Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/20444/25

Справа № 127/20444/25 Провадження № 22-ц/801/546/2026 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2026 рокуСправа № 127/20444/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Копаничук С. Г., суддів: Рибчинського В.П., Оніщука В. В., з участю секретаря судового засідання: Ходакової М. Г. позивач - Вінницька окружна прокуратура , відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Путіліна Євгена Вікторовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.12.2025 року, ухвалене під головуванням судді Сичука М.М. у цивільній справі за позовом Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 за участі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору - Державної екологічної інспекції у Вінницькій області про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою водного фонду,- П о с т а н о в и в : Вінницька окружна прокуратура , що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору - Державної екологічної інспекції у Вінницькій області про усунення перешкод власнику у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою комунальної власності водного фонду шляхом зобов`язання відповідачки знесення за власний рахунок споруди , встановленої згідно схеми використання території ,поза межами її ділянки на землях Вінницької міської територіальної громади. Зазначає, що спірна земельна ділянка зайнята спорудою ,площею 40,3818 кв.м належить до земель водного фонду комунальної власності територіальної громади м. Вінниці та розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг по вул. Береговій у м. Вінниці , для якої земельним та водним законодавством встановлено особливий правовий режим. Використання, розміщення будь-яких споруд на таких землях допускається виключно за наявності відповідних рішень уповноваженого органу, яких у даному випадку не існує. Вказана ділянка відповідачці ОСОБА_1 у власність чи користування у встановленому законом порядку не передавалася, рішення Вінницької міської ради про надання ОСОБА_1 права користування чи під забудову цієї земельної ділянки відсутні, як і будь-які інші правовстановлюючі документи. Вважає ,що ОСОБА_1 , за відсутності рішення про надання їй земельної ділянки у власність чи користування ,а також відсутності у неї правовстановлюючих документів за правочином, самовільно зайняла частину земельної ділянки водного фонду, розмістивши на ній споруду поза межами належної їй на праві приватної власності земельної ділянки кадастровий № 0510100000:03:046:0153, що підтверджується матеріалами огляду земельної ділянки від 08 вересня 2023 року, проведеного в межах кримінального провадження № 42022022110000440. Посилаючись на те, що розміщення зазначеної споруди створює Вінницькій міській раді перешкоди у здійсненні повноважень власника щодо користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, унеможливлює її повноцінне використання за цільовим призначенням, а також обмежує вільний доступ громадян до водного об`єкта ,просив позов задовольнити. Рішенням Вінницького міського суду від 30.12.2025 року позов задоволено. Усунуто перешкоди власнику - Вінницькій міській раді в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, по вул. Береговій в м. Вінниця, площею 40,3818 кв.м., шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести за власний рахунок споруду, встановлену поза межами належної їй на праві приватної власності земельної ділянки з кадастровим №0510100000:03:046:0153, розташованої на земельній ділянці Вінницької міської територіальної громади, відповідно до схеми використання території, складеної за наслідками проведеного 08.09.2023 огляду земельних ділянок в рамках кримінального провадження № 42022022110000440. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури 9 084 грн судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Путілін Є.В. просить вказане рішення скасувати через порушення судом норм матеріального та процесуального права , а у справі ухвалити нове рішення , яким у задоволенні позову відмовити . Зазначив, що ОСОБА_1 за договорами купівлі- продажу від 12.02.2021 року придбала і на законних підставах є власником земельної ділянки з кадастровим № 0510100000:03:046:0153 ,площею 0,0500 га та житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , право власності на які підтверджене витягами з Державного реєстру речових прав. Придбавши у ОСОБА_2 за цивільно-правовою угодою у складі житлового будинку навіс під літ. «Д» до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою під вказаним навісом та площею необхідною для його обслуговування, а тому висновки суду про самовільне зайняття земельної ділянки є помилковими. Крім того, суд безпідставно дійшов висновку про те, що навіс є тимчасовою спорудою та про розташування його в межах прибережної захисної смуги, не врахувавши, що відповідно до містобудівної документації, чинної на момент його зведення, прибережна захисна смуга річки Південний Буг проходила по урізу води, а отже, спірна споруда не перебувала в її межах. Оскаржуване рішення фактично спрямоване на протиправне позбавлення ОСОБА_1 права власності на навіс. У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Вінницької окружної прокуратури вважає рішення суду законним і обгрунтованим ,а доводи скарги безпідставними. ОСОБА_1 самовільно використовує ділянку у власних цілях, чим створюються перешкоди мешканцям міста на безперешкодний доступ до води. З договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.02.2021 вбачається, що ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбала земельну ділянку під № НОМЕР_1 ,площею 0,0500 га, проте з урахуванням розмірів земельної ділянки, відображених у схематичному плані в інвентаризаційній справі та технічному паспорті ,площа зазначеної земельної ділянки, визначена шляхом розрахунку за вказаними параметрами, становить близько 0,068 га, що перевищує площу земельної ділянки ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу Вінницька міська рада вважає доводи ,наведені у апеляційній скарзі для скасування рішення суду, безпідставними. Судом вірно встановлено, що спірний навіс є тимчасовою спорудою та може бути демонтований або перенесений на земельну ділянку, що перебуває у власності відповідача, без припинення її права власності на майно ,як таке. Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин ,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи рішення про задоволення позову, суд виходив із того, що спірний навіс, який перебуває у власності ОСОБА_1 , фактично розташований поза межами належної їй на праві приватної власності земельної ділянки та знаходиться на земельній ділянці водного фонду в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг. Суд виходив із того, що схема використання територій, складена за результатами огляду в межах кримінального провадження підтверджує фактичне розташування навісу поза межами земельної ділянки відповідачки на ділянці водного фонду, що перебуває у комунальній власності .що підлягає захисту, а наявність права власності на споруду у відповідачки не породжує автоматично права користування земельною ділянкою, на якій така споруда фактично розташована. Суд виходив із відсутності будь-яких рішень Вінницької міської ради про надання ОСОБА_1 цієї земельної ділянки у власність чи користування, а також , що таке розміщення споруди «Д» є самовільним та порушує спеціальний режим використання земель водного фонду, право територіальної громади на розпорядження землею та право громадян на вільний доступ до водного об`єкта. Спірний навіс є тимчасовою спорудою та може бути перенесений на земельну ділянку ,що перебуває у приватній власності відповідачки без припинення її права власності на майно, а тому застосування такого способу захисту як зобов1язання знесення споруди на самовільно зайнятій ділянці є пропорційним і законним. Однак ,колегія суддів вважає такий висновок суду передчасним, враховуючи критерій пропорційності втручання у права власника майна і недостатність належних, допустимих, достовірних доказів наданих на підтвердження позовних вимог. Спірні правовідносини у справі регулюються ЦК України, ЗК України, ВК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ЗУ «Про землеустрій» та підзаконними актами. Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно з ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Відповідно до положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Суб`єктами права власності на землю, у відповідності до ст.80 ЗК України є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Частиною п`ятою статті 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної здійснюють відповідні ради. Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських раду галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності , територіальних громад; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.58 ЗК України і ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 59 ЗК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України визначено, що уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, які встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною ,зокрема ,для середніх річок - 50 метрів; для великих річок - 100 метрів. Статтями 61 ЗК України та 89 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель, а також садівництво та городництво. Частиною 3 ст. 60 ЗК України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Виходячи з положень ст.1, 20, 50-54 ЗУ "Про землеустрій", проєкт землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою. Згідно ч.ч.6,7 ст.88 ВК у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель. Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Згідно з ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Відповідно до ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор в ході процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42022022110000440 за ознаками ч.2 ст.364 КПК України (Зловживання владою або службовим становищем службовими особами , якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо воно спричинило тяжкі наслідки)за фактом незаконного набуття права власності громадянами земельних ділянок в межах прибережно - захисної смуги р. Південний Буг по вул. Нагірна в м. Вінниці, встановив, що слідством з участю інженера геодезиста було проведено огляд місця події прибережної захисної смуги річки Південний Буг у м. Вінниці в районі земельних ділянок ,зокрема, й з кадастровим номером №0510100000:03:046:0153.В ході огляду встановлено що навпроти земельної ділянки з кадастровим номером ,а саме між ділянкою та берегом р. Південний Буг знаходиться самовільно збудована споруда, розміром 6,75 х 6,42(гараж) .До протоколу огляду місця події в якості додатку також додано ілюстровану таблицю (а.с.а.с.32-38) Рішення щодо оформлення земельної ділянки ,що знаходиться в межах прибережно захисної смуги біля земельної ділянки відповідачки з кадастровим №0510100000:03:046:0153 Вінницькою міською радою не приймалось як і відсутні документи, що дають право на виконання будівельних робіт за зазначеними у листі параметрами. Також на території м. Вінниці не затверджено проект землеустрою з встановлення прибережно захисної смуги , однак такі межі встановлені законом. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 12.02.2021 року купила у ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель і споруд , площею 0,05 га ,кадастровий номер № №0510100000:03:046:0153 та зареєструвала цього ж дня право власності на неї у Державному реєстрі речових прав та обтяжень. Також вона за договором купівлі - продажу від 12.02.2021 року придбала у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами ,у який входять житловий будинок літ. «А», цокольний поверх літ. «п/А», тамбури літ. «п/а», літ. «п1/а», загальною площею - 122,5 кв. м., у тому числі житловою площею - 33,9 кв.м., тераса літ. «а», навіси літ. «Б», літ. «В», літ. «Д», сарай літ. «Г», ворота N? 1, огорожа N? 2, колодязь N? 3, вигрібні ями № 4, № 5,право власності на який також було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав та обтяжень . Звертаючись до суду з даним позовом ,прокурор зазначив, що згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 на схематичному плані земельної ділянки цього будинку зображено самовільно збудовану споруду ,розміром 5,89 м х 6,30 м ,яка начебто розташована на земельній ділянці приватної власності . Посилаючись на те, що використанням самовільно зайнятої відповідачкою ділянки прибережно захисної смуги ,площею 40,3818 кв.м. і розташуванням на ній самовільно збудованої споруди ,що перебувають у власності ОСОБА_1 ( а.с.3 ), порушуються права власника в особі Вінницької міської ради та створюються перешкоди мешканцям громади на безперешкодний доступ до водного об`єкту, позивач повинен довести ці обставини , як підставу своїх вимог. У даній справі підлягають доведенню факти знаходження самовільно збудованої споруди ,площею 6,75 х 6,42 і самовільного зайняття нею земельної ділянки комунальної власності , площею 40,3818 кв. ,що належить до земель водного фонду комунальної власності територіальної громади м. Вінниці та розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг. Тобто, довести належними, допустимими , достовірними і достатніми доказами наявність у діях відповідачки порушення земельного і водного законодавства. Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина друга статті 89 ЦПК України). Колегія вважає, що достовірних і достатніх доказів самовільного зайняття відповідачкою земельної ділянкикомунальної власності і самовільної забудови споруди позивач не надав. На підтвердження обставини самовільного зайняття відповідачкою земельної ділянки та самовільної забудови позивач надав лише витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого 19.07.2022 року відділом поліції №1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області було зареєстровано кримінальне провадження № 42022022110000440 за фактом незаконного набуття права власності громадянами земельних ділянок в межах прибережно - захисної смуги р. Південний Буг по вул. Нагірна в м. Вінниці за ч.2 ст.364 КПК України ( зловживання владою або службовим становищем, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо воно спричинило тяжкі наслідки) ; здійснений в рамках даного кримінального провадження протокол огляду місця події прибережної захисної смуги річки Південний Буг у м. Вінниці в районі земельних ділянок ,зокрема, й з кадастровим номером №0510100000:03:046:0153,в ході якого встановлено що навпроти земельної ділянки з кадастровим номером ,а саме між ділянкою та берегом р. Південний Буг знаходиться самовільно збудована споруда, розміром 6,75 х6,42(гараж) зі схемою ; протокол допиту свідка ОСОБА_1 ,у якому зазначено , що при купівлі- продажу будинку нотаріусу були надані всі документи на всі приміщення , в тому числі і те, що поза межами земельної ділянки .Також усі приміщення прописані у договорі купівлі- продажу та занесені в дані технічного паспорту Приміщення позначене у плані під літ. «Д» являється не капітальним; правовстановлюючі документи ОСОБА_1 на житловий будинок і земельну ділянку - договір купівлі- продажу земельної ділянки, кадастровий номер №0510100000:03:046:0153 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд , договір купівлі- продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 (якому згодом було присвоєно №15 ); технічний паспорт на вказаний будинок станом на вересень 2018 року На спростування факту самовільної побудови споруди ,площею 6,75 х 6,42 і самовільного зайняття нею земельної ділянки комунальної власності , а також підтвердження законності права володіння цією спорудою ОСОБА_1 надала: договір купівлі- продажу земельної ділянки від 12.02.2021 року по АДРЕСА_1 ,кадастровий номер №0510100000:03:046:0153,площею 0,05 га , з цільовим призначенням для обслуговування цього будинку ,господарських будівель і споруд(а.с.74-75); договір купівлі - продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 12.02.2021 по АДРЕСА_1 ,у який входять житловий будинок літ. «А», цокольний поверх літ. «п/А», тамбури літ. «п/а», літ. «п1/а», загальною площею - 122,5 кв. м., у тому числі житловою площею - 33,9 кв.м., тераса літ. «а», навіси літ. «Б», літ. «В», літ. «Д», сарай літ. «Г», ворота N? 1, огорожа N? 2, колодязь N? 3, вигрібні ями № 4, № 5 (а.с.76-77) витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджує , що право власності на земельну ділянку з кадастровим №0510100000:03:046:0153, реєстраційний номер 902967805101, площею 0,05 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстроване на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки від 12.02.2021 року №254 за ОСОБА_1 (а.с.40); технічний паспорт на садибний житловий будинок АДРЕСА_2 від 12.09.2018 року в якому міститься схематичний план земельної ділянки в АДРЕСА_1 в межах якої розташовані житловий будинок літ. «А», цокольний поверх літ. «п/А», тамбури літ. «п/а», літ. «п1/а», загальною площею - 122,5 кв. м., у тому числі житловою площею - 33,9 кв.м., тераса літ. «а», навіси літ. «Б», літ. «В», сарай літ. «Г», ворота N? 1, огорожа N? 2, колодязь N? 3, вигрібні ями № 4, № 5, зокрема ,навіс літ. «Д» з розмірами 6,30х5,80,згідно якого станом на 12.09.2028 року всі споруди які розміщенні на земельній ділянці не є самочинно збудованими(а.с.78-81); викопіювання з чергового плану міста ,наданого 21.10.2018р. КП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» , з якого вбачається ,що згідно затвердженої рішенням Вінницької міської ради №765 від 11.05.2012р. технічної документації, прибережна захисна смуга річки Південний Буг проходила по узрізу води. Отже, на момент будівництва споруди попереднім власником ОСОБА_2 у 2018 році , вона не знаходилася в межах прибережної захисної смуги річки Південий Буг. (а.с.106) З врахуванням надання відповідачкою правовстановлюючих документів на право власності на житловий будинок ,до складу якого в якості господарської будівлі входить навіс «Д», розмірами 5,89х 6,30 , відсутністю будь-яких доказів щодо наявності на спірних територіях інших споруд схожого розміру, а також визнання цього факту позивачем , колегія суддів вважає, що спірним об`єктом у даній справі являється саме навіс «Д» та його місцезнаходження. Для підтвердження факту розташування споруди «Д» на земельній ділянці комунальної власності, а не на ділянці відповідача, позивачу необхідно довести , що межі земельної ділянки відповідачки відображені на кадастровому плані , не включають площу, на якій розміщена спірна споруда. Цей факт повинен підтверджуватися належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами ,якими є висновок земельно-технічної експертизи, що встановлює точні межі ділянок та технічно підтверджує наявність накладення (накладання) споруди відповідача на ділянку комунальної власності; даними Публічної кадастрової карти та Витягом з Державного земельного кадастру (ДЗК),що містять координати поворотних точок земельної ділянки відповідача та її кадастровий план і підтверджували б , що територія під спорудою не входить до неї, а належить до комунальної власності ; Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав , що підтверджувала б відсутність у відповідача права власності чи користування ділянкою під спорудою; матеріалами інвентаризації земель, що включають у себе акт перевірки дотримання земельного законодавства (акт про порушення земельного законодавства), складений інспекторами Держгеокадастру або відповідного департаменту міської ради, у якому фіксується факт самовільного зайняття частини комунальної землі водного фонду ,схеми та технічну документацію, складені землевпорядними організаціями або органами місцевого самоврядування, що фіксують факт самовільного зайняття або порушення меж. Такі докази мають чітко вказувати на накладення меж, межові знаки та належність землі до комунальної власності та приналежності ділянки до водного фонду Самого розташування біля води недостатньо. Потрібно довести, що ділянка входить до меж прибережної захисної смуги (25, 50 або 100 метрів залежно від типу водойми).Оскільки як встановлено ,межі водного фонду ( прибережно захисної смуги ) не були встановлені в натурі (на місцевості),суд повинен керуватися нормативними розмірами прибережних смуг, визначеними законом, а не тільки наявною схемою землевпорядника,що не містить інформації про розміри і відстані до водного об`єкту. Крім того, незаконність набуття відповідачкою спірної споруди може підтверджуватись рішеннями та вироками судів , якими встановлювався б факт незаконності набуття нею права власності на споруду та вибуття розташованої під нею земельної ділянки із володіння територіальної громади . Такого комплексу достатніх доказів позивач не надав . Натомість ,із матеріалів справи і наданих відповідачкою доказів вбачається ,що споруда «Д» ( навіс) не була самочинно зведена на самовільно захопленій земельній ділянці , як вказує позивач , а була придбана ОСОБА_1 у складі придбаного нею житлового будинку у продавця ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу житлового будинку №253 від 12.02.2021 року,зареєстрованого 20.02.2022 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н.В. , а отже, право власності на неї набуте відповідачкою на законних підставах .Згідно п.п.8,9 договору купівлі-продажу ринкова вартість відчужуваного житлового будинку становила 245 000 грн. і розрахунок за житловий будинок був проведений до підписання цього договору, що свідчить про те, що право власності відповідача на спірну земельної ділянки було набуто за оплатним правочином. Належність житлового будинку разом із вищезазначеними господарськими спорудами, зокрема, спірним навісом під літ. «Д» продавцю було перевірено належним чином приватним нотаріусом Родіоновою Н.В. про що зазначено в посвідчувальному напису нотаріуса під договором.(а.с.44) При цьому згідно даних технічного паспорту, навіс «Д» ,2018 року побудови, не позначений на плані як самочинно зведена будівля , а є складовою частиною придбаного відповідачкою об`єкта нерухомого майна житлового будинку в складі інших об`єктів ,що підлягають реєстрації . Згідно даних технічного паспорту на житловий будинок станом на 12.08.2018 , навіс «Д» розташований в межах земельної ділянки, необхідної для його обслуговування (а.с.42,51,52) Згідно договору купівлі - продажу від 12.02.2021 року,посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н.В. ОСОБА_1 також набула право власності на земельну ділянку,кадастровий номер №0510100000:03:046:0153,площею 0,05 га , необхідну для обслуговування цього будинку ,господарських будівель і споруд .У договорі вказано, що зазначена земельна ділянка площею 0,500 га з кадастровим номером 0510100000:03:046:0153на якій розташований вищезазначений житловий будинок, належить продавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки, посвідченого Павліченко Г.В. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 15.11.2016 року за №1907. Також з п.4 вказаного договору вбачається , що згідно витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру за №НВ-0006364482021 від 10.02.2021 року, виданим виконкомом Вінницької міської ради про земельну ділянку,(тобто , перед придбанням відповідачкою вказаної ділянки ) відомості про обмеження у її використанні ,встановлені Порядком ведення державного земельного кадастру ,не зареєстровані. Отже, будь-які сумніви у належності продавцю ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, відсутності у нього повноважень її відчужувати чи наявності будь-яких заборон чи обмежень у її використанні , були відсутні.(а.с.43) Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На момент вчинення сторонами цих правочинів жодних обмежень, зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав та обтяжень , на вказане нерухоме майно не було, оскільки у протилежному випадку вони б не були посвідчені нотаріально ,відтак право власності на них набуте відповідачкою на законних підставах. Щодо висновку суду , в обґрунтування не порушення майнових інтересів відповідачки ,про те ,що розміщення споруди навіс «Д» є тимчасовою спорудою і може бути демонтований або перенесений на її земельну ділянку, без припинення її права власності на майно ,як таке,то він є необґрунтованим . Згідно п.6 до Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 406 відноситься, зокрема, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків - щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків. У пункті 2 розділу ІІІ Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна зазначено, що про тимчасовий характер будівлі (споруди) може свідчити те, що така є тимчасовою збірно-розбірною будівлею, зведена (влаштована) без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання без утеплення основних огороджувальних конструкцій. Такі критерії тимчасовості споруди визначені у пункті 2 розділу ІІІ Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. Тобто , тимчасовою спорудою є споруда , не пов`язана фундаментом із землею. З характеристики будівель і споруд до технічного паспорту житлового будинку вбачається,що навіс під літ «Д» має бетонний фундамент і цементну підлогу , тобто він пов`язаний фундаментом із землею ,а тому є капітальною спорудою і не може бути перенесений на земельну ділянку ОСОБА_1 без його руйнування. За обставин ,що споруда навіс «Д» є капітальною, позивачем до схеми не надано акт органу архітектурно-будівельного контролю про порушення забудовником ОСОБА_2 меж забудови . Верховний Суд у постановах від 23.11.2022 у справі № 910/14139/20, від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21, від 16.08.2022 у справі № 904/4339/21 дійшов висновку про те, що при вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Згідно змісту ст. 377 ЦК і ст.120 ЗК України , до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), , право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Оскільки відповідачка набула право власності на навіс «Д» за правочином, недійсність якого прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним, діє презумпція правомірності правочину , вона є законним власником і добросовісним набувачем нерухомого майна , права і інтереси якого заслуговують на увагу. Відтак, для висновку суду про самочинність зведення спірної споруди і самовільне користування відповідачкою земельною ділянкою під належним їй нерухомим майном , набуття права власності на яке не оспорене, відсутні правові підстави . Оцінюючи усі наведені обставини в їх сукупності та норми права ,колегія суддів вважає,що , сама по собі схема за результатами огляду місця події ,здійсненої в межах кримінального провадження (а.с.39), хоча і виготовлена інженером землевпорядником , проте є недостатнім доказом самочинності зведення навісу «Д» і самовільного зайняття відповідачкою земельної ділянки комунальної власності , оскільки вона не виготовлена землевпорядною організацією ,містить лише просторове положення споруди і не встановлює точних меж ділянок і розмірів та технічно не підтверджує наявність накладення (накладання) споруди відповідача на ділянку комунальної власності, за відсутності інших достовірних доказів - акту про порушення земельного законодавства , земельно - технічної експертизи і акту ДАБК про порушення меж забудови . Наявність у справі на підтвердження підстав позову лише схеми, складеної сертифікованим ФОП інженером-землевпорядником хоча є вагомим ,проте недостатнім доказом,враховуючи наявність узаконених прав на споруду відповідача . Прокурором не надано доказів проектів встановлення меж водоохоронних зон саме для цього водного об`єкта, перебування конкретної площі (за координатами зі схеми) на балансі громади та чи має вона статус земель водного фонду, не надав суду достовірного доказу вчинення порушень при оформленні права власності на споруду за первинним її набувачем,порушень правил забудови. Посилання лише на нормативні розміри прибережно захисних смуг без винесення їх розмірів в натуру і навіть без визначення площі належної відповідачці на праві власності земельної ділянки , є недостатнім для висновку про незаконність володіння. Відповідно до практики ЄСПЛ (справи «Кривенький проти України», «Рисовський проти України»), ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу. Покладання на відповідача (добросовісного набувача) тягаря відповідальності за помилки органів влади у процедурі за відсутності доведеної вини особи є «надмірним тягарем». Суд першої інстанції не врахував, що втручання у право власності має бути не лише законним, а й пропорційним меті. Факт незаконності набуття у власність навісу «Д» попереднім власником будинку і земельної ділянки ОСОБА_2 не доведено ,а саме по собі порушення кримінального провадження №42022022110000440 від 19.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.364 КК України без підтвердження даного факту обвинувальним вироком щодо винних службових чи посадових осіб , не є підставою для позбавлення відповідачки права власності на капітальну споруду , що є складовою житлового будинку ,набутого за чинним і не визнаним недійним правочином. Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 по справі № 925/1351/19 на час укладення договору купівлі-продажу було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у численних постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37. 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16), тощо. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, тобто ,презюмується. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 по справі № 925/1351/19). Таким чином, укладення відплатного договору купівлі-продажу, реальні розрахунки між покупцем та продавцем за цим договором, відсутність будь-яких обмежень чи обтяжень на житловий будинок із господарськими спорудами, зокрема, спірним навісом під літ. «Д» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на день укладення договору, вкладення власних коштів покупця на придбання майна, тобто , дії покупця як до укладення правочину, так і після укладення - свідчать саме про добросовісність набувача цього майна, яким є відповідач ОСОБА_1 . Остання, як пересічний громадянин, при придбанні нерухомого майна без будь-яких застережень щодо обмежень у використанні , не зобов`язана здогадуватись про будь- які уявні чи існуючі обмеження і відстані до водного об`єкту ,що перешкоджали б набуттю нею майна у власність . Суд вважає, що на підставі наданих позивачем і наявних у справі доказів, вимога до ОСОБА_1 знести за власний рахунок споруду «Д» будинку ,як таку ,що встановлена поза межами належної їй на праві приватної власності земельної ділянки, залишається нез`ясованою та недоведеною , як щодо місця її розташування ,так і щодо законності та «індивідуального і надмірного тягаря» цієї особи, яка набула спірне майно в законний спосіб - на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу у продавця, законність набуття яким цього майна презюмується і поки що не спростована . У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника. Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Право власності та право користування нерухомим майном - житловим будинком регулюються ЦК та ЖК України ,а земельною ділянкою - ЦК і ЗК України, які також передбачають вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. У даній справі прокурором не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, самовільне розташування самочинної споруди саме на земельній ділянці водного фонду комунальної власності та в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, а відтак, що відповідачкою допущено порушення земельного і водного законодавства. Надані матеріали кримінального провадження, схема розміщення земельних ділянок з протоколу огляду місця події у незакінченому кримінальному провадженні , є недостатнім доказом факту накладення споруди на межі прибережної захисної смуги станом на момент її зведення. Водночас , матеріали справи містять належні і не спростовані докази законності володіння ОСОБА_1 спірним навісом під літ. «Д», що є підставою для відмови у задоволенні позову. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність обставин, що вказані підставами позовних вимог , допустимими ,достовірними і достатніми доказами , а відтак , відсутність підстав для задоволення позову. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове. Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Оскільки суд допустив неповноту і недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням приписів ст.. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі10 900,80 грн за подання апеляційної скарги. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - постановив: Апеляційну представника ОСОБА_1 адвоката Путіліна Євгена Вікторовича задовільнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.12.2025 року скасувати Позовні вимоги Вінницької окружної прокуратури про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою водного фонду залишити без задоволення. Стягнути з Вінницької окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 10 900,80 грн судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С.Г. Копаничук судді: В.В. Оніщук В. П. Рибчинський