Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/12766/25

Справа № 308/12766/25 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25.02.2026 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю захисника-адвоката Зінченка А.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Зінченка А.Л. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 cт. 204-1 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. Відповідно до постанови суду, - 20 серпня 2025 року о 18 годині 30 хвилин ОСОБА_1 був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Група реагування» спільно з прикордонним оперативно-розшуковим відділом, на відстані 250 метрів до державного кордону, на напрямку 307 прикордонного знаку, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку, в пішому порядку поза пунктом пропуску. Своїми діями громадянин України ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою суду, адвокат Зінченко А.Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, на які посилається суд в оскаржуваній постанові, являються недостатніми для обґрунтування вини ОСОБА_1 за критерієм «поза розумним сумнівом». Вказує, що посилання у протоколі на факт вчинення правопорушення, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду. Окрім того, сторона захисту зазначає, що судом неналежно оцінені доводи ОСОБА_1 про відсутність наміру в перетині державного кордону України, пояснення свідків та клопотання адвоката Зінченка А.Л. про закриття провадження у справі. Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що у судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат присутніми не були, копія постанови надіслана їм, з пропущенням триденного строку, а саме 08.11.2025, що підтверджується карткою руху документа в ІАС «Електронний суд», просить визнати поважною причину пропущення строку та поновити строк на апеляційне оскарження. Водночас зазначає, що 09.10.2025 року адвокат Зінченко А.Л. з`явився до суду для розгляду справи, однак адвокату було повідомлено про відкладення розгляду справи на 07.11.2025 на 10:15 год. Однак, 07.11.2025, прибувши для розгляду справи адвокат Зінченко А.Л. дізнався, що справа вже розглянута за їх відсутності та рішення по справі прийнято ще 09.10.2025. Вважає, що таким чином при розгляді справи та прийнятті рішення судом грубо порушено права ОСОБА_1 на захист, що є достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення. В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, хоча належним чином був повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що неявка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , відповідно до ст. 294 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи. Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП, не є обов`язковою. За таких обставин, відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП, а також з метою реалізації права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Заслухавши пояснення захисника-адвоката Зінченка А.Л. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин. Згідно зі ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до положень ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване законне рішення. Обґрунтовуючи вину ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, суд першої інстанції зіслався на протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №007792Е від 20.08.2025 року; протокол про адміністративне затримання від 20.08.2025 року; протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 20.08.2025 року; рапорт інспектора прикордонної служби ОСОБА_2 ; схему щодо виникнення обстановки на ділянці ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону. Апеляційний суд, переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, а також згідно наданих пояснень адвоката Зінченка А.Л. у судовому засіданні апеляційного суду, вважає висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, помилковим, оскільки вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані не в повному обсязі. Відповідно до вимог ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП настає за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади. Згідно з частиною 2 цієї статті відповідальність настає за вчинення тих саме дій, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті. Об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону. Об`єктивна сторона правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад). Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про Державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Згідно ст. 12 вказаного Закону, пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України. Досліджуючи матеріали справи в апеляційному порядку, суд вважає наявні в матеріалах справи докази недостатніми для обґрунтування вини ОСОБА_1 за критерієм «поза розумним сумнівом». Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю. Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов`язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП). Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №007792Е від 20.08.2025 року, - 20.08.2025 року о 18 год. 30 хв. ОСОБА_1 був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Група реагування» спільно з прикордонним оперативно-розшуковим відділом, на відстані 250 метрів до державного кордону, на напрямку 307 прикордонного знаку, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку, в пішому порядку поза пунктом пропуску, чим порушив вимоги ст.ст. 9, 12 ЗУ "Про державний кордон України" від 04.11.1991, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке, передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП. З зазначеного протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 виявлений та затриманий на відстані 250 метрів до державного кордону, на напрямку 307 прикордонного знаку, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Виходячи із положень ст. 204-1 КУпАП вбачається, що об`єктивну сторону даного правопорушення складає саме перетинання або спроба перетинання державного корону будь-яким способом поза пунктами пропуску. Водночас, суд апеляційної інстанції вважає зазначений протокол неналежним доказом, оскільки, у порушення вимог ст. 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою посадовою особою не конкретизовано місце вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому діяння, не зазначено координати, де нібито здійснено спробу перетину державного кордону, та не зазначено у складі якої саме групи осіб вчинив дане правопорушення, так як його дії кваліфіковано саме за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а не за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Разом з тим, відсутні відомості, що місце, де було його затримано не є дозволеним для проходження людей біля державного кордону. Наявні в матеріалах адміністративної справи документи не спростовують і не підтверджують того, що у протоколі про адміністративне правопорушення і постанові суду з`ясовано об`єктивну та суб`єктивну сторони цього правопорушення. Сам по собі той факт, що ОСОБА_1 перебував у межах території, на якій установлено контрольований прикордонний район, за умови відсутності об`єктивних доказів, які б свідчили про його намір перетнути державний кордон поза межами пункту пропуску, не є підставою для притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Крім того, при затриманні ОСОБА_1 , у нього не виявлено предметів, що могли б прямо чи опосередковано вказувати на намір незаконного перетину кордону (паспорт громадянина України для виїзду за кордон, грошові кошти в іноземній валюті, спорядження для проходження гірським маршрутом, гідрокостюм тощо), від працівників Державної прикордонної служби не втікав, а саме по собі перебування особи у межах контрольованого прикордонного району не свідчить про наявність даного правопорушення. Виходячи з вищезазначеного, слід дійти висновку, що органом, який склав протокол щодо ОСОБА_1 , не надано жодних беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про вчинення останнім дій, передбачених ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні правопорушення за обставин, викладених у протоколі. Таким чином, зазначені в оскаржуваній постанові висновки суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, не відповідають дійсним обставинам справи, належним чином не вмотивовані та не ґрунтуються на вимогах закону. Жоден із перерахованих у постанові судді доказів не підтверджує факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, наявності у нього умислу на незаконне перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, в складі групи осіб. Також апеляційний суд звертає увагу на вік ОСОБА_1 21 рік, що свідчить про те, що він є призовником та може бути мобілізований на військову службу лише за його згодою, що в свою чергу також дає підстави вважати про відсутність у нього намірів на незаконний перетин державного кордону. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 у складі групи осіб вчинив спробу незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску, не ґрунтується на фактичних обставинах справи, у зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими й заслуговують на увагу. Відповідно до вимог діючого законодавства про адміністративні правопорушення, а саме ст. 9, 245 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події і складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх належних доказів по справі. Частина 1 статті 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом. Приймаючи рішення про закриття провадження у справі апеляційний суд також зазначає, що відповідно до положень КУпАП вжиття заходів зі встановлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення цієї категорії, складання протоколів про адміністративні правопорушення; з`ясування обставин, за яких вчинено правопорушення, вилучення речей та документів, покладається на посадових осіб органів Державної прикордонної служби України (п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП); відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і що саме на відповідних посадових осіб органів Державної прикордонної служби України покладено доведення винуватості особи у вчиненні цього правопорушення з точним дотриманням положень чинних нормативно-правових актів, і вважає, що можливості усунення вищевказаних порушень нормативно-правових актів при проведенні перевірки та складанні щодо ОСОБА_1 протоколу, збирання додаткових доказів у підтвердження винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення вичерпані. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, наявними в матеріалах справи доказами не доведена, а тому, постанова місцевого суду як незаконна підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях останнього події і складу адміністративного правопорушення. Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Поновити адвокату Зінченка А.Л. в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення. Апеляційну скаргу захисника-адвоката Зінченка А.Л. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, - скасувати. Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Т.Ю. Бисага