Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 903/998/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 року Справа № 903/998/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В. розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Мацигановського Володимира Петровича на рішення господарського суду Волинської області від 1 грудня 2025 року по справі №903/998/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нововолинський госпрозрахунковий ринок" до Фізичної особи-підприємця Мацигановського Володимира Петровича про стягнення 25356 грн 84 коп. Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нововолинський госпрозрахунковий ринок" (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мацигановського Володимира Петровича (надалі - Відповідач) з позовною заявою в якій просив стягнути: 14751 грн 75 коп. заборгованості по орендній платі, 7035 грн 51 коп. штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості; 2604 грн 50 коп. пені; 706 грн 98 коп. інфляційного збільшення; 258 грн 10 коп. 3% річних. В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на не виконанням Відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору торговельного місця №396 від 1 січня 2022 року (надалі - Договір; а.с. 9). Рішенням Господарського суду Волинської області від 1 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 14751 грн 75 коп. основного боргу, 7035 грн 51 коп. штрафу на несвоєчасне погашення заборгованості, 1781 грн 44 коп. пені, 258 грн 10 коп. 3% річних та 689 грн 96 коп. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено. Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що у відповідності до карти рахунку 3779 за період з 1 січня 2024 року по 18 жовтня 2025 року Позивачем оплачено орендну плату в розмірі 12482 грн 25 коп.. Судом враховано правову позицію, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. З позиції, що наведена місцевим господарським судом, на сьогоднішній день Відповідач має заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 14751 грн 75 коп., а саме: вересеня 2024 року по жовтень 2025 року. Суд першої інстанції виснував, що перевіривши доданий Позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості щодо 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, правомірним є нарахування та підлягає стягненню з Відповідача: 7035 грн 51 коп. - штраф на несвоєчасне погашення заборгованості; 1781 грн 44 коп. - пені (в межах 6 місяців за кожен період); 258 грн 10 коп. - 3% річних; 689 грн 96 коп. інфляційні втрати. Не погоджуючись із рішенням суду Відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач зазначає, що для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Таким чином, як вказує апелянт, підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, безпосередню об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Констатує, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, і що орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Наголосив, що якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Скаржник зазначив, що згідно довідки №8665 від 30 жовтня 2025 року молодший сержант - Мацигановський В.П. перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 28 травня 2024 року - по теперішній час, та вважає, що заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 14751 грн 75 коп., а саме з вересня 2024 року по жовтень 2025 року, утворилася в силу незалежних від Відповідача обставин та що останній не мав об`єктивної можливості використовувати отримане в оренду майно з метою, визначеною у Договорі. Окрім того, Відповідачем долучено до матеріалів справи повідомлення про відмову від Договору та припинення договірних відносин. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 січня 2026 року справу № 903/998/25 прийнято до провадження суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача, запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідача. На адресу апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що 1 січня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір, за яким Відповідачу передано в тимчасове платне користування торговельне місце №396, загальною площею 13,35 кв. м, розташоване на ринку, за адресою м. Нововолинськ, вул. Героїв АТО, 1а для розміщення об`єкту торгівлі для провадження торговельної діяльності. Констатує, що 1 січня 2024 року між сторонами підписано додаткову угоду №2 до Договору у відповідності до пункту 1 якої розмір орендної плати за торговельне місце з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року складає 1134 грн 75 коп. на місяць, та сторони дійшли згоди, що цей Договір є укладеним по 31 грудня 2024 року. Позивач при цьому вважає, що в січні 2024 року Договір автоматично поновився до 31 грудня 2025 року. Зауважує при цьому, що у відповідності до карти рахунку 3779 за період з 1 січня 2024 року по 18 жовтня 2025 року Позивачем оплачено орендну плату в розмірі 12482 грн 25 коп.. Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України. Суд констатує, що дана справа № 903/998/25 не підпадає під дані винятки. Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 302800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі). З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно, ухвалою суду від 2 січня 2026 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/998/25 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 3 березня 2026 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 1 січня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір щодо оренди торговельного місця (а.