Постанова 4824 № 753/7551/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/4635/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2026року місто Київ справа №753/7551/25 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Маркєлової В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з Української військово-медичної академії середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненнів розмірі 92600,64 грн. за період з 01 серпня 2023 року по 31 січня 2024 року. В мотивування вимог посилався на те, що постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц його поновлено на займаній посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини за контрактом з науково-педагогічним працівником з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року, визнано цей строк вимушеним прогулом внаслідок незаконного звільнення, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 182395,02 грн. з вирахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Вказував, що згідно з цією постановою він підлягав звільненню 31 липня 2023 року, яке є останнім днем його роботи на займаній посаді за контрактом. Зазначав, що постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року відповідач виконав 14 березня 2025 року. Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 701,52 грн. Посилався на те, що з відповідача підлягає стягненню на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні згідно з ст.117 КЗпП України за період з 01 серпня 2023 року по 31 січня 2024 року в розмірі 92600,64 грн., виходячи з розрахунку: 701,52 грн. х 132 дні = 92600,64 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. 18 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на відсутність підстав для скасування рішення суду. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі, що розглядається, після ухвалення рішень у справі №757/21224/22-ц, спірними правовідносинами є не правовідносини працівника і роботодавця, а правовідносини з несвоєчасного виконання грошового зобов`язання відповідачем з виплати позивачу уданій справі присудженого судом у справі №757/21224/22-ц розміру середнього заробітку на підставі статті 235 КЗпП України. Судом зазначено, що норма ст.117 КЗпП України у даній справі не є застосовною, а застосуванню підлягають відповідні норми ЦК України, що регулюють відповідальність за невиконання (несвоєчасне виконання) грошових зобов`язань. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи,сторони перебували у трудових відносинах з 20 жовтня 2011 року на умовах укладеного контракту, за умовами якого позивача призначено на посаду старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів терміном з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2022 року. Наказом від 27 липня 2022 року №160 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку контракту, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, про що було внесено відповідний запис в трудову книжку позивача серія НОМЕР_1 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року у справі №757/21224/22-ц скасовано наказ Української військово-медичної академії від 27 липня 2022 року № 160 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії змінено, викладено рішення в зазначеній частині у наступній редакції: Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року. Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року 182395,02 грн. з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Української військово-медичної академії судовий збір в дохід держави в сумі 2735,93 грн. В іншій частині судове рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі №757/21224/22-ц рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року в нескасованій та незміненій при перегляді апеляційним судоми частині, та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року залишенобез змін. 14 березня 2025 року відповідач виконав постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 182395,02 грн. з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що підтверджується випискою по картці/рахунку НОМЕР_2 позивача за період з 01 березня 2025 року по 15 березня 2025 року. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніна підставі ст.117 КЗпП України в розмірі 92600,64 грн. за період з 01 серпня 2023 року по 31 січня 2024 року Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з статті 116 КЗпП України, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин,при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі №755/12623/19, провадження №14-47цс21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, від 12 листопада 2025 року у справі №306/2708/23. Таким чином, ОСОБА_1 у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України. Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку, колегія суддів виходить з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100). Судами у справі №757/21224/22-ц було встановлено, що за довідкою про одержані доходи та утримані податки, виданою Українською військово-медичною академією, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за роботу на посаді старшого викладача за червень і липень 2022 року (два останні місяці перед звільненням) складала 36479,19 грн., а з урахуванням 52 робочих днів у зазначений період, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 701,52 грн. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01 серпня 2023 року по 31 січня 2024 року розраховується наступним чином: 132 робочих днів (01 серпня 2023 року по 31 січня 2024 року) х 701,52 грн. (середньоденна заробітна плата) = 92600,64 грн. У постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року в справі №367/569/23 зазначено, що cуми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19. Суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, а відтак рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 . Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3028 грн. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити. РішенняДарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- задовольнити. Стягнути з Української військово-медичної академії, місцезнаходження: місто Київ, Несторівський провулок, 13/19, код ЄДРПОУ 22998499 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 середній заробіток за за час затримки розрахунку при звільненніу розмірі 92600 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Стягнути з Української військово-медичної академії, місцезнаходження: місто Київ, Несторівський провулок, 13/19, код ЄДРПОУ 22998499 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3028 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року. Головуючий: Судді: