Постанова Миколаївський апеляційний суд № 945/2350/25

03.03.26 22-ц/812/581/26 Провадження №22-ц/812/581/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 березня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №945/2350/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на заочне рішення, яке постановив Миколаївський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Лопіної Олени Олегівни у приміщенні цього суду 18 грудня 2025 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в : У жовтні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 04 листопада 2021 року між Акціонерним товариством «Альфа Банк» (зараз АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено угоду про надання споживчого кредиту №491058234, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позивальник зобов`язався повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, комісії та інші передбачені в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором. Банк виконав свій обов`язок, а позичальник своїх зобов`язань за угодою належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 18 серпня 2025 року становить 91313 грн. 41 коп., з яких 43979 грн. 82 коп. заборгованість за тілом кредиту; 47333 грн. 59 коп. заборгованість по відсотках. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість за кредитним договором та судовий збір. Відповідачка правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася. Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року позовні вимоги Банку задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» суму заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту №491058234 від 04 листопада 2021 року у розмірі 63638 грн 44 коп. та витрати з оплати судового збору в сумі 1688 грн 17 коп. Рішення суд умотивував тим, що позивач пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за спірним кредитом станом на 18 серпня 2025 року, тоді як дата повернення кредиту у договорі визначена 05 листопада 2026 року, а з наданих позивачем документів не вбачається, що сторони дійшли згоди про можливість дострокового стягнення кредиту у разі затримання споживачем його оплати. Тому суд вважав, що Банк не набув права дострокової вимоги повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав у повному обсязі, та зробив розрахунок, встановивши, що 46 платежів за визначеним графіком сплати тіла кредиту та відсотків становить 73238 грн 44 коп. (1592,14 х 46), а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 63638 грн 44 коп. (73238 грн 44 коп.- 9600 грн (сплачено відповідачкою згідно графіку)). В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що в матеріалах справи нібито відсутні докази домовленості сторін про можливість дострокового стягнення кредиту у повному обсязі у разі прострочення платежів суперечить положенням ч. 2 ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зазначена норма є імперативною в частині надання права кредитору вимагати дострокового повернення всієї суми боргу при порушенні графіку платежів. Це право виникає в силу закону, а не лише за наявності спеціального застереження в договорі. Судом встановлено факт прострочення відповідачем сплати чергових платежів (сплачено лише 5 платежів з 46, що мали бути сплачені). Отже, у Банку виникло законне право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту (тіла та нарахованих відсотків) на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Крім того, Банк зазначає, що кредитний договір складався з Оферти та Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті Банку і є невід`ємною частиною договору відповідно до ст. 634 ЦК України. Відповідач, підписавши Оферту, підтвердив своє ознайомлення та згоду з Умовами. Стандартні умови кредитування АТ «Сенс Банк» містять положення про право Банку вимагати дострокового погашення кредиту у повному обсязі у випадку порушення позичальником графіку платежів. Отже, висновок суду про те, що «сторони не дійшли згоди про можливість дострокового стягнення», є помилковим та спростовується матеріалами справи і природою договору приєднання. Також позивач зауважує, що перерахунок заборгованості, який здійснив суд є спрощеним та не відповідає умовам кредитного договору та методиці нарахування відсотків, оскільки такий розрахунок ігнорує право Банку на дострокове стягнення всього залишку тіла кредиту, а не тільки простроченої частини тіла, яке гарантоване законом (ст. 1050 ЦК). До того ж, розрахунок Банку базується на фактичному залишку заборгованості, умовах нарахування відсотків на залишок тіла кредиту та враховує всі здійснені платежі. Проте, на думку позивача, суд безпідставно замінив його власним арифметичним підрахунком, що не враховує умови договору щодо нарахування відсотків та дострокового повернення всієї суми. Відповідачка відзив на апеляційну скаргу не подала. Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону не повною мірою. Як вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа-Банк» (далі Банк) з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк» (а.с. 37, зворот- 39), а також підписала оферту на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 491058234 ( а.с. 33-34), якою запропонувала Банку укласти угоду про надання споживчого кредиту на наступних умовах: «кредит готівкою», сума кредиту 47395,44 грн., процентна ставка 32% річних, строк кредитування 60 місяців, мета кредиту для погашення заборгованості за кредитним договором № 631093490 від 21 січня 2019 року спосіб видачі переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 . Того ж дня шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту № 491058234 Банк прийняв пропозицію відповідачки на укладення Угоди про надання кредиту № 491058234 від 04 листопада 2021 року. У додатку № 1 до угоди про надання споживчого кредиту № 491058234 сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг (а.с. 34, зворот, - 35), відповідно до якого позичальник в погашення зобов`язань за кредитним договором мала щомісяця (5 числа) вносити платежі: 60 платежів на суму 1592 грн. 14 коп. та 61-й платіж на суму 1591 грн. 16 коп. Згідно умов кредитного договору ОСОБА_1 отримала від Банка кредит у розмірі 47395,44 грн. строком на 60 місяців з оплатою процентів заставкою 32% річних. 05 листопада 2021 року за меморіальним ордером №679062253 АТ «Сенс Банк» перерахував ОСОБА_1 47395,44 грн. (а.с. 42). Отримання відповідачкою кредитних коштів, а також часткове проведення оплати за кредитним договором підтверджено випискою АТ «Сенс Банк» по особовим рахункам клієнта ОСОБА_1 (а.с. 8-32). 01 грудня 2022 року найменування АТ «Альфа-Банк» було змінено на АТ «Сенс Банк» згідно протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» № 2/2022 від 12 серпня 2022 року. Звертаючись із позовом, Банк посилався на те, що у зв`язку з порушенням відповідачкою взятих на себе кредитних зобов`язань утворилася заборгованість, що становить 91313 грн. 41 коп., яка складається з тіла кредиту в розмірі 43979,82 грн., грн. відсотків за користування кредитом, 16654,88грн. комісії. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково. Перевіряючи правильність такого висновку, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Так, згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1 та 2 статті 633 ЦК України). Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») (частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 14 Закону України «Про споживче кредитування»). ОСОБА_1 , надавши позивачу оферту на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 491058234 ( а.с. 33-34), якою запропонувала Банку укласти угоду про надання споживчого кредиту, яка була акцептована останнім, уклала з позивачем договір про споживчий кредит. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив і таке не спростувала ОСОБА_1 , що вона виконувала зобов`язання з порушенням умов договору. Так, відповідно до виписки за рахунками та розрахунку заборгованості (а.с. 41) ОСОБА_1 здійснила п`ять платежів (останній внесений 26 квітня 2022 року) на загальну суму 9600 грн., тому станом на 05 серпня 2025 року існує поточна заборгованість за договором в сумі 67781 грн. 29 коп., з яких: 20447 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом та 47333 грн. 59 коп. заборгованість за процентами. За такого позичальник ОСОБА_1 допустила прострочення з виконання зобов`язань за кредитним договором, що є підставою для стягнення заборгованості. Натомість позивач просить стягнути у цій справі не лише прострочену заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом, але й достроково повернути залишок кредитних коштів. Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Закон України «Про споживче кредитування» набув чинності 10 червня 2017 року. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері (преамбула до закону). Тобто Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним у сфері регулювання споживчого кредитування в Україні. Відповідно до частиною 4 статті 16 Закону№1734-VI «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Отже обов`язковою умовою набуття кредитодавцем права вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, є відповідна домовленість зі споживачем. Разом з тим, у долученому позивачем тексті оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 491058234 (а.с. 33-34), яка була акцептована позивачем, відсутня умова про право кредитодавця вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі кредиту у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги до відповідачки на повернення суми споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав. Тобто вимоги позивача є доведеними лише в частині стягнення з відповідачки суми простроченої заборгованості, що становить станом на 05 серпня 2025 року 67781 грн. 29 коп., з яких: 20447 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом та 47333 грн. 59 коп. заборгованість за процентами. Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів правильно встановив, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання кредитного договору між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору кредитором щодо надання позичальнику кредитних коштів та неналежне виконання останньою зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами. Однак, суд помилково визначився із сумою простроченої заборгованості, вважав, що вона складає 63638 грн 44 коп., що включає заборгованість за тілом кредиту та за відсотками згідно визначеного графіку платежів, оскільки такий розмір не відповідає умова укладеного сторонами кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, зокрема, порядку нарахування процентів на залишок заборгованості за кредитними коштам. За такого колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги Ураховуючи те, що, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд неповно встановив обставини справи щодо умов кредитного договору, укладеного сторонами, помилково застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не дослідив в повній мірі доводи позивача, рішення суду щодо розміру заборгованості не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, а тому в силу пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України його слід змінити, задовольнивши позовні вимоги частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача 67781 грн. 29 коп., яка складається з 20447 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом та 47333 грн. 59 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом. Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскільки в іншій частині висновки суду є правильними і для скасування рішення відсутні підстави. Щодо розподілу судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, заявлені позовні вимоги задоволені частково на 74,23%, наявні підстави для зміни розподілу судових витрат, який зробив суд першої інстанції, а саме - його необхідно провести пропорційно задоволених позовних вимог, а також здійснити розподіл судових витрат, які поніс позивач в апеляційній інстанції. Так, позивачу слід компенсувати 74,23% сплаченого при поданні позовної заяви та апеляційної скарги судового збору 5119 грн. 62 коп. (2422,40 грн.+3633,60 грн.)х74,23%). Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року змінити. Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714, 67781 грн. 29 коп. заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту № 491058234 від 04 листопада 2021 року, яка складається з 20447 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом, та 47333 грн. 59 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, а також 5119 грн. 62 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ______________________________________________ Повна постанова складена 03 березня 2026 року