с. 9), за яким Відповідачу передано в тимчасове платне користування торговельне місце №396, загальною площею 13,35 кв. м., розташоване на ринку, за адресою м. Нововолинськ, вул. Героїв АТО, 1а для розміщення об`єкту торгівлі для провадження торговельної діяльності. У відповідності до пункту 3.1 Договору вступ Відповідача у користування Торговельним місцем настає одночасно з підписанням сторонами даного Договору. Водночас за умовами пункту 4.1 Договору, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року розмір орендної плати за торговельне місце складає 867 грн 75 коп. на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно на поточний рахунок Позивача або в касу, не пізніше 15-го числа поточного місяця (розрахунковий місяць). Як визначено пунктом 7.2 Договору, за порушення строків сплати платежів, передбачених розділом 4 цього Договору Відповідач сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової стави НБУ за кожен календарний день прострочення. Пеня нараховується, починаючи із наступного календарного дня за датою виникнення прострочення зобов`язання Відповідачем. Згідно пункту 7.3 Договору, у випадку несплати Відповідачем орендної плати та пені до закінчення розрахункового місяця з 1 числа наступного місяця, що слідує за розрахунковим Відповідачу нараховується штраф у розмірі 20% від суми боргу. З першого числа другого місяця, який слідує за розрахунковим Відповідачу нараховується штраф у розмірі 50 % від суми боргу. Згідно пункту 8.1 Договору, сторони дійшли згоди, що цей Договір є укладеним по 31 грудня 2022 року. 1 січня 2023 року між сторонами підписано додаткову угоду №1 до Договору, згідно пункту 1 якої розмір орендної плати за торговельне місце з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року складає 1001 грн 25 коп. на місяць", та " 8.1 Договору сторони дійшли згоди, що цей договір є укладеним по 31 грудня 2023 року". 1 січня 2024 року між сторонами підписано додаткову угоду №2 до Договору, у відповідності до пункту 1 якої розмір орендної плати за торговельне місце з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року складає 1134 грн 75 коп. на місяць", та " 8.1 Договору сторони дійшли згоди, що цей Договір є укладеним по 31 грудня 2024 року" Як вказує Позивач в січні 2024 року Договір автоматично поновився до 31 грудня 2025 року. У відповідності до карти рахунку 3779 за період з 1 січня 2024 року по 18 жовтня 2025 року Позивачем оплачено орендну плату в розмірі 12482 грн 25 коп.. З огляду на вищеописане Позивач звернувся до господарського суду, за захистом, порушеного, на його думку, права з даним позовом. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи. Відповідно до частини дев`ятої статті 93 Земельного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно з положеннями статтей 759, 760 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). У відповідності до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зважаючи на предмет доведення Позивачем в позовній заяві обставин стягнення орендної плати та заперечення Відповідача наведені в апеляційній скарзі щодо неможливість використання орендованого приміщення в спірний період з огляду на перебування на військовій службі із покликанням на статтю 762 Цивільного кодексу України, колегія суддів досліджуючи докази, долучені Відповідачем в спростування позовних вимог та докази, долучені Позивачем в підтвердження позовних вимог, зауважує наступне. Для орендних відносин існують окремі норми, що дозволяють орендарю-підприємцю не платити за користуванням майном або хоча б зменшити розмір плати. У відповідності до пунктів 4, 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач: · має право вимагати зменшення плати, якщо можливість користування майном значно зменшилась через обставини, які не залежать від орендаря; · звільняється від сплати за весь час, протягом якого він об`єктивно не міг використовувати орендоване майно. В обох випадках орендарю необхідно підтвердити, що він не міг користуватися приміщенням у зв`язку з війною. Повне звільнення від орендної плати не застосовується, якщо наймач має хоча б найменшу можливість використовувати майно та отримувати від нього хоч якусь вигоду: мати до нього фізичний доступ; зберігати там речі - обладнання, товари тощо; продовжувати господарську діяльність, навіть при скороченні персоналу або годин роботи; не здійснювати активних дій для припинення оренди, звільнення приміщення, передачі його власнику, виключення запису про оренду з реєстру речових прав на нерухоме майно. Приходячи до відповідних висновків суд апеляційної інстанції враховує правову позицію наведену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року в справі № 910/7495/16. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. В той же час підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. У разі виникнення з орендодавцем спору щодо можливості використання орендованого майна під час воєнного стану саме йому необхідно буде доводити, що він не мав можливості користуватися орендованим майном. Для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Таким чином, при оцінці судом таких обставин повинна презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а обов`язком орендаря є доведення належними та допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилається, як на такі, що підтверджують факт неможливості використання ним орендованого майна з незалежних від нього причин. Схожа правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 910/14244/20. Колегія суду констатує, що Відповідачем в підтвердження обставин щодо неможливості користування орендованим майном долучено довідку військової частини НОМЕР_1 від 12 серпня 2025 року №7045, дослідивши яку вбачається, що Відповідач (сержант із матеріального забезпечення механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ) дійсно в період з 24 січня 2025 року по 24 січня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Покровському районі Покровській міській територіальній громаді. Відтак з даної довідки слідує перебування Відповідача лише один день на відповідному напрямку. Між тим згідно довідки №8665 від 30 жовтня 2025 року молодший сержант Мацигановський В.