Постанова Київський апеляційний суд № 755/18158/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 755/18158/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3164/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Хромової О.О., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - в с т а н о в и в : У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила: визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стрельця В.Ю. від 11 червня 2025 року у виконавчому провадженні № 78133912 про розшук автомобіля марки BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , та зобов`язати державного виконавця виключити зазначений транспортний засіб з розшуку (а.с. 1-2). На обґрунтування скарги зазначила, що 11 червня 2025 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стрельцем В.Ю., у виконавчому провадженні № 78133912 було винесено постанову про розшук майна боржника ОСОБА_2 - автомобіля марки BMW, реєстраційний номерНОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 . Разом з тим, зазначений транспортний засіб є спільною сумісною власністю скаржника та боржника, майно набуто під час шлюбу. ОСОБА_1 є водієм вказаного автомобіля, використовує транспортний засіб для сімейних потреб. Крім того, спірний автомобіль придбано за особисті кошти ОСОБА_1 . Таким чином, оголошення у розшук автомобіля, як майна боржника, порушує майнові права ОСОБА_1 , фактично позбавляє її можливості користування спільним майном сім`ї та суперечить нормам чинного законодавства. Постанова про розшук винесена без урахування того, що автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, незаконно обмежує права скаржника, як співвласника майна (а.с. 1-2). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа -Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 24-25). Не погодившись з ухвалою районного суду, 06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції (а.с. 30-78). На обґрунтування скарги зазначала, що оскаржувана ухвала є незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права. Вказувала, що ОСОБА_1 не лише вважає себе співвласником майна, а доводить факт спільної сумісної власності подружжя, що прямо підтверджується ст. 60 СК України. Відтак, скаржник є особою, чия власність і право користування порушено діями державного виконавця і має право на судовий захист у порядку судового контролю, передбаченому розділом VII ЦПК України. Вважала, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд не має права оцінювати належність майна чи встановлювати факт власності. Такі обставини є предметом розгляду справи по суті. Суд порушив права скаржника на доступ до правосуддя, гарантоване ст. 55 Конситуції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 2 ЦПК України. Відмова у відкритті провадження фактично позбавила ОСОБА_1 можливості оскаржити постанову державного виконавця, яка обмежує її право користування спільним майном (а.с. 30-31). Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Так про розгляд справи апеляційним судом 26 лютого 2026 року апелянт ОСОБА_1 була сповіщена 25 грудня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції був сповіщений 25 грудня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС, про що у справі є докази (101-103). 23 лютого 2024 року до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала заяву в якій підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити, справу розглянути за її відсутності (а.с. 104). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04 Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що арешт накладено на майно - автомобіль марки BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та копія договору купівлі-продажу транспортного засобу від 07 липня 2024 року № 3245/2024/4738575. Відомостей про належність вказаного автомобіля ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Поряд з цим, скаржником також не обґрунтовано підсудність даної справи Дніпровському районному суду міста Києва.Таким чином, оскільки ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , не є власником спірного майна, ОСОБА_1 не може виступати скаржником у даній справі, процесуальним законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме: звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно та зняття арешту з майна, а не шляхом оскарження рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Колегія суддів не в повній мірі погодилась з такими висновками суду, виходячи з наступного. З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стрельця В.Ю. від 11 червня 2025 року у виконавчому провадженні № 78133912 про розшук автомобіля марки BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , та зобов`язати державного виконавця виключити зазначений транспортний засіб з розшуку. Вимоги скарги мотивовані тим, вказане майно належить також ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя (разом з боржником ОСОБА_2 ), оскільки спірне майно придбано під час перебування у шлюбі, а також, спірний автомобіль придбано за кошти ОСОБА_1 . З постанови державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стрельця В.Ю. від 11 червня 2025 року у ВП № 78133912 вбачається, що вона видана в рамках виконання постанови № 75993150, виданої Дніпровським ВДВС у м. Києві. Боржником у виконавчому провадженні визначений ОСОБА_2 , а стягувачем Дніпровський відділ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) (а.с. 3). За положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст.19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19). Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В порядку визначеному ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. У постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Положення ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальними, в яких закріплено саме порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, за вимогою особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи. У разі виникнення такого спору, належним та ефективним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права й виникають із цивільних правовідносин, а тому відповідно до положень ст. 19 ЦПК України чи ст. 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Натомість, положення ст. 447 ЦПК України дозволяють лише визначеному та обмеженому колу осіб звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції та видав виконавчий документ, із скаргою на дії чи бездіяльність виконавця, який здійснює виконання судового рішення, - а саме лише сторонам виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 зробила висновок, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. З постанови державного виконавця вбачається, що скаржник у справі не є стороною виконавчого провадження, разом з тим, скаржник звернулась за захистом своїх прав, вказуючи себе власником майна, на який накладено арешт, тобто її вимоги заявлені з метою захисту свого приватноправового інтересу, а відтак, такий спір підлягає розгляду шляхом звернення з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Суд першої інстанції дійшов передчасних висновків, що ОСОБА_1 не є власником спірного майна, оскільки вказане питання є предметом дослідження позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що скаржником також не обґрунтовано підсудність даної справи Дніпровському районному суду міста Києва. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про зміну оскаржуваної ухвали з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Таким чином, на підставі ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувана ухвала суду підлягає зміні, шляхом викладення її мотивувальної частині в редакції цієї постанови. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 02 березня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов