Постанова Київський апеляційний суд № 758/3433/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 758/3433/25 Головуючий у суді першої інстанції - Петров Д.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/3879/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Подільської районного в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним зняття з реєстрації місця проживання, поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою про визнання протиправним зняття з реєстрації місця проживання, поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 дізналася про те, що її та її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знято з реєстрації постійного місця проживання, в зв`язку з тим, що до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування особи апарату Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від Управління (Центру) надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли заяви від представника власника майна АТ «Сенс Банк» (АТ «Альфа-Банк») Близнюка А.О. від 28 серпня 2024 року щодо зняття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка вказувала, що рішенням Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року у справі № 758/535/17 було відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення. Позивачка вважає, що відповідачами було порушено права позивача, яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей, тому вона просила суд визнати протиправним зняття з реєстрації місця проживання з квартири та зобов`язати вселити позивачів у спірну квартиру. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними зняття з реєстрації місця проживання з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснене Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією Відділом з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб від 02.09.2024 Зобов`язано Подільську районну у місті Києві державну адміністрацію поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою їх місця проживання: АДРЕСА_1 . Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач АТ «Сенс Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норму ст. 109 ЖК України, оскільки позивачка зареєструвала неповнолітніх у квартирі після укладення договору іпотеки, не повідомивши банк та не отримавши його згоди. Оскільки реєстрація місця проживання дітей відбулась із порушенням закону та умов договору іпотеки, суд не мав підстав для задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат Павленко В.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представнив позивачки адвокат Павленко В.В., який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Від представника АТ «Сенс Банк» та Служби у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Встановлено, що 21 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний борг № 213, відповідно до умов якого банк надав їй кредит в сумі 600 000 грн шляхом видачі готівки та на умовах, передбачених цим договором. Цільовим призначенням кредиту є ремонт та облаштування квартири. В забезпечення виконання зобов`язань за даним договором, 21 грудня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В., зареєстрований в реєстрі за № K-4348. Відповідно до іпотечного договору, ОСОБА_4 передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 1.4 договору, предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності: 1/2 частина квартира на підставі свідоцтва про право власності на житло. виданого відділом приватизації житлового фонду Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 14 серпня 1995 року: 1/2 частина квартири на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Новицькою Р.М. 22 березня 2001 року, зареєстрованим за №6-629. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року та договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за договором про іпотечний борг № 213 від 21 грудня 2007 року та іпотечним договором від 21 грудня 2007 року на користь АТ «Сенс Банк». Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 червня 2014 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про іпотечний борг від 21 грудня 2007 року, яка станом на 01 серпня 2013 року становить 529 928,87 грн, та складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 496 476,70 грн, відсотків в розмірі 30 674,56 грн, комісії в розмірі 993,39 грн, пені в розмірі 1 784,22 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з 2-х жилих кімнат, загальною площею 63,70 кв. м., жилою площею 34,40 кв. м., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження». за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. на підставі оцінки проведеної суб?єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за АТ «Альфа-Банк» (переіменоване на АТ «Сенс Банк»). Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 лютого 2023 року у справі № 758/535/17 позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації , про виселення з житлового приміщення задоволено. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з кв. АДРЕСА_2 . Постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, яка набрала законної сили, вказане судове рішення було скасовано, та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі. Також встановлено, що ОСОБА_1 та її дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 02 вересня 2024 року на підставі заяви представника власника майна АТ «Сенс Банк» (АТ «Альфа-Банк») Близнюка А.О. від 28 серпня 2024 року, було знято з реєстрації постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року). Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві». Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Відповідно до частини першої ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК УРСР). У справі, що переглядається, оспорюване житлове приміщення було придбано не за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, оскільки згідно з договором про іпотечний борг № 213 від 21 грудня 2017 року, цільовим призначенням кредиту є: «ремонт та облаштування квартири». Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК УРСР). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК УРСР щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів. Таким чином, в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Як уже встановлено судом, рішенням Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року у справі № 758/535/17 було відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення. Тобто, були відсутні законні підстави для зняття позивачки та її дітей із реєстрації за вказаною адресою. Отже, враховуючи встановлені судом фактичні обставини, та, зважаючи на те, що зняття реєстрації з місця проживання осіб за заявою власника житла, яким є АТ «Сенс Банк», без надання їм іншого житлового приміщення, не допускається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що права позивачів було порушено, тому вони підлягають відновленню, а позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до АТ «Сенс Банк», Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання протиправним зняття з реєстрації місця проживання, поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до обґрунтування правомірності звернення стягнення на предмет іпотеки та подальше виселення позивачки та її дітей. Однак, вказані обставини досліджувались судами під час розгляду справи про виселення та не є предметом доказування у межах даної цивільної справи про визнання протиправним зняття з реєстрації місця проживання, поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про задоволення позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні. Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 27 лютого 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома