Ухвала ККС ВС № 576/1525/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2026 року м. Київ справа № 576/1525/21 провадження № 51-606ск 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 грудня 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , установив: За вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 грудня 2024 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Старикове Глухівського району Сумської області та жителя АДРЕСА_1 , засуджено за частинами 3 та 4 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК) (у редакції від 06 грудня 2017 року) і призначено покарання: - за ч. 3 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років; - за ч. 4 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі на строк 12 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. Вирішено питання про долю речових доказів. Цим же вироком за ч. 3 ст. 15 - ч. 2 ст. 153 КК (у редакції Закону від 01 червня 2010 року), ч. 4 ст. 152 КК (у редакції Закону від 06 грудня 2017 року), ч. 3 ст. 152 КК (у редакції Закону від 06 грудня 2017 року) та ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 152 КК (у редакції Закону від 11 січня 2019 року) засуджено ОСОБА_6 , судові рішення відносно якого захисником не оскаржуються. Суд першої інстанції встановив, ОСОБА_5 , у якого виник злочинний умисел на задоволення своєї статевої пристрасті неприроднім способом із малолітньою ОСОБА_7 , яка приходиться йому племінницею та проживала разом із ним, діючи повторно, зі своїм братом ОСОБА_6 , долаючи волю потерпілої шляхом залякування та застосуванням фізичного насильства, з початку січня 2018 року, знаходячись себе в дома, користуючись безпорадним станом потерпілої, діючі як самостійно, так й у групі, систематично вчиняли з нею аногенітальні контакти з використанням власних геніталій. Вчиняючи відносно малолітньої ОСОБА_7 , яка проживала з ним однією сім`єю, протиправні дії сексуального характеру ОСОБА_5 , відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» № 2229-VІІІ від 07 грудня 2017 року, одночасно скоював відносно неї домашнє насильство. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року вирок відносно ОСОБА_5 залишено без змін. У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення посилаючись на невідповідність висновків суду викладених у судових рішеннях фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що висунуте прокурором обвинувачення не відповідає вимогам статті 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки обвинувальний акт не містить належного викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема часу та інших істотних обставин його вчинення, а наведені у ньому обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, стверджує, що судові рішення ухвалено без урахування даних про особу засудженого, а також стану здоров`я потерпілого. Також зазначає, що в основу обвинувачення покладено докази, здобуті з порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема внаслідок застосування до засудженого психологічного тиску та неналежних умов тримання під вартою, а також під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій за його участю, що ставить під сумнів їх допустимість. Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. За правилами статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення у межах касаційної скарги, і не уповноважений ревізувати повноти розгляду, перевіряти докази з погляду їх достовірності та відповодністі висновків фактичним обставинам кримінального провадження, а при вирішенні справи виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій. Усупереч доводам захисника, як убачається з вироку, місцевий суд у ньому належним чином обґрунтував свій висновок про те, що досліджені докази у справі підтверджують факт вчинення ОСОБА_5 інкримінованих кримінальних правопорушень. Такого переконання суд дійшов на підставі аналізу безпосередньо досліджених доказів, зокрема показань потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили обставини вчинення злочинів щодо них обвинуваченим ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ; показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; висновку судово-медичної експертизи № 33 від 04 березня 2021 року, складеної за результатами медичного обстеження потерпілої ОСОБА_7 ; протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 , під час якого свідок продемонструвала обставини вчинення злочину ОСОБА_6 відносно ОСОБА_7 ; висновків судово-психіатричних експертиз № 107 від 13 квітня 2021 року, № 352 від 07 травня 2024 року відносно потерпілої ОСОБА_7 , № 105 від 13 квітня 2021 року відносно потерпілої ОСОБА_8 , № 106 від 13 квітня 2021 року відносно потерпілої ОСОБА_10 , згідно яких, зокрема, у потерпілих не виявлено підвищеної схильності до фантазування та навіювання; протоколах слідчих експериментів від 05 березня 2021 року за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які продемонстрували обставини вчинення ними злочинів відносно ОСОБА_7 , протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі НСРД) у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 07 квітня 2021 року, згідно якого ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під час перебування в камері ІТТ ГУНП в Сумській області при розмові з іншими особами визнали, що ґвалтували потерпілу ОСОБА_7 . Водночас місцевий суд перевірив твердження засудженого ОСОБА_5 щодо можливого застосування до нього психологічного тиску при проведенні слідчих експериментів та здійснення аудіо - відеоконтролю під час його перебування в слідчому ізоляторі та дійшов висновку про їх необґрунтованість. Судом установлено, що слідчий експеримент проводився за участю