Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/16571/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/16571/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як здобувачу фахової вищої освіти. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Кушнова А.О. ) від 24 червня 2024 року позов залишено без руху. У подальшому, ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Кушнова А.О.) від 24 січня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати ухвалу, справу передати до місцевого адміністративного суду. Крім того, апелянт просить винести та направити до Вищої ради правосуддя окрему ухвалу стосовно судді Кушнової А.О. з приводу оцінки її діянь про створення перешкод в доступі заявника до правосуддя. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач надав відомості про доходи з податкової служби за минулий календарний рік (2023 рік), що узгоджується з вимогами Закону України «Про судовий збір». На думку скаржника, довідка з пенсійного фонду не є достатнім доказом обсягу доходів, оскільки таким доказом є відомості про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, а також інші документи, що підтверджують майновий стан сторони. Враховуючи, що суддя першої інстанції в позапроцесуальний спосіб здійснив аналіз професійної діяльності позивача, його матеріального стану, про особисті контакти з третіми особами, що вказує про безпідставність винесення спірної ухвали. Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як свідчать матеріали справи, за результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справу №320/16571/24 передано на розгляд судді Кушновій А.О. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу усунути недоліки позовної заяви, а саме: - надати докази, які підтверджують скрутне матеріальне становище позивача або те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік для вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору, або надати докази сплати судового збору в сумі 968,96 грн.; - надати уточнену позовну заяву, яка має містити відомості про позивача: повна адреса місця проживання. 03 липня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» подав заяву про усунення недоліків до позовної заяви. Позивач у вказаній заяві на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення сплати судового збору, посилається на відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 07.03.2024 за період з І кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року, І кварталу 2024 року, відповідно до яких сума його доходу за 2023 рік складає 136,18 грн, а за І квартал 2024 року - 0 грн, виписку з реєстру боржників від 06.05.2024 та копії рахунку на оплату комунальних послуг. Як наслідок, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення, зменшення розміру, відстрочення сплати судового збору - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день постановлення цієї ухвали вимоги ухвали суду від 24.06.2024 у справі №320/16571/24 не виконано, недоліки, зазначені в ухвалі суду, не усунуто в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України). У частині п`ятій ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено вимоги, які застосовуються до позовної заяви. У силу вимог пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. За правилами частини першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Таким чином, залишення скарги без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Як свідчать матеріали справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Кушнова А.О.) від 24 червня 2024 року позов залишено без руху. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що для усунення недоліків позовної заяви слід надати докази, які підтверджують скрутне матеріальне становище позивача або те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік для вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору, або надати докази сплати судового збору в сумі 968,96 грн.; надати уточнену позовну заяву, яка має містити відомості про позивача: повна адреса місця проживання. Стостовно висновків суду про необхідність уточнення позивачем своїх позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до п. 2 частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ухвали від 24.06.2024 ОСОБА_1 повідомив суд повну адресу місця його проживання, а саме: АДРЕСА_1 та адресу для листування: АДРЕСА_2 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; електронну адресу для відеоконференцій: ІНФОРМАЦІЯ_4 Тобто, зазначені вимоги суду першої інстанції позивачем було виконано. Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає таке. З матеріалів справи вбачається, залишаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав на відсутність доказів сплати судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. У силу вимог частини другої цієї ж статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, умовою звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати є такий майновий стан сторони, який не дозволяє його сплатити. З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що умови визначені цією статтею є диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням. Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати. Водночас, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом. Тобто, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Таким чином, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Відтак, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони. Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 420/1582/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 460/3138/19 та інших констатував, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору. Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи та подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору в установленому законодавством порядку і розмірі. Колегія суддів звертає увагу на те, що до матеріалів справи долучено заяву про звільнення, зменшення розміру, відстрочення сплати судового збору, оскільки його розмір перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача. На підтвердження скрутного матеріального становища позивачем надано суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 07.03.2024 за період з І кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року, відповідно до яких сума доходу позивача за 2023 рік складає 136,18 грн. Водночас, як вірно відзначено судом першої інстанції, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 07.03.2024 не підтверджують скрутне матеріальне становище позивача або те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік, оскільки не позбавляє останнього права та можливості отримання інших доходів, з яких може бути сплачений судовий збір. У даному випадку, слід враховувати, що Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку. Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. На думку колегії суддів, зазначені відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів не є належним документом, який відображає всю суму доходу позивача за повний попередній календарний рік, з огляду на те, що відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 є діючим адвокатом з 2017 року, та останній не заперечує, що надає адвокатські послуги на період війни на умовах Probono. При цьому, згідно наданої позивачем довідки від 26.03.2024 №42/24 позивач навчається на денній формі навчання у приватному вищому навчальному закладі «Університет сучасних знань», спеціальність 053 «Психологія» - першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, що також потребує сплати коштів за таке навчання. Відповідно, надані позивачем документи не містять повної інформації про дійсний його майновий стан, зокрема, про отримання чи неотримання інших видів доходу (пенсії, соціальних виплат або інших видів доходів, з яких не утримуються суми податків). Надана позивачем виписка з реєстру боржників від 06.05.2024 та копії рахунку на оплату комунальних послуг не можуть свідчити про відсутність у позивача доходів та не є доказами скрутного матеріального становища позивача, тому не можуть слугувати підставою для зменшення суми судового збору при зверненні з даним позовом до суду та об`єктивно унеможливлюють сплату ним судового збору у 2024 році за подання позовної заяви у даній справі у сумі 968,96 грн. До того ж, матеріали справи не містять доказів сплати судового збору або надання обгрунтованого клопотання про звільнення від сплати судового збору на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року з наданням інших доказів, ніж ті, що додані до позовної заяви. Вказані обставини свідчать про непідтвердженість відсутності у позивача інших джерел доходу, достатніх для сплати судового збору. Слід зазначити, що питання перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними. Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року). З урахуванням вищезазначеного, сплата судового збору є обов`язком сторони, а тому зловживання правом на звільнення, відстрочення чи розстрочення його сплати є неприпустимим. Відтак, висновок суду про невиконання позивачем вимог ухвали від 24.06.2024 в частині несплати судового збору та/або надання документів, які підтверджують підстави звільнення, зменшення розміру, відстрочення сплати судового збору від сплати судового збору відповідно до закону є правильним. Враховуючи вищезазначене, оскільки позивач вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року про залишення позовної заяви без руху у встановлений судом строк не виконав у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Посилання скаржника на необхідність винесення та направлення до Вищої ради правосуддя окрему ухвалу стосовно судді Кушнової А.О. з приводу оцінки її діянь про створення перешкод в доступі заявника до правосуддя колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне. Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Частиною другою вказаної передбачено, що у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Згідно із частиною третьою статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З аналізу вищевикладеного вбачається, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) такі порушення, з метою їх усунення та запобігання у майбутньому. Передбачений статтею 249 КАС України інститут судом застосовується у разі беззаперечного, підтвердженого належними та допустимими доказами, установленого судом зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Тобто, окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв`язання спору по суті. Наведена правова позиція вже була викладена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі №09/1653/15 та від 13.02.2019 у справі №355/1116/17. При цьому, постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Враховуючи, що законодавчо передбачених підстав для постановлення окремої ухвали наразі не виявлено, тому підстави для вирішення питання щодо винесення окремої ухвали - відсутні. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 294, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.М. Ганечко В.В. Кузьменко