П. (в даній справі Відповідач) перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 28 травня 2024 року - по теперішній час. В той же час, для застосування судом частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, Відповідачу необхідно довести наступні обставини: що він не мав можливості використовувати майно та отримувати від нього хоч якусь вигоду; не мав до майна фізичного доступу; не зберігав там речі - обладнання, товари тощо; не продовжував господарську діяльність; Відповідач здійснював активні дії для припинення оренди, звільнення приміщення, передачі його власнику. В той же час, матеріали справи, окрім довідки про перебування Відповідача на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 28 травня 2024 року - по теперішній, не містять таких доказів, зокрема, й щодо вчинення Відповідачем дій (зокрема звернення з листом чи надіслання повідомлення на меседжери з огляду на перебування на службі як про те вказує Відповідач) для припинення оренди, звільнення приміщення, передачі його власнику, неможливості доступу до приміщення. В той же час, колегія суду зауважує, що Відповідачем долучено до матеріалів справи лист від 24 травня 2025 року №17 та повідомлення від 17 травня 2025 року № 14 в котрих зазначено про те, що Позивач покликаючись на пункт 8.4 Договору повідомив Відповідача про припинення договірних відносин. Як доказ припинення правовідносин по Договору та переходу торгового місця (металевої конструкції) у власність Позивача в матеріалах справи є фотографія направлена Позивачем 15 травня 2025 року на месенджер Відповідача із вивіскою «З приводу купівлі чи оренди звертатися в адміністрацію ринку». Окрім того, як доказ того, що правовідносини по Договору тривали до травня 2025 року є долучений самим же Позивачем до повідомлення про розірвання Договору рахунок на оплату від 17 травня 2025 року, в котрому зазначено, що місяцями за які Відповідач має оплатити орендну плату є вересень 2020 року - травень 2025 року, крім того, Позивач в рахунку зазначив період за який нараховувалися штрафні санкції, а саме період з вересня 2024 року по травень 2025 року. В той же час, подаючи позовну заяву Позивач нараховує орендну плату з 16 вересня 2024 року по 15 жовтня 2025 року, залишаючи поза увагою свої ж повідомлення про припинення Договору з травня 2025 року, а відтак і договірних відносин (та свій рахунок на оплату, в якому інший розрахунковий період з вересня до травня). Відтак, з огляду на долучені докази, в площинні припинення Договірних відносин саме за ініціативи Позивача з травня 2025 року, колегія суду доходить висновку, що період за який слід стягувати заборгованість по Договору є період з вересня місяця 2024 року по квітень місяць 2025 року включно (та відповідно період розрахунку штрафних санкцій). Стягнення ж заборгованості за період, що настав після припинення Договору на переконання судової колегії є неправомірним. Поряд з тим як вбачається з карти рахунку 3779 за період з 1 січня 2024 року по 18 жовтня 2025 Позивачем оплачено орендну плату в розмірі 12482 грн 25 коп. (при цьому останній платіж Відповідачем вчинено 17 серпня 2024 року). Судом апеляційної інстанції враховується правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 8 травня 2019 року в справі №910/9078/18, від 21 травня 2019 року в справі №904/6726/17, від 5 червня 2019 року в справі №905/1562/18, від 10 червня 2019 року в справі №911/935/18 та від 11 червня 2019 року в справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. За таких обставин апеляційний господарський суд , з огляду на докази описані вище, в розрізі визначеного періоду існування заборгованості (до припинення Договору), керуючись статтями 526, 527, 530,610, 612 Цивільного кодексу України доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості. Відповідно суд апеляційної інстанції приймає рішення, яким стягує з Відповідача на користь Позивача 9078 грн заборгованості по сплаті орендної плати за період з вересня 2024 року по квітень 2025 року включно. В стягненні ж заборгованості 5673 грн 75 коп. суд відмовляє, оскільки він виходить за період існування договірних відносин за Договором. Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 14751 грн 75 коп. заборгованості, приймаючи в цій частині нове рішення, частково задовольняючи даний позов. Що ж стосується позовних вимог про стягнення пені за період з 16 вересня 2024 року по 15 жовтня 2025 року в сумі 1781 грн 44 коп. та 7035 грн 51 коп. штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості, то колегія суду зауважує наступне. У відповідності до пункту 7.3 Договору, у випадку несплати Відповідачем орендної плати та пені до закінчення розрахункового місяця з 1 числа наступного місяця, що слідує за розрахунковим Відповідачу нараховується штраф у розмірі 20% від суми боргу. З першого числа другого місяця, який слідує за розрахунковим Відповідачу нараховується штраф у розмірі 50 % від суми боргу. Встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Формулювання в договорі умови про сплату пені за кожен день прострочення не є встановленням цим договором іншого, ніж визначеного частиною 6 статтею 232 Господарського кодексу України, шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій (дана правова позиція наведена в постанові ВП ВС від 16 жовтня 2024 року по справі №911/952/22). Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Згідно статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. У відповідності до статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. В силу дії статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Суд апеляційної інстанції в розрізі встановленого вище періоду та з огляду на висновок апеляційного господарського суду щодо стягнення основного боргу за Договором, котрий наведено вище у цій постанові здійснив розрахунок нарахування пені до 6 місяців за кожний місяць окремо, за наступні періоди: з 16/09/2024 до 16/03/2025 на суму 1134 грн 75 коп.; з 16/10/2024 до 15/04/2025 на суму 1134 грн 75 коп.; з 16/11/2024 до 16/05/2025 на суму 1134 грн 75 коп.; з 16/12/2024 до 15/06/202 на суму 1134 грн 75 коп.; з 16/01/2025 до 16/07/2025 на суму 1134 грн 75 коп.; з 16/02/2025 до 16/08/2025 на суму 1134 грн 75 коп.; з 16/03/2025 до 13/09/2025 на суму 1134 грн 75 коп.; з 16/04/2025 до 14/10/2025 на суму 1134 грн 75 коп. Відтак здійснивши розрахунок пені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", суд апеляційної інстанції виснує про правомірність та доведеність її розміру в сумі 1340 грн 03 коп., в стягненні 441 грн 41 коп. суд відмовляє з огляду на її безпідставність. Окрім того, здійснивши розрахунок штрафу в межах визначеної вище суми заборгованості в розмірі 20 % (оскільки застосування з наступного місяця штрафу в розмірі 50 % при попередньому застосуванні за перший місяць штрафу в розмірі 20 % вказує на подвійну правову природу штрафу, а саме подвійного стягнення штрафу на штраф), колегія суду доходить висновку, що підставним та обгрунтованим є стягнення штрафу в розмірі 1815 грн, з огляду на що в стягненні 5220 грн 51 коп. колегія апеляційного господарського суду відмовляє. Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1781 грн 44 коп. пені та 7035 грн 51 коп. штрафу, приймаючи в цій частині нове рішення, яким частково задоволює позовні вимоги про стягнення даних штрафних санкцій. Що ж стосується позовних вимоги про стягнення 706 грн 98 коп. інфляційних втрат та 258 грн 10 коп. 3% річних, то колегія суду зауважує наступне. Згідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 листопада 2020 року в справі № 910/13071/19. Здійснивши розрахунок 3 % річних за визначений вище період апеляційний господарський суд доходить висновку про підставність пред`явленого Позивачем до Відповідача позову в частині стягнення 3% річних в розмірі 101 грн 23 коп. та в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 474 грн 29 коп.. Саме тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в розмірі 101 грн 23 коп. та інфляційних втрат в розмірі 474 грн 29 коп. є обґрунтованими та підставними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. В стягненні 156 грн 87 коп. 3 % річних та 232 грн 69 коп. інфляційних втрат суд апеляційної інстанції відмовляє. Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині стягнення річних та інфляційних втрат, приймаючи в цій частині нове рішення, яким частково задоволює позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. З огляду на все вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів апеляційного господарського суду виснує, що апеляційна скарга Відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 1 грудня 2025 року в справі №903/998/25 є підставною та обгрунтованою в розрізі доводів щодо припинення договірних відносин Позивачем в травні 2025 році, а тому підлягає задоволенню частково. Відтак, задовільняючи частково апеляційну скаргу Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Волинської області від 1 грудня 2025 року і приймає нове рішення, яким задоволює позовні вимоги частково та стягує з Відповідача на користь Позивача 9078 грн заборгованості, 1340 грн 03 коп. пені, 1815 грн 20% штрафу, 101 грн 23 коп. 3% річних, 474 грн 29 коп. інфляційних втрат. В стягненні 5673 грн 75 коп. заборгованості, 441 грн 41 коп. пені, 5220 грн 51 коп. 20% штрафу, 156 грн 87 коп. 3% річних, 232 грн 69 коп. інфляційних втрат колегія суду апеляційної інстанції відмовляє. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України. В силу дії частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Відповідача та Позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мацигановського Володимира Петровича на рішення господарського суду Волинської області від 1 грудня 2025 року по справі №903/998/25 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 1 грудня 2025 року по справі №903/998/25 - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мацигановського Володимира Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» (вулиця Героїв АТО,1А, місто Нововолинськ, Волинська область, 45400, код ЄДРПОУ 01557302) 9078 основного боргу, 1815 грн 20% штраф на несвоєчасне погашення заборгованості, 1340 грн 03 коп. пені, 101 грн 23 коп. 3% річних та 474 грн 29 коп. інфляційних втрат, а також 1223 грн 63 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовонї заяви та 1798 грн 15 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. В стягненні 5673 грн 75 коп. основного боргу, 5220 грн 31 коп. 20% штраф на несвоєчасне погашення заборгованості, 1264 гн 47 коп. пені, 156 грн 87 коп. 3% річних та 232 грн 69 коп. інфляційних втрат - відмовити.

5. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

8. Справу №903/998/25 повернути Господарському суду Волинської області. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Філіпова Т.Л. Суддя Маціщук А.В.