захисника, який забезпечував дотримання процесуальних прав засудженого, при цьому будь-яких зауважень щодо неправомірного впливу під час проведення слідчого експерименту заявлено не було, не зазначає про це і захисник у касаційній скарзі. Пояснення засудженого ОСОБА_5 про те, що він не повідомив свого захисника про нібито застосоване до нього насильство через те, що «забув» про це, обґрунтовано викликали у суду сумнів у їх достовірності. За результатами дослідження протоколів негласних слідчих (розшукових) дій суд встановив, що під час проведення аудіо - відеоконтролю засуджений надавав пояснення щодо своїх дій, а поведінка його співрозмовника не містила ознак примусу. Також суд урахував особливості комунікації осіб, які перебувають у місцях несвободи, що можуть бути зумовлені впливом кримінальної субкультури та самі по собі не свідчать про незаконний вплив. З огляду на це місцевий суд не встановив підстав визнавати вказані докази недопустимими. Відхиляючи доводи сторони захисту про невідповідність обвинувального акта вимогам статті 291 КПК місцевий суд у вироку зазначив, що відсутність у формулюванні обвинувачення точної дати та часу вчинення інкримінованих дій саме по собі не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому суд вказав на специфіку кримінальних правопорушень проти статевої свободи та недоторканості, які зазвичай вчиняються в умовах прихованості, без сторонніх свідків, у час і місці, обраних винними особами з метою уникнення викриття, особливо коли потерпіла через вік, стан здоров`я або інтелектуальні особливості не здатна повною мірою усвідомлювати характер вчинюваних щодо неї дій. Також суд зазначив, що систематичний характер насильницьких дій упродовж тривалого періоду, їх травматичний вплив на психіку потерпілої ОСОБА_7 та інтелектуальні особливості останньої об`єктивно ускладнюють точне відтворення хронології подій. Водночас, згідно з висновками судово-психіатричних експертиз від 13 квітня 2021 року та 07 травня 2024 року, потерпіла, попри наявні ознаки розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку, була здатна правильно сприймати фактичні обставини подій і надавати показання щодо їх зовнішньої сторони, хоча й без чіткої просторово-часової орієнтації та без усвідомлення складного соціально-юридичного змісту вчинюваного. При цьому експертизами не встановлено підвищеної схильності потерпілої до фантазування чи вираженої навіюваності. З урахуванням зазначеного місцевий суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних підстав вважати, що показання потерпілої були сформовані під впливом інших осіб, та обґрунтовано відхилив такі твердження сторони захисту. При оцінці показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 суд урахував їх близькі родинні та особисті зв`язки із засудженими та критично оцінив їхні твердження щодо нібито постійної присутності сторонніх осіб і неможливості перебування потерпілої ОСОБА_7 наодинці з засудженими. Окрім того місцевий суд у вироку зазначив, що відсутність помітних змін у поведінці потерпілої після вчинення щодо неї протиправних дій узгоджується з установленими експертами особливостями її психічного розвитку, оскільки вона не усвідомлювала протиправності та насильницького характеру цих дій і сприймала їх формально, без розуміння їх змісту. Сукупність цих обставин суд визнав достатніми для висновку про конкретність висунутого обвинувачення та підтвердження його належними і допустимими доказами. Проаналізувавши всі досліджені докази у кримінальному провадженні та надавши оцінку кожному з них у їх сукупності та взаємозв`язку з дотриманням вимог ст. 94 КПК, суд першої інстанції дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частинами 3 та 4 ст. 152 КК. Під час апеляційного перегляду вироку суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту та дійшов безспірного висновку про законність цього рішення. У своїй ухвалі апеляційний суд виклав відповідні мотиви на обґрунтування такого висновку та спростування доводів сторони захисту щодо недопустимості зібраних доказів у справі та їх недостатність для підтвердження пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій поклали в основу своїх висновків про винуватість ОСОБА_5 недопустимі докази, отримані внаслідок психологічного тиску на засудженого, що мало місце під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. При перевірці цих доводів, Суд бере до уваги наступне. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 7, ст. 18 КПК жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення проти неї. Кожна особа має право не свідчити проти себе, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання та бути невідкладно повідомленою про ці права. За змістом зазначених норм під самовикриттям розуміється надання особою відомостей щодо вчиненого нею кримінального правопорушення в умовах примусу чи без належного забезпечення процесуальних гарантій. Водночас НСРД є передбаченою кримінальним процесуальним законом сукупністю організаційних та технічних заходів, що здійснюються без відома особи з метою отримання інформації про кримінальне правопорушення або особу, яка його вчинила. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 258, ч. 1 ст. 260 КПК аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування та полягає у фіксації змісту розмов чи інших звуків, рухів, дій особи за наявності достатніх підстав вважати, що така інформація має значення для досудового розслідування. Зазначена НС(Р)Д проводиться на підставі ухвали слідчого судді і може здійснюватися як безперервно, так і епізодично в межах визначеного строку, та не містить законодавчих обмежень щодо її застосування стосовно осіб, затриманих за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. На відміну від цього, допит є процесуальною слідчою (розшуковою) дією, що проводиться з ініціативи сторони обвинувачення з метою отримання конкретних показань від особи щодо обставин кримінального правопорушення та передбачає активну роль особи, яка його проводить. Як установлено судами попередніх інстанцій, у цьому кримінальному провадженні НС(Р)Д у виді аудіо-, відеоконтролю особи проводилась на підставі належної ухвали слідчого судді апеляційного суду в приміщенні ізолятора тимчасового тримання. Зафіксоване спілкування засудженого із особою, яка перебувала разом із ним, мало ознаки приватного в розумінні статей 258, 260 КПК. Даних про те, що під час проведення НС(Р)Д засуджений фактично допитувався щодо обставин пред`явленого обвинувачення або що ініціатива розмови виходила від представників правоохоронних органів, суди обох інстанцій не встановили. Оцінивши зміст цих розмов, суд першої інстанції дійшов висновку про їх добровільний характер. Засуджені на власний розсуд спілкувалися між собою та третьою особою, без ознак примусу чи обману, і добровільно розповідали про обставини вчинення інкримінованих злочинів. За таких умов отримана інформація не є показаннями одержаними в порядку допиту, без роз`яснення процесуальних прав та без участі захисника. Крім того, судами обох інстанцій було взято до уваги, що до проведення НС(Р)Д з ОСОБА_5 вже було проведено слідчий експеримент, під час якого він розповів про обставини вчинення цих злочинів. Озвучені ним під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання деталі вчинення злочинів, за своїм змістом узгоджуються з раніше зібраними доказами і не є новими, а деталізація цих подій останнім свідчить про його обізнаність із фактичними обставинами справи, які не могли бути відомі стороннім особам. При цьому результати аудіо - відеоконтролю особи не були єдиним або вирішальним доказом доведення винуватості ОСОБА_5 , а оцінювалися судами обох інстанцій у сукупності з іншими доказами у справі. За наслідками перевірки вироку апеляційний суд у своєму рішенні зазначив про відсутність підстав вважати, що при проведенні НС(Р)Д у справі брав участь працівник правоохоронного органу або інша особа в порядку ст. 275 КПК, а також відсутні обставини, які б свідчили про залучення агента з порушенням вимог ч. 6 ст. 246 КПК. З огляду на те, що НС(Р)Д у виді аудіо - відеоконтролю особи у кримінальному провадженні проведені на підставі та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом, Суд не вбачає підстав стверджувати про порушення права засудженого на свободу від самовикриття. При цьому захисник у скарзі не вказує нових даних щодо зазначеної обставини, які б могли залишитися поза увагою судів обох інстанцій та свідчили про протилежне. Відтак, відсутні обґрунтовані підстави вважати відомості, зафіксовані у відповідному протоколі, недопустимими доказами у розумінні статей 86, 87 КПК як такі, що отримані з істотним порушенням прав і свобод людини чи вимог закону. Щодо допустимості протоколу слідчого експерименту за участю засудженого, які нібито отримані внаслідок здійснення щодо них психологічного тиску. Також апеляційний суд перевірив доводи захисника щодо допустимості протоколу слідчого експерименту за участю засудженого, який проводився під психологічним тиском та, навівши у своєму рішенні мотиви з посиланням на положення статей 23, 84, 86, 87, 94, 240 КПК, обґрунтовано їх відхилив. При цьому апеляційний суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а його нормативна модель передбачає безпосередню участь підозрюваного у відтворенні дій, обстановки та обставин події. Отримані під час цієї слідчої дії відомості фіксуються у протоколі, який відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК є процесуальним джерелом доказів і підлягає оцінці судом за правилами ст. 94 КПК. Слідчі експерименти у справі були проведені з дотриманням вимог ст. 240 КПК, із забезпеченням права на захист та участю захисників та понятих, із застосуванням безперервного відеозапису, роз`ясненням прав та відсутністю зауважень з боку учасників. Протоколи відповідають вимогам статей 104, 105 КПК. Одночасно апеляційний суд урахував і підходи практики ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення справедливості провадження в цілому та дотримання права особи не свідчити проти себе, і дійшов висновку, що за відсутності даних про примус чи інші істотні порушення прав засудженого, підстав для визнання цих доказів недопустимими не вбачається. Доводи сторони захисту про психологічний тиск на засудженого з боку працівників правоохоронних органів було визнано безпідставними, оскільки такі, що не підтверджуються жодними доказами. Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги захисника щодо недопустимості результатів НС(Р)Д і протоколів слідчих експериментів як доказів у справі через здійснення психологічного тиску на засудженого та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону не є прийнятними. Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви, з яких виходили ці суди, та положення закону, якими вони керувалися ухвалюючи свої рішення. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли поставити під сумнів законність оскаржуваних судових рішень і були підставами для їх скасування, зі змісту цих рішень та змісту касаційної скарги Суд не вбачає. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, 441 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 грудня 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року відносно засудженого ОСОБА_5 через відсутність підстав для її задоволення. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3