Постанова 4824 № 363/4243/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2026 року місто Київ Справа № 363/4243/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4222/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струць Тетяна Ігорівна, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року (ухвалене у складі судді Рудюка О.Д., дата складення повного тексту рішення - 10 жовтня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису про народження дитини та про визнання батьківства,- ВСТАНОВИВ У серпні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Струць Т.І. звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису про народження дитини, в якому просив: зобов`язати Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Київ) виключити відомості про ОСОБА_2 , як батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису про народження №1791, складеного 19 листопада 2015 року; визнати батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, та в актовому записі про народження №1791, складеного 19 листопада 2015 року про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначити батьком дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, змінити дитині прізвище з « ІНФОРМАЦІЯ_8 » на « ІНФОРМАЦІЯ_8 » та по батькові з « ІНФОРМАЦІЯ_8 » на « ІНФОРМАЦІЯ_8 » та видати нове свідоцтво про народження. 21 травня 2025 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив виключити з актового запису про народження № 1791, складеного 19.11.2015 року Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області, відомості про ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 як батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інші вимоги залишити без змін. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року в задоволенні позову про виключення відомостей з актового запису про народження дитини - відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, адвокат Струць Т.І. в інтересах ОСОБА_1 , 05 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд проігнорував наслідки ухилення від експертизи в порушення ст. 109 ЦПК України та зазначає, що позивач ініціював ДНК-експертизу. Мати дитини, сама дитина та позивач - з`явилися на експертизу, а от відповідач - ні. Тобто саме він зірвав проведення дослідження, яке могло б прямо підтвердити біологічне походження. Звертає увагу, що для підтвердження обставин, наведених у позові позивач надав: документи про спільне проживання з дитиною та матір`ю; документи про відсутність участі у вихованні дитини відповідачем та виконання обов`язків батька позивачем; підтвердження, що в цій сім`ї є ще одна спільна дитина; письмові пояснення колишньої дружини відповідача про відсутність участі відповідача у житті дитини- вона підтвердила, що відповідач не бере участі у вихованні дитини і те, що він не може бути біологічним батьком, і те, що позивач з матір`ю дитини проживали однією сім`єю; згоду матері дитини на позов проте суд не оцінив такі докази у сукупності в порушення вимог ст. 89 ЦПК України. Стверджує, що суд проігнорував визнання позову матір`ю дитини та позицію відповідача. Наголошує, що суд першої інстанції залишив дитину з актовим записом про батька, який: сам визнав, що не є її біологічним батьком; не брав і не бере участі у вихованні, не виконував обов`язків батька; не прийшов на експертизу, тим самим зірвав її проведення й підтвердив фактичну відстороненість. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струць Тетяна Ігорівна, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року, та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали. Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 17 лютого 2026 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. У судовому засіданні 17 лютого 2026 року року представник ОСОБА_1 - адвокат Струць Т.І. у режимі ВКЗ, підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її з підстав, викладених у ній. Відповідач у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений, про причини неявки суд не повідомив. 16 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_2 - адвоката Нікушиної В.С. про відкладення розгляду справи у зв`язку із занятістю адвоката у іншій судовій справі у цей час. Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки неявка адвоката відповідача, належно повідомленого про розгляд справи не перешкоджає апеляційному суду в розгляді справи. 17 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_3 про розгляд справи без її участі. Зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та підтверджує факт, що ОСОБА_2 не являється батьком ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Третя особа - Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явилась, належним чином була повідомлена, про причини неявки суд не повідомила. Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням наведено та з огляду на приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, його адвоката та третіх осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши представника позивача, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Васильківського міськрайонного суду від 30 листопада 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , зареєстрований 17 листопада 2013 року у виконавчому комітеті Ковалівської сільської ради Васильківського району Київської області, актовий запис №150 розірвано. З копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 від 19 листопада 2015 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, вбачається, що батьками записано: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_11 . ІНФОРМАЦІЯ_9 року відповідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_11 народився син ОСОБА_12 . 08 липня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_11 уклали шлюб, прізвище ОСОБА_11 після укладання шлюбу ОСОБА_11 що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 . Згідно копії довідки №199 від 07 травня 2024 року Старостинського округу №5 с. Острів та Троїцьке Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та має склад сім`ї: дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , пасинок ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , пасинок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відповідно копії довідки №294 від 15 грудня 2023 року Ковалівського академічного ліцею, ОСОБА_2 , не приймає участі у навчанні та вихованні свого сина ОСОБА_4 , всіма питаннями щодо дитини займається мама ОСОБА_14 та її чоловік ОСОБА_1 . Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини. При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. Статтею 51 Конституції України, ч.