОБА_15 забрала донька. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України). Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відносити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший фат, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у деяких випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів». Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року в справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року в справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року в справі №643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року в справі №641/5187/20 та інших. При цьому, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що в певний період часу вона була непрацездатною та перебувала на утриманні свого онука, який помер при участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації. Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила нарахування та виплата одноразової грошової допомоги, а також пенсії по втраті годувальника. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України, він триває і на даний час. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до статті 41 цього Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та відносин у цій галузі регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Положеннями пункту 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 із заявою до суду) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, Законом України від 09 грудня 2023 року № 3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» (далі Закон № 3515-IX), зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції. Пунктом 1 статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі - у редакції Закону № 3515-IX) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. Відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При цьому, Законом України від 17 червня 2025 року № 4498-IX «Про внесення зміни до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 4498-IX) абзац сьомий пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в такій редакції: «інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пунктом 10 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання Указів Президента України від 24 лютого2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168). Згідно з абзацом першим та другим пункту 2 Постанови № 168 особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1 - 1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень. Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1 - 1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (абзац восьмий пункту 2 Постанови № 168). Відповідно до пункту 1 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Отже, смерть військовослужбовця під час виконання військового обов`язку з оборони територіальної цілісності та незалежності України є підставою для виплати державою у зв`язку з загибеллю військовослужбовця під час виконання військового обов`язку одноразової допомоги особам, визначеним у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме членам його сім`ї, батькам та утриманцям загиблого. Указана одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, особам, які мають право на її отримання у разі, якщо загибель (смерть) настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби. Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Непрацездатними членами сім`ї вважаються дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати (пункт «в» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати. Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо (див. постанову Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в справі № 644/1574/23). Частиною другою статті 2 СК України визначено, що цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, застосовуючи положення статей 1, 3 СК України, зазначила, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність, допустимість, достовірність і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. За приписами статті 265 СК України баба, дід зобов`язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу. Повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 266 СК України). Згідно зі частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц). Відповідно до статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Розглядаючи заяви в окремому провадженні, суд на підставі поданих доказів з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 161/9609/22). Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перебування на утриманні суд першої інстанції виходив з того, що системне тлумачення положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) та положень статей 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги як утриманці загиблого військовослужбовця мають його члени сім`ї за одночасного існування двох умов: вони є непрацездатними, вони перебували на його утриманні та відсутні особи, які за законом зобов`язані їх утримувати. Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виснував про таке, що заявниця хоча і проживала разом із онуком, проте є пенсіонером та отримує пенсію за віком, і доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних членів сім`ї, передбачених статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нею суду не подано. Також суду не представлено належних та допустимих доказів того, що заявниця потребувала утримання та матеріального забезпечення, яке не покриває пенсія за віком, яка законодавцем визначена як необхідна та достатня для особи пенсійного віку та кореспондує прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб. Окрім того, у заявниці є донька ОСОБА_8 , і доказів на підтвердження звільнення доньки від обов`язків утримання матері чи невиконання нею таких обов`язків суду також не представлено. Проте з такими висновками суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з такого. Оскільки законодавство з питань призначення та отримання одноразової грошової допомоги пов`язує виникнення права на отримання такої допомоги з датою складання актового запису про смерть, зазначену у свідоцтві про смерть особи, коло осіб, які мають право на її отриманням також необхідно визначати саме на цю дату. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі № 420/9003/23. Відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ), до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме відповідно до статті 31 цього Закону,а не як помилково вважав суд першої інстанції, відповідно до статті 30 цього Закону, адже положення цієї норми застосовуються у разі смерті військовослужбовця, яка настала після набрання чинності Законом № 4498-IX, а саме 31 серпня 2025 року, оскільки з цього часу до отримувачів такої допомоги вже належать інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», адже саме статтею 30 цього Закону врегульовано питання членів сім`ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 201/14776/23. Тому для встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, що необхідно для отримання заявником разової грошової допомоги, має значення встановлення обставин перебування такої особи на повному утриманні померлого військовослужбовця або одержання від нього допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. У цьому контексті, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року в справі № 592/17552/18 та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21, в яких зазначено, що якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (див. постанову Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 409/8151/19). Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів доходить висновку про те, що заявниця надала належні і допустимі доказів на підтвердження факту надання їй онуком матеріальної допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування, зокрема, співставивши розмір доходів, вказаний у довідці про розмір пенсії заявниці, а також у довідці про отримувані онуком доходи. У цьому зв`язку, колегія суддів звертається до Рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024, а саме враховує, що рівень пенсії, яку отримує особа в розмірі не менше прожиткового мінімум доходів громадян не свідчить про те, що така особа не потребує сторонньої допомоги, у тому числі ,матеріальної від інших осіб. Оскільки донька заявниці ОСОБА_8 також є пенсіонером, та отримує пенсію за віком з 2011 року, проживає одна, оскільки її чоловік помер у 2014 році, а також те, що така немає інших доходів, вона, на думку колегії суддів з поважних причин не може надавати заявниці належного утримання, за умови, що повнолітній внук надавав їй таку матеріальну допомогу. Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення скасувати, ухвалити нове задоволення заяви. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення. Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Пенсійний фонд України, Міністерство оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити. Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , будучи непрацездатною у період з 01 січня 2006 року по 14 червня 2024 року перебувала на утриманні свого онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час воєнних дій. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич