Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/4875/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4875/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 03 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`зання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності подану позивачкою заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яке рішенням від 01 квітня 2025 року № 025650011353 відмовило в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому таким рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки зазначене у ній прізвище " ОСОБА_2 " не відповідає прізвищу позивачки у паспорті громадянина України " ОСОБА_3 ". Крім того, згадуваним рішенням пенсійного органу не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивачки з 31 жовтня 1983 року по 06 листопада 1984 року, з 12 листопада 1984 року по 08 грудня 1987 року, з 01 травня 1989 року по 11 вересня 1989 року, з 11 серпня 1992 року по 31 березня 1993 року, з 26 серпня 1993 року по 17 вересня 1993 року, з 01 жовтня 1993 року по 07 жовтня 1994 року та з 05 вересня 1995 року по 27 жовтня 1995 року, оскільки припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV). Водночас права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення"). 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року. Крім того, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року. Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю. Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, тому суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням положень Угоди. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 цієї Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Аналіз наведених положень Угоди від 14 січня 1993 року дає підстави дійти висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує те, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків. Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні. Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації. Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Тобто, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно із законодавством російської федерації, на території якої у спірний період виконувалась трудова діяльність. 29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само як і прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача згаданих вище періодів роботи, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень. А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення. Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти його права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. В даному випадку відмова пенсійного органу в призначенні позивачці пенсії суперечить принципу верховенства права, оскільки право ОСОБА_1 на пенсійні виплати не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки періоди її роботи на території російської федерації з 31 жовтня 1983 року по 06 листопада 1984 року, з 12 листопада 1984 року по 08 грудня 1987 року, з 01 травня 1989 року по 11 вересня 1989 року, з 11 серпня 1992 року по 31 березня 1993 року, з 26 серпня 1993 року по 17 вересня 1993 року, з 01 жовтня 1993 року по 07 жовтня 1994 року та з 05 вересня 1995 року по 27 жовтня 1995 року. Крім того, оскаржуваним рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано всі періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки зазначене у ній прізвище " ОСОБА_2 " не відповідає прізвищу, вказаному у паспорті громадянина України " ОСОБА_3 ". Дослідивши зміст паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , суд встановив, що у ньому зазначено прізвище, ім`я та по батькові позивачки " ОСОБА_1 ". При цьому у трудовій книжці серії НОМЕР_1 прізвище, ім`я та по батькові позивачки зазначено російською мовою (дослівно) " ОСОБА_4 ". Наведене свідчить про те, що при заповненні трудової книжки позивачки було допущено описку та невірно вказано прізвище позивачки російською мовою, проте підстав заперечувати, що вказана трудова книжка підтверджує трудову діяльність позивачки, на переконання суду, немає. Крім того, суд зазначає, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат. Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника. За встановлених обставин суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 025650011353 від 01 квітня 2024 року є протиправним та підлягає скасуванню. З огляду на викладене задоволенню підлягає і похідна вимога щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 31 жовтня 1983 року по 06 листопада 1984 року, з 12 листопада 1984 року по 08 грудня 1987 року, з 01 травня 1989 року по 11 вересня 1989 року, з 11 серпня 1992 року по 31 березня 1993 року, з 26 серпня 1993 року по 17 вересня 1993 року, з 01 жовтня 1993 року по 07 жовтня 1994 року та з 05 вересня 1995 року по 27 жовтня 1995 року. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.