ч. 2,3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Згідно з ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскільки це можливо, має право знати своїх батьків. Статтею 121 СК України визначено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу походить від подружжя. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України). Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України). Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"). Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини (статті 126, 127 СК України. Згідно із пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини. За обставинами даної справи, з позовом про виключення запису про батька, з актового запису дитини, звертається не особа, яка записана батьком дитини. Судом встановлено, що позивачем в даній справі є особа, яка вважає себе батьком дитини і одночасно із вимогою про визнання його батьком, просить виключити з актового запису дитини відомості про відповідача. Таке право на звернення з позовом закріплене в ч.3 ст.128 СК України, якою передбачено, що з позовом про визнання батьківства має право звернутись особа, яка вважає себе батьком. Згідно ч. 2 ст. 128 СК підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Наприклад, доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та ін.). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме відповідач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності). Але висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до ст. ст. 213215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Тобто у залежності від конкретних обставин суд може як прийняти до уваги, так і відхилити будь-які надані сторонами докази, але при цьому ні один з них не може мати пріоритетного характеру стосовно інших доказів. Крім цього, слід відзначити, що неявка сторони на експертизу у справах про визнання батьківства або відмова надати експертам необхідних предметів дослідження самі по собі не є безумовною підставою для визнання встановленим чи спростованим факту, для з`ясування якого експертиза була призначена. Це питання має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку у залежності від того, яка із сторін з яких причин не з`явилася на експертизу чи не надала експертам необхідні предмети, а також яке значення має для неї висновок експертизи тощо. Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов`язань відповідача перед дитиною. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно із ч.ч.1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК - тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява №3451/05). Згідно ч. 4 та п. п. 3-5 ч. 5статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. У Постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 р. у справі №591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Отже, при вирішенні справ про визнання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі. Сімейним кодексом України встановлена презумпція шлюбного батьківства. Відповідно до положень ч.ч.1,3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем в даній справі не спростована презумпція шлюбного батьківства, не доведено, не стверджено належними, достовірними та допустимими доказами факт біологічного батьківства позивача щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком якого являється відповідач по справі ОСОБА_2 , також позивачем не ставилося питання про виклик і допит свідків, призначення судом генетичної експертизи з метою доведення батьківства позивача щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не надано будь-яких письмових або речових доказів, які б давали суду можливість дійти висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог. Посилання на те, що відповідач визнав позов та на те, що мати дитини підтримала позов не є достатньою підставою для задоволення позову про визнання батьківства. В судовому засіданні апеляційного суду, представник позивача також не заявила клопотання про призначення молекулярно-генетичної експертизи для підтвердження факту батьківства позивача. Посилаючись на ухилення відповідача від явки на експертизу, сторона позивача не наводить будь-яких обгрунтувань, чому позивач не замовив аналіз ДНК, для підтвердження факту свого батьківства, оскільки прибув до експертної установи з метою оплатити експертизу призначену судом, щодо батьківства відповідача. За відсутності достатніх доказів, які б давали суду можливість встановити батьківство позивача, Київський апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про недоведеність позивачем кровного споріднення між ним та дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відповідно і не доведено право на позов про виключення з актового запису дитини, запису про батька-відповідача у справі, з яким мати дитини перебувала у шлюбі. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд не оцінив докази у їх сукупності, оскільки вони є безпідставними. В апеляційній скарзі зазначено, що суду були надані документи на підтвердження спільног проживання позивача і матері дитини, разом з тим, надана суду довідка підтверджує, що позивач станом на 2024 рік проживає з третьою особою ОСОБА_15 , яка є матір`ю дитини та з трьома дітьми, двома пасинками, та спільною з позивачем дитиною. Тобто письмових доказів спільного поживання позивача з матір`ю дитини в момент зачаття дитини матеріали справи не містять. Решта доказів, свідчать про не виконання ОСОБА_16 своїх батьківських обов`язків, що не є підставою для визнання батьківства позивача та виключення з актового запису дитини, відомостей про її батька. Доводи апеляційної скарги, що суд порушив пріоритет інтересів дитини, є безпідставними, оскільки суд правильно за відсутності доказів батьківства позивача, констатував відсутність у останнього права на позов, про виключення з актового запису дитини відомостей про батька . Безпідствними є доводи скарги, що відповідач ухилявся від проведення експертизи, оскільки відповідач є військовослужбовцем ЗСУ, і суду не було надано доказів не прибуття на експертизу без поважних причин. Крім того, позивач мав право просити суд про призначення генетичної експертизи для встановлення свого батьківства щодо дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проведення якої не потрібна була участь відповідача, проте позивач такою можливістю не скористався ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта. Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів ввстановила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Струць Тетяна Ігорівна, - залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року. Головуючий О.В. Желепа Судді Н.В. Поліщук В.В. Соколова