Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/4534/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 р. Справа № 440/4534/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 року (ухвалене суддею Супруном Є.Б.) в справі № 440/4534/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиключенні позивача з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано приписи пункту 22.5 глави 22 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України до правовідносин, до яких зазначена норма не підлягала застосуванню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Харків, перебуває на військовому обліку у Шевченківському районному у м. Харків ТЦКСП як військовозобов`язаний, є солдатом запасу у званні рядового. Відповідно до довідки від 26.05.2022 р. №1604-5001676403, ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 13.06.2022 р. №6/2471 за наслідками проведеного медичного огляду 10.06.2022 р. ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з обліку на підставі статті 41а графи ІІ Розкладу хвороб. 17.02.2025 р. адвокат Маринушкін А.Г. направив заяву до ІНФОРМАЦІЯ_4 з вимогою внести інформацію про виключення позивача з військового обліку до ЄДРПВР. Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні законні підстави для виключення позивача з військового обліку на підставі наданих документів. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 р. (в подальшому - Закон № 2232-XII). Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (в редакції станом на дату видання довідки ВЛК від 13.06.2022 р. №6/2471), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. Так само, зазначена підстава виключення з військового обліку міститься і в чинній редакції ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями визначає Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008р. № 402 (в подальшому - Положення №402). Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Розділу 1 Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Пунктом 1.2 глави 1 Розділу ІІ Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3). Судовим розглядом встановлено, що 13.06.2022 р. Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 41 «а» графи ІІ Розкладу хвороб, що підтверджується довідкою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 №6/2471 від 13.06.2022 р., а тому суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що довідка ВЛК не є належною підставою для виключення з військового обліку військовозобов`язаного у воєнний час та не створюють юридичних наслідків, зокрема, в частині наявності підстав для актуалізації даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Згідно з пунктом 2.3.1 глави 2 Розділу 1 Положення №402, ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України. На ЦВЛК відповідно до вимог пункту 2.3.3 глави 2 Розділу 1 Положення №402 покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України. Пунктом 2.3.3 глави 2 Розділу 1 Положення №402 встановлено, що ЦВЛК має право, зокрема: перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах; перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) і закладах охорони здоров`я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів; направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд, військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов`язаних, резервістів; розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України тощо. Відповідно до пункту 2.3.5 глави 2 Розділу 1 Положення №402, рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку. Пунктом 2.4.5 глави 2 Розділу 1 Положення №402 встановлено, що ВЛК регіону має право, зокрема: перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм роз`яснення з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК; направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов`язаних, резервістів. З аналізу вказаних положень вбачається, що постанови ВЛК можуть бути оскаржені та скасовані виключно вищою ВЛК або у судовому порядку. Жодного іншого порядку чинним законодавством не передбачено. До матеріалів справи не надано доказів скасування у встановленому законодавством порядку висновків Військово-лікарської комісії викладених у довідці ВЛК № 6/2471 від 13.06.2022 р., якою позивача визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 41 «а». Отже, позивач, будучи визнаним непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, прийнятою відповідно до норм діючого на той час законодавства, достеменно знаючи, що вказана довідка є законною та зберігає чинність, приймаючи до уваги факт внесення відомостей про його виключення до Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних, мав правомірні очікування стосовно того, що відносно нього посадові особи відповідача будуть діяти відповідно до вимог законодавства та належним чином виконувати покладені на них обов`язки щодо виключення особи з військового обліку. Крім того, згідно запису тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серія НОМЕР_1 від 13.06.2022 р., ОСОБА_1 виключено з військового обліку за пп. 3 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 10.06.2022 р. Незважаючи на відсутність доказів скасування довідки ВЛК № 6/2471 від 13.06.2022 р. про непридатність до військової служби, ІНФОРМАЦІЯ_2 не було вчинено дій, щодо внесення відомостей до Реєстру про виключення позивача з військового обліку згідно довідки ВЛК № 6/2471 від 13.06.2022 р. про непридатність до військової служби. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає що ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправно не внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку із непридатністю до військової служби на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Стосовно позовної вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ визначено, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" від 16.03.2017 р. №1951-VIII (в подальшому - Закон №1951-VIII), Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Частиною 1 статті 2 Закону №1951-VIII визначено, що основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку. Згідно з ч.ч. 8, 9 ст. 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. Права та обов`язки призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені статтею 9 Закону №1951-VIII, до яких віднесено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На виконання ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. №1487 затверджено Порядок організації ведення військового обліку військовозобов`язаних, призовників та резервістів (в подальшому - Порядок №1487). Відповідно до п. 6 Порядку №1487, головною вимогою до системи військового обліку є постійне забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників і військовозобов`язаних. Згідно з п. 20 Порядку №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів". Пунктом 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) установлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Судовим розглядом встановлено, що згідно висновку Військово-лікарської комісії від 13.06.2022 р., ОСОБА_1 непридатний до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 41 «а» графи ІІ Розкладу хвороб. Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки 13.06.2022 р. позивач був визнаний військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», про що йому було видано тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 від 13.06.2022 р. із відповідною відміткою про виключення з військового обліку, а також оформлено картку обстеження та медичного огляду № 4492, яка підтверджує фактичне проходження позивачем військово-лікарської комісії, зазначені відомості підлягали обов`язковому внесенню до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Крім того, відповідачем не спростовано, що ОСОБА_1 10.06.2022 р. проходив медичний огляд ВЛК, визнаний непридатним та відповідно до висновку ВЛК внесено відповідні дані до тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного серія НОМЕР_1 від 13.06.2022 р. Суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що в спірних правовідносинах відповідачем не приймалось будь-яке рішення щодо розгляду заяви позивача від 17.02.2025 р., а тому належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву позивача від 17.02.2025 р., з урахуванням висновків суду. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 р. скасувати, ухвалити постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиключенні позивача з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву від 17.02.2025 р. про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, з урахуванням висновків суду у цій справі; в іншій частині позовних вимог відмовити. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Судовим розглядом встановлено, що при поданні адміністративного позову позивачем сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн., та за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1453,44 грн. Враховуючи, що за наслідками судового розгляду позов задоволено частково, судові витрати за подання адміністративного позову в розмірі 484,48 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 726,72 грн., а всього 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 . Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 по справі № 440/4534/25 скасувати. Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невиключенні ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву від 17.02.2025 р. про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, з урахуванням висновків суду у цій справі. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 копійки, а всього 1211 (одна тисяч двісті одинадцять) гривень 20 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін