Постанова 4805 № 282/1426/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №282/1426/24 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В. Категорія 32 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Смоляра А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 282/1426/24 за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Саламахи Анатолія Віталійовича до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кусто Агро Фармінг», про визнання договорів оренди землі недійсними, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кусто Агро Фармінг» на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 12 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вальчука В.В. у селищі Любарі, в с т а н о в и в : У жовтні 2023 року представник позивача, звернувся з даним позовом, в якому просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019, площею 1,759 га, укладений 30 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн - Україна» та з кадастровим номером 1823183400:01:005:0008, площею 1,3781 га, укладений 05 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн - Україна», а також просив вирішити питання розподілу судових витрат. Позов мотивувався тим, що 01 квітня 2012 року між ФОП ОСОБА_1 та власником земельної ділянки ОСОБА_3 , було укладено та 22 серпня 2012 року в установленому законом порядку зареєстровано договір оренди земельної ділянки (паю) загальною площею 3,1371 га, яка складається з двох земельних ділянок: кадастровий номер 1823183400:04:001:0019 площею 1,7590 га та кадастровий номер 1823183400:01:005:0008 площею 1,3781 га. Ці земельні ділянки розташовані на території Коростківської сільської ради Житомирського району (раніше Любарського району Житомирської області) строком на 10 років. Строк дії вказаного договору мав закінчитися 22 серпня 2022 року. 30 жовтня 2015 року ОСОБА_3 уклав договори оренди вищезазначених земельних ділянок із ТОВ «Агролайн - Україна» і Товариство провело їх реєстрацію. В період дії договору оренди від 01 квітня 2011 року, орендодавець ОСОБА_3 помер і право власності на земельні ділянки на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, перейшло до ОСОБА_2 , який 05 грудня 2016 року уклав договори оренди даних земельних ділянок із ТОВ «Агролайн - Україна» і товариство провело їх реєстрацію. 01 березня 2022 року сторони за первісним договором оренди землі уклали Додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 01 квітня 2012 року якою, змінили орендодавця землі з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 та продовжили дію договору на строк 20 років, однак у зв`язку з введенням військового стану на території України, зареєструвати в установленому законом порядку вказану додаткову угоду стало неможливо. Однак, відповідно до Закону №2145-ІХ, який набрав чинності 07 квітня 2022 року, Земельний кодекс України доповнено пунктами 27 і 28 розділ X «Перехідні положення», у яких передбачено, що під час дії воєнного стану договори оренди землі вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін договори, строк користування якими закінчився після запровадження воєнного стану. Тобто, договір оренди землі від 01 квітня 2012 року автоматично був продовженим на рік і кінцевою його датою є 22 серпня 2023 року. У 2023 році позивач звернувся до Державного реєстратора речових прав з заявою про реєстрацію додаткової годи № 1 від 01 березня 2022 року до договору оренди землі від 01 квітня 2012 року, але отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційної дії, з якого слідувало, що право оренди на земельні ділянки, що визначені в додатковій угоді, зареєстровано 16 січня 2016 року за ТОВ «Агролайн - Україна». Вважає, що відповідачі діючи в порушення закону, уклали між собою договори оренди землі, приховавши від реєструючого органу відомості про існування первісного чинного договору оренди та укладення Додаткової угоди на ці земельні ділянки, зареєстрували вказані речові права в реєстрі речових прав. На даний час ТОВ «Агролайн Україна» на підставі вказаних незаконно укладених договорів та зареєстрованих речових прав оренди землі заявляє своє право на земельні ділянки. Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2024 року задоволена заява про заміну відповідача по справі з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайн-Україна» його правонаступником Товариство з обмеженою відповідальністю «Кусто Агро Фармінг». Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 12 березня 2025 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат. У поданій апеляційній скарзі, представник ТОВ «Кусто Агро Фармінг» просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, а також вирішити питання судових витрат понесених у суді першої інстанції та при перегляді рішення суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що в судові засідання призначені на 26 лютого 2025 року та 12 березня 2025 року ОСОБА_2 не з`явився, і судом не враховано ту обставину, що його неявка пов`язана із його перебуванням на військовій службі. Таким чином, судом першої інстанції не дотримано вимоги частини 1 пункту 2 статті 251 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Не виконанням судом першої інстанції зазначеної вимоги є грубим порушенням прав та інтересів відповідача ОСОБА_2 та вимог норм процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновків викладених в рішенні, оскільки вони не в повній мірі відповідають обставинам справи та дійсності. Зокрема, зазначає, що Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 1,759, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн-Україна» від 30 жовтня 2015 року, який рішенням суду визнано недійсним не існує у природі. Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 від 30 жовтня 2015 року був укладений між ОСОБА_3 , (батьком відповідача), а не відповідачем у справі - ОСОБА_2 . Між ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн-Україна» Договір оренди з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 укладений 05 грудня 2016 року та зареєстрований приватним нотаріусом Соляр В.М. 16 січня 2017 року. Таким чином, рішенням суду першої інстанції визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 30 жовтня 2015 року з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 укладений між ОСОБА_2 , який ним не укладався та в державному реєстрі речових прав не реєструвався. Також незрозумілим є висновок суду щодо реєстрації вказаного Договору відділом економічного розвитку і торгівлі Любарської районної державної адміністрації Житомирської області. Судом першої інстанції невірно встановлено обставини, що між позивачем - ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (батько відповідача ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який був власником земельної ділянки площею 3,1371 га з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 було укладено 01 квітня 2012 року. На думку позивача правочин був зареєстрований 22 серпня 2012 року у відділі Держкомзему у Любарському районі Житомирської області за № 1823100040011937. Однак, вказаний Договір оренди не був належним чином зареєстрований у відділі Держкомзему у Любарському районі Житомирської області за № 1823100040011937, тому він був недійсним. Більш того, Договір оренди землі від 01 квітня 2012 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 і не міг бути зареєстрованим, оскільки першим Договором оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 3,1371 га, яка складалась з двох земельних ділянок з кадастровими номерами 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 га, та земельної ділянки з кадастровим номером 1823183400:01:005:0008 площею 1,3781 га укладено 01 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Агролайн-Україна» та дійсно зареєстрований у Любарському районному відділі Житомирської РФЦ ДЗК, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 08 червня 2007 року за № 040721300059. В зв`язку з тим, що судом не встановлені всі обставини в справі, які мають важливе значення, суд дійшов до помилкових висновків і з цих підстав рішення суду є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. У судовому засіданні, представник ТОВ «Кусто Агро Фармінг» підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що було встановлено факт існування одночасно двох правочинів щодо однакового об`єкту договору та зобов`язань, що суперечить законодавству України та породжує наслідки зобов`язань по двом договорам одночасно. З врахуванням викладеного, суд вважав, що договори оренди земельних ділянок, що були укладені 05 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн-Україна», суперечать вказаним нормам матеріального права, а тому є недійсними з моменту їх вчинення, оскільки на час їх укладення та на час реєстрації за ТОВ «Агролайн-Україна» права оренди землі, був чинний договір оренди спірних земельних ділянок від 01 квітня 2012 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 га та земельної ділянки, з кадастровим номером 1823183400:01:005:0008 площею 1,3781 га, що розташовані на території Коростківської сільської ради Житомирського району (раніше Любарського району Житомирської області), що підтверджується копіями Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №353016687 від 03 листопада 2023 року та №358352372 від 14 грудня 2023 року. Право власності на вказані земельні ділянки ОСОБА_2 набув на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті батька - ОСОБА_3 (а.с.20). 01 квітня 2012 року між попереднім власником ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,1371 га, яка складається із двох земельних ділянок з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 га та земельної ділянки, з кадастровим номером 1823183400:01:005:0008 площею 1,3781 га, що розташовані на території Коростківської сільської ради Любарського району Житомирської області, який було зареєстровано 22 серпня 2012 року у відділі Держкомзему у Любарському районі Житомирської області за №1823100040011937 (а.с.16-18). У подальшому, 01 березня 2022 року між ФОП ОСОБА_1 та теперішнім власником земельних ділянок ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 квітня 2012 року, за якою строк дії зазначеного договору продовжено до 01 квітня 2032 року ( том 1 а.с.25-29). Також встановлено, що згідно умов Договору оренди землі від 05 грудня 2016 року, орендодавець ОСОБА_2 з однієї сторони та орендар ТОВ «Агролайн - Україна» в особі директора Квашука Петра Олександровича з другої, уклали договір згідно якого: орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Коростківської сільської ради Любарського району та належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2238 від 02 грудня 2016 року площею 1,3781 га, кадастровий номер 1823183400:01:005:0008, строком на 15 років (том 1 а.с.104-106). Цей договір було зареєстровано відділом економічного розвитку і торгівлі Любарської районної державної адміністрації Житомирської області (том 1 а.с.106 зворот). Із Договору оренди землі від 30 жовтня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 з однієї сторони та орендар ТОВ «Агролайн - Україна» в особі директора Присяжнюка Ігоря Миколайовича з другої, уклали договір згідно якого: орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Коростківської сільської ради Любарського району та належить орендодавцю на підставі державного акту на земельну ділянку серія ЖТ №025534, площею 1,7590 га, кадастровий номер 1823183400:04:001:0019, строком на 10 років (том 1 а.с.115-116). 16 січня 2016 року на підставі вищевказаного договору та договору оренди землі від 05 грудня 2016 року, укладеного між власником земельної ділянки ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн - Україна», приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу, зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 1823183400:04:001:0019 за ТОВ «Агролайн Україна» (том 1 а.с.20, 21). Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирізняє, зокрема, договори. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків стосується саме сторін договору й пов`язується з моментом його укладення. У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. У частині першій статті 640 ЦК України передбачено загальне правило щодо визначення моменту, з якого договір уважається укладеним. Так, у цій нормі права вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Водночас у частині другій цієї ж статті зазначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Однією з таких дій, необхідних для укладення договору, законодавець визначив здійснення його державної реєстрації, зазначивши в частині третій статті 640 ЦК України про те, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації. За змістом статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. У справі, яка переглядається, йдеться про укладення сторонами договору оренди земельної ділянки та подальше внесення змін до нього. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частини перша та друга статті 792 ЦК України). Таким законом є Закон України «Про оренду землі (тут і далі Закон № 161-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у статті 13 якого закріплено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону № 161-XIV). У статті 18 Закону № 161-XIV передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, а відповідно до частини першої статті 20 цього Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Питання набрання чинності договорами оренди землі, підписаними його сторонами до 01 січня 2013 року, вже перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як це передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (тобто в редакції до 01 січня 2013 року). У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення його дії, однак якщо вони цього не зробили, то діють загальні правила, передбачені Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Підсумовуючи, суд касаційної інстанції вказав, що оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії відповідної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше відповідно до частини третьої статті 631 цього Кодексу. У справі, що переглядається встановлено, що 01 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,1371 га, розташовану на території Коростківської сільської ради Любарського району Житомирської області. Відповідно до пункту 8 договору, договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Якщо орендодавець за 20 днів до закінчення терміну дії договору можливо не повідомив орендаря про намір розірвати договір, то договір вважається продовжений на такий самий термін. Згідно пункту 43 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Відтак, зазначений договір оренди землі, підписаний сторонами 01 квітня 2012 року, набував чинності для сторін з моменту його державної реєстрації. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що вказаний договір оренди був зареєстрований 22 серпня 2012 року у відділі Держкомзему у Любарському районі Житомирської області за № 182310004001937 (том 1 а.с.17 зворот). Проте, в ході апеляційного розгляду представником відповідача надано суду відповідь Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області за № 965/35-25 від 21 березня 2025 року, з якої вбачається, що відповідно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, у Відділі № 1 користування землею, станом на до 01 січня 2013 року записи щодо реєстрації договорів оренди на земельні ділянки за кадастровими номерами 1823183400:04:001:0019 та 1823183400:01:005:0008 відсутні (том 1 а.с.204). Частинами 2, 3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. В клопотанні про долучення вказаних доказів як на причину неподання їх до суду першої інстанції представник скаржника зазначив, що про існування Договору оренди землі від 01 березня 2007 року, що укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Агролайн Україна» стало відомо під час спілкування представника скаржника з ОСОБА_2 , який служить у Збройних Силах України і не знав про розгляд справи у суді. Відтак, причини неподання представником ТОВ «Кусто Агро Фармінг» вказаних доказів колегія суддів визнає поважними, відтак вони підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом. Отже, з урахуванням наданих доказів, позивач не набув право оренди на підставі договору оренди землі від 01 квітня 2012 року, оскільки не була проведена державна реєстрація цього права у встановленому законом порядку на час його укладення. Велика Палата Верховного суду у постанові від 01 квітня 2020 року виснувала, що «Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18). Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 в позові на ту обставину, що термін дії первісного договору оренди, укладеного між ним та ОСОБА_3 01 березня 2022 року, було змінено орендавця на ОСОБА_2 та продовжено на строк 20 років, у зв`язку з укладенням сторонами Додаткової угоди №1 до Договору оренди землі від 01 квітня 2012 року, оскільки саме лише підписання такої угоди без реєстрації права оренди в установленому законом порядку не продовжує дію договору оренди землі, а неможливість її зареєструвати через введення військового стану на території України, на що послався позивач, є необґрунтованим, бо з моменту підписання і до введення військового стану у позивача було достатньо часу (майже вісім місяців) для реєстрації свого права оренди земельної ділянки, проте він звернувся до державного реєстратора лише 30 жовтня 2023 року. Крім того, суд звертає увагу, що Договір оренди землі від 01 квітня 2012 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 не міг бути зареєстрованим, оскільки першим Договором оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 3,1371 га, яка складалась з двох земельних ділянок з кадастровими номерами 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 га та земельної ділянки з кадастровим номером 1823183400:01:005:0008 площею 1,3781 га, укладено 01 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Агролайн-Україна» та дійсно зареєстрований у Любарському районному відділі Житомирської РФЦ ДЗК, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 08 червня 2007 року за № 040721300059. Тобто, якщо мова йде про подвійну державну реєстрацію договору оренди землі, про яку зазначає позивач, то ознаки такої реєстрації мають місце при внесені запису про реєстрацію Договору оренди під № 1823100040011937 від 22 серпня 2012 року, що підтверджується відповіддю Головного управляння Держгеокадастру в Житомирській області на адвокатський запит від 21 березня 2025 року за № 973/35-25 та оригінальним примірником Договору оренди землі від 01 березня 2007 року в якому міститься реєстраційний запис від 08 червня 2007 року за № 040721300059. Також, ОСОБА_2 повідомив представника скаржника, що Додаткових угод про продовження Договору оренди землі з кадастровими номерами 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 га та 1823183400:01:005:0008 площею 1,3781 га з ФОП ОСОБА_1 не укладав та не підписував, так як і не підписував основного Договору оренди землі та будь-яких відносин з ОСОБА_1 не мав. Дослідивши матеріали справи, встановлено, що договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн-Україна» від 30 жовтня 2015 року, який рішенням суду визнано недійсним не існує. Такий Договір оренди земельної ділянки був укладений між ОСОБА_3 , (батьком відповідача) а не відповідачем у справі - ОСОБА_2 . Між ОСОБА_2 та ТОВ «Агролайн- Україна» Договір оренди з кадастровим номером 1823183400:04:001:0019 площею 1,759 укладений 05 грудня 2015 року та зареєстрований приватним нотаріусом Соляр В.М. 16 січня 2016 року, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Колегія суддів також зауважує, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20). Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відтак, оскільки первинний договір оренди землі укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не був зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства, тобто на час звернення до суду позивач не мав чинного права оренди земельної ділянки, а між ОСОБА_3 та ТОВ «Агролайн-Україна» укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років, про що 08 червня 2007 року внесено відомості до Державного реєстру про право оренди на земельну ділянку, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір оренди не порушує права позивача, а відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання його недійсним. Зазначені обставини та норми матеріального права не були враховані судом першої інстанції при розгляді спору, тому суд необґрунтовано задовольнив позов. З урахуванням вищевикладеного, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, призвело до ухвалення у справі незаконного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з вищевказаних підстав. Щодо витрат на правничу допомогу. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін». Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Крім іншого, в апеляційній скарзі представник ТОВ «Кусто Агро Фармінг» просив вирішити питання витрат на правничу допомогу понесених в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи. Встановлено, що правову допомогу ТОВ «Кусто Агро Фармінг» під час розгляду даної справи, згідно договорів про надання послуг у галузі права № 25/23-КА від 15 грудня 2023 року та про надання професійної правничої допомоги № 17/24-КА від 11 листопада 2024 року і на підставі ордерів Серії АВ № 1159373 від 1 листопада 2024 року та Серії АВ № 1194561 від 04 квітня 2025 року надавав адвокат Богословський С.В. (том 1 а.с.47 зворот, 52, 196, 192 відповідно). Відповідно до підпунктів 5.1 пункту 5 цих Договорів, гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється Додатками до цього договору. Згідно детального опису наданих послуг за Договором про надання професійної правничої допомоги №17/24-КА від 11 листопада 2024 року по Додатку № 1 від 12 грудня 2024 року ТОВ «Кусто Агро Фармінг» плануються витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, які сплачені адвокату в повному обсязі згідно платіжної інструкції № 25135 від 27 січня 2025 року. Згідно детального опису наданих послуг за Договором про надання професійної правничої допомоги №17/24-КА від 11 листопада 2024 року по Додатку № 2 від 02 квітня 2025 року ТОВ «Кусто Агро Фармінг» плануються витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, за підготовку апеляційної скарги, які мають бути сплачені адвокату 15 червня 2025 року. В рамках даного детального опису, клієнт ТОВ «Кусто Агро Фармінг» та адвокат Богословський С.В. в рамках Договору, виходячи із складності справи, часу необхідного для підготовки та подання апеляційної скарги, представництво інтересів клієнта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції дійшли згоди про встановлення гонорару адвоката в розміри l0 000 грн, які мають дути сплачені адвокатові до 15 червня 2025 року. Таким чином, з урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кусто Агро Фармінг» підлягають стягненню документально підтверджені витрати на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 25 000 грн. Щодо судового збору колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За наслідками розгляду справи апеляційна скарга представника ТОВ «Кусто Агро Фармінг»задоволена, а рішення суду першої інстанції скасоване з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Таким чином, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги представником Товариства підлягає стягненню із позивача на користь ТОВ «Кусто Агро Фармінг». Згідно з частиною 2 статті 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються Законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлюється Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (із змінами і доповненнями) (далі Закон № 3674-VI). Згідно частини 1 статті 4 Закону № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Як вбачається із матеріалів справи, в позові об`єднано дві вимоги немайнового характеру. Відповідно пункту 2 частини 3 статті 6 Закону № 3674-VI, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Вимога немайнового характеру підлягала оплаті юридичною особою або фізичною особою підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становило за дві вимоги немайнового характеру 6056 грн (3028*2) при зверненні в суд першої інстанції. Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини 2 № 3674-VI, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Отже, особа, яка подає апеляційну скаргу мала сплатити судовий збір в сумі 9084 грн (3028*2*150%). Разом з тим, апеляційна скарга була подана до апеляційного суду через систему «електронний суд». Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Виходячи з наведеного апеляційний суд застосовує коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Отже, особа, яка подає апеляційну скаргу з урахуванням коефіцієнта 0,8 мала сплатити судовий збір в сумі 7267,2 грн (9084*0,8). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (частина 5 статті 7 Закону № 3674-VI). Як вбачається із матеріалів справи, за подачу апеляційної скарги ТОВ «Кусто Агро Фармінг» сплатило судовий збір в сумі 18 168,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 352 від 24 березня 2025 року (том 1 а.с.195). Враховуючи, що апеляційну скаргу ТОВ «Кусто Агро Фармінг» задоволено. Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 12 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову, тому наявні правові підстави для повернення ТОВ «Кусто Агро Фармінг» надмірно сплаченого судового збору в сумі 10 900,8 грн на підставі пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 3674-VI. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кусто Агро Фармінг» задовольнити. Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 12 березня 2025 року скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позову представника ОСОБА_1 - адвоката Саламахи Анатолія Віталійовича відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кусто Агро Фармінг» 7267,2 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 25 000 грн витрат на правничу допомогу. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Кусто Агро Фармінг» надмірно сплачений судовий збір у розмірі 10900,8 грн сплачений згідно платіжної інструкції № 352 від 24 березня 2025 року на розрахунковий рахунок UA498999980313101206080006797, отримувач коштів ГУК у Жит.обл /ТГ м. Житомир/22030101, ідентифікаційний код отримувача 37976485, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.), код установи банку 899998. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 25 лютого 2